Справа № 490/10306/18
нп 2/490/3121/2019
Центральний районний суд м. Миколаєва
24 січня 2022 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Коптєвій Ю.Г., Черновій Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної роботодавцю ,-
19 жовтня 2017 року АТ «Державний Ощадний банк України» звернулося до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 в якому позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, заподіяну роботодавцю в розмірі 495 грн 00 коп. та сплачений ним судовий збір.
В обґрунтування вимог (з урахуванням додаткових письмових пояснень від 08.11.2019 року) позивач зазначив, що відповідно до Договору про відкриття пенсійного рахунку та його розрахункове-касове обслуговування, укладеного 17.10.2003 року між АТ «Ощадбанк» ОСОБА_2 , останньому було відкрито рахунок на зарахування пенсійних виплат. Позивач вказує, що в період з лютого 2004 року по вересень 2016 року з вказаного рахунку було незаконно виплачено пенсійні кошти на загальну суму 101 271,17 грн. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 липня 2017 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва збитки в розмірі 101 271 грн. 17 коп. Позивач вказує, що порушенням Банком договірних зобов'язань полягає в неналежній ідентифікації касовими працівниками невстановленої особи, яка в період з лютого 2004 по вересень 2016 року отримувала через касу Банку пенсію призначену ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає, що в даному порушенні наявна вина працівників банку, оскільки обов'язок ідентифікації клієнтів та перевірки належності пред'явленого паспорта або документа, що його замінює, отримувачу, відповідності даних паспорта тим, що зазначені в касовому документі покладається в рівній мірі, як на касирів так і на контролерів АТ «Ощадбанк».
Так, відповідач здійснила касові операції з видачі готівки за рахунок померлого пенсіонера без здійснення перед видачею готівки перевірки належності пред'явленого паспорта отримувачу коштів та без перевірки відповідності даних паспорта тим даним, що зазначені в касовому документі. Тим самим відповідач порушила ст.ст. 130-134 КЗпП України, п.п. 1.3, 3.17, 3.18 Інструкції з організації касової роботи та здійснення касових операцій в установах АТ "Ощадбанк", затвердженої постановою правління АТ "Ощадбанк" від 13.12.2012 № 693.
Отже внаслідок порушення покладених на відповідача трудових обов'язків та вимог чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин заподіяну відповідачем Банку пряма дійсна шкода на суму загальну 495 грн. Право регресної вимоги до відповідача виникло у Банку з часу виплати підприємством цих сум третій особі.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2018 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня 2018 року позовні вимоги роз'єднано щодо кожного відповідача окремо.
У період з жовтня 2020 року по 08.02.2021 року справа перебувала в провадженні іншого складу суду.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.02.2021 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М. та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Представник позивача адвокат Герус Р.В. подав до суду заяву про розгляд справи без участі сторони, в якій просив провести розгляд справи без участі позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач до суду не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
22.02.2019 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Мезінова О.Г. до суду надійшов відзив, у якому адвокат просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на їх необґрунтованість. Також просив стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 500,00 грн понесених нею судових витрат на правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам, суд приходить до такого висновку.
03.01.2006 між управлінням Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, правонаступником якого є позивач, та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», надалі перейменованим на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», укладено договір № 51 про виплату пенсій та грошової допомоги. На підставі додаткових угод до договору та рішень конкурсних комісій з відбору банків, договір щороку пролонгувався та діяв на час виникнення спірних правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2003 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття пенсійного рахунку та його розрахункове-касове обслуговування, на підставі чого останньому було відкрито рахунок на зарахування пенсійних виплат. Вказаний рахунок обслуговувався у філії Миколаївське обласне управління «Державний ощадний банк України», ТВБВ № 10014/187 (раніше - ТВБВ №10014/0221).
Наказом № 597-К від 15.10.2011 року ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого контролера-касира ТВБВ №10014/0190 з 01.12.2014 року з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю.
15.10.2011 року з старшим контролером-касиром ТВБВ ОСОБА_1 укладено Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким вона виконує роботу, пов'язану із зберіганням, обробленням, прийманням, видачею довірених установою банку цінностей та бере на себе зобов'язання по їх збереженню.
Відповідачкою 27.02.2013 року оформлено видаткову операцію на загальну суму 495 грн 00 коп.
Як вбачається з рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року, залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 липня 2017 року згідно якого стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» на користь Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва збитки в сумі 101 271 грн 17 коп.
З даного рішення слідує, що на обліку в Центральному об'єднаному Пенсійному фонді України з 16.12.2003 року перебував пенсіонер ОСОБА_3 , пенсія якому направлялась у Миколаївське обласне управлінні «Державний ощадний банк України». 23 серпня 2016 року органом ПФУ отримано лист головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 5585/05.03 від 23.08.2016 щодо необхідності проведення перевірки достовірності персональних даних одержувачів пенсійних виплат, списки яких зазначені у додатках до цього листа, виявлених під час опрацювання Пенсійним фондом України інформації, наданої Міністерством фінансів України, оскільки, за інформацією Міністерства фінансів України, реєстраційні номери облікових карток платників податків вказаних громадян закриті компетентними органами у зв'язку із смертю. У Додатку 1 до цього листа були зазначені персональні дані пенсіонера ОСОБА_3 . В ході відпрацювання вказаних списків УПФУ отримана інформація про недійсність паспорта ОСОБА_3 . Рішенням від 29.09.2016 № 71/1 УПФУ припинив виплату пенсії ОСОБА_3 до з'ясування обставин. Листом від 03.10.2016 №05.01/05-43/2937 Миколаївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомив, що в архіві відділу зберігається актовий запис про смерть № 534 від 28.01.2004, складений на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, грошові кошти, які направлялись Пенсійний фондом банку на виплату пенсії ОСОБА_3 виплачувались в період з лютого 2004 року по вересень 2016 року третій особі, чим Пенсійному фонду України було завдано збитків на суму 101 271,17 грн.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що грошові кошти, які перераховувались позивачем відповідачу в період з лютого 2004 року по вересень 2016 року для зарахування на поточний рахунок та подальшої виплати пенсії її одержувачу, виплачувались відповідачем третій особі.
Як встановлено Господарським судом Миколаївської області, видача Банком пенсійної виплати ОСОБА_3 третій особі свідчить про невиконання відповідачем зазначених вище положень законодавства, а також положень договору № 51 про виплату пенсій та грошової допомоги в частині недотримання обов'язку з виплати пенсії саме одержувачу (параграф 2 статті 2 договору) та додержання чинного законодавства у відносинах з позивачем (параграф 1 статті 5 договору).
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням відповідача та збитками вбачається у наступному: у разі виконання відповідачем належним чином договірних обов'язків та обов'язків, покладених на нього чинним законодавством, а саме: у разі невиплати відповідачем пенсії ОСОБА_3 третій особі, та, як наслідок, накопичення грошових коштів, що спрямовувались позивачем відповідачу для зарахування на поточний рахунок ОСОБА_3 , на рахунку вказаного громадянина, це призвело б у дію механізм, передбачений пунктом 16 Порядку № 1596 (а саме: якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку). За таких умов припинення перерахування відповідачу позивачем коштів (пенсійної виплати) для зарахування її на поточний рахунок ОСОБА_3 відбулося б раніше. Отже, у разі дотримання відповідачем умов договору та чинного законодавства, збитків Пенсійного фонду та, як наслідок, порушення прав застрахованих осіб, можна було б уникнути.
Вина відповідача (Банку), як банківської установи, уповноваженої на виплату пенсій одержувачам, полягає у тому, що останній в своїй діяльності припустився порушень договірних положень та норм законодавства, що спричинило завданню шкоди Пенсійному фонду, яка підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Зокрема, в інституті цивільної відповідальності закріплені дві основоположні засади принцип повного відшкодування завданої шкоди та презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання (частина 2 статті 614, стаття 623 ЦК України). Відповідачем(банком) не надано належних та допустимих доказів виявлення ним необхідної турботливості і обачливості при виконанні своїх зобов'язань за договором.
З висновку службового розслідування від 16 березня 2018 року вбачається, що відповідача ОСОБА_1 (пункт 10) з 15.10.2011 року прийнято на посаду старшого контролера - касира ТВБВ № 10014/0202 Миколаївського обласного управління АТ «Ощадбанк» з повною індивідуальною матеріальної відповідальністю. Пенсійному фонду України спричинено матеріальні збитки в розмірі 101 271,17 грн внаслідок неналежної ідентифікації особи-отримувача готівкових коштів через касу Банку. Комісія дійшла висновку про заподіяння відповідачкою шкоди за проведення 1 касової операції в порушення вимог п. 17 посадової інструкції старшого контролера - касира від 15.10.2011 року та п. 18 посадової інструкції старшого контролера - касира від 03.12.2013 року (здійснення ідентифікації клієнтів), з якою була ознайомлена під особистий підпис.
Відповідно до п. 1.3 розділу I глави ІІІ Інструкції з організації касової роботи та здійснення касових операцій в установах АТ «Ощадбанк» під час здійснення касових операцій установи Банку мають забезпечувати ідентифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.
Згідно з п. 3.18 посадової інструкції з організації касової роботи та здійснення касових операцій в установах АТ «Ощадбанк» до обов'язків касового працівника належить перевірка належності пред'явленого паспорта або документа. Що його замінює, отримувачу, відповідність даних паспорта тим, що зазначені в касовому документів.
Відповідно дост.130 КзПП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей
Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Переліком посад і робіт, що суміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування в процесі виробництва, посади старшого контролера касира та контролера касира належать до посад, за якими можуть бути укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
Відповідно до ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен встановити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 29.12.92 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» суд зобов'язаний встановити, зокрема, якими неправомірними діями працівника заподіяно шкоду роботодавцю, та чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди.
Також згідно з позицією, викладеною у постанові ВСУ від 26.11.2014 року у справі № 6-139цс14, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1, п.1 ч.2 ст. 76 ЦПК України, встановлено що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до приписів частин 1 та 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Приписами ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, відповідальність може настати тільки за наявності шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди та причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача.
На підставі оцінених судом доказів, вина відповідача у виникненні інкримінованих їй збитків, наявність прямої дійсної шкоди та причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювачів шкоди, позивачем не доведена.
Крім того, наданий позивачем висновок про результати службового розслідування від 16.03.2018 року та рішення Господарського суду Миколаївської області, та постанова Одеського апеляційного господарського суду не є достовірними та достатніми доказами, в розумінні ст. ст. 78-79 ЦПК України, оскільки вони не дають змогу дійти висновку про наявність в діях відповідача ОСОБА_1 порушення посадових обов'язків та завдання нею прямої дійсної шкоди позивачу.
Позивачем не надано суду доказів того, що відповідач порушила свої трудові обов'язки в частині ідентифікації особи, яка отримувала кошти за клієнта банку ОСОБА_2 . Суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідач не здійснила необхідних дій щодо ідентифікації клієнта, в результаті чого видала кошти банку третій особі.
Також слід зазначити, що такі дії вчинювалися 29 працівниками Банку протягом більше 10 років, що свідчить, на думку суду, про те, що доводи відповідача про те, що поза межами компетенції касирів була можливість визначити справжність чи підробку паспорта особи, яка отримувала кошти. Тим більше, що неправильність оформлення вказаних касових операцій чи невідповідність їх проведення відповідним інструкціям - позивач не посилався і про такі не зазначав.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо встановлення вини відповідача рішенням Господарського суду Миколаївської області, оскільки відповідач не була стороною того процесу і суд встановив лише вину банку, як фінансової установи у завданні шкоди Пенсійному фонду України, а не вину конкретного працівника банку, в даному випадку відповідача ОСОБА_1 .
Позивач не надав суду доказів того, що відповідач, як працівник банку був обізнаний та мав певні професійні навички (тобто пройшов відповідне навчання та відповідну практику) для проведення ідентифікації особи з різними типами документів (підроблених паспортів). Позивач також не надав доказів того, що відповідач як працівник банку мав у своєму розпорядженні певні методи (методики) та певне відповідне обладнання для можливості здійснити відповідну перевірку (ідентифікацію) особи клієнта банку.
Враховуючи вище викладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову через недоведеність позовних вимог (вини працівника у заподіянні вказаної шкоди банку).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати відшкодуванню позивачеві не підлягають.
Згідно з приписами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до п. 1 ст. 133 ЦПК України, до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За такого з позивача АТ «Ощадбанк» на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати, понесені нею на правничу допомогу у розмірі 500,00 грн.
Враховуюче вищевикладене, керуючись статтями 77, 81, 133,141, 263-265, 273, 353 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в розмірі 495 грн. 00 коп. - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 500 грн 00 коп. судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Інформація про сторони
Позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», ідентифікаційний код юридичної особи 00032129, адреса: м. Київ, вул. Госпітальна, 12.
Відповідач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Л.М. Шолох