06.05.2022 Справа№914/877/22
Суддя О.Д. Запотічняк, розглянувши матеріали
позовної заяви: Товариства з обмеженою відповідальністю «Княжий Холл», м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМБУД», с. Галичани, Львівська обл.,
про стягнення 5 683 598,66 грн
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Княжий Холл» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРАМБУД» про стягнення 5 683 598,66 грн.
Разом із позовною заявою позивачем було подано про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч.6 ст.140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Як вбачається із заяви про забезпечення позову, ТОВ «Княжий Холл» просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на усі банківські рахунки ТОВ «КЕРАМБУД» у межах заявлених позовних вимог 5 683 598,66 грн та накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ «КЕРАМБУД» у межах заявлених позовних вимог у розмірі 5 683 598,66 грн.
Заява мотивована тим, що 10 січня 2022 року між ТОВ «НВП «КНЯЖИЙ ХОЛЛ» та ТОВ «КЕРАМБУД» було укладено договір купівлі-продажу №511.
Згідно п. 1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця камінь керамічний рядовий пустотілий 250х120х138 (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договору.
Як передбачено у п.2.3 цього Договору Покупець зобов'язується провести 100% попередню оплату за товар протягом 5 банківських днів із моменту отримання рахунку на оплату, виставленого Продавцем.
В силу п.4.1. Договору Товар передається Продавцем Покупцю починаючи з 15 березня 2022 року за умови виконання Покупцем п.2.3. цього Договору.
10 січня 2022 року відповідач виставив позивачу рахунок за камінь керамічний рядовий №СФ0000004 на суму 5 683 598,66 грн (в тому числі ПДВ 947 266,44 грн).
Означений рахунок оплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 11.01.2022 №2585455843 на суму 2 083 598,66 грн, від 18.01.2022 №2585455853 на суму 2 000 000,00 грн, від 21.01.2022 №2585455857 на суму 600 000,00 грн, від 28.01.2022 №2585455868 на суму 800 000,00 грн, від 23.02.2022 №2585455932 на суму 100 000,00 грн, від 23.02.2022 №2585455935 на суму 100 000,00 грн.
Однак, не зважаючи на 100% попередню оплату, відповідач не поставив позивачу оплачений товар згідно Договору купівлі-продажу №511 від 10.01.2022.
Листами від 01.03.2022 та 18.04.2022 Відповідач повідомив Позивача, що Торгово-промислова палата України листом №2024/02.0-7.1. від 28.02.2022 засвідчила форс-мажорні обставини +(обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, на території України із 05 години 30 хвилин. Повідомив про призупинення усіх робіт по виробництву продукції свого підприємства на час воєнного стану. Разом з тим, Відповідачем здійснюється виключно волонтерська діяльність без отримання прибутку, рішення щодо вимог ТОВ «КННЯЖИЙ ХОЛЛ» буде прийняте до уваги після перемоги Збройних Сил України та України в цілому над російською федерацією та скасування воєнного стану.
Позивач вважає, що Відповідач відмовився від свого обов'язку як щодо поставки оплаченого товару, так і щодо повернення позивачу сплачених за товар грошових коштів. Твердження Відповідача, що останній не здійснює господарської діяльності та не отримує прибутку, дає об'єктивні підстави вважати, що виконання рішення суду у цій справі в разі задоволення позову буде утруднене через відсутність коштів в ТОВ «КЕРАМБУД»
Разом з тим Позивач зазначив, що через військову агресію російської федерації доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень закритий, перевірити наявність та достатність нерухомого майна у ТОВ «КЕРАМБУД» не вбачається можливим.
Відтак, Позивач вважає, що є ризик невиконання ТОВ «КЕРАМБУД» зобов'язань щодо повернення авансового платежу. Стягнення позивачем суми авансу з ТОВ «КЕРАМБУД» можливе лише за рахунок грошових коштів на його банківських рахунках або рухомого чи нерухомого майна.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України наданих у постанові “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 26.12.2011 №16 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд також враховує положення пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №16 про адекватність заходу до забезпечення позову. Згідно з цим пунктом постанови, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За змістом цієї норми під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19 та від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19.
Разом із цим, частинами 1, 2 статті 144 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Суд, вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на розмір заявленого у позовній заяві боргу.
Сам факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем не є єдиною та достатньою підставою для вжиття судом заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти.
Принцип змагальності, закріплений у статті 2 ГПК України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів та майна у значному розмірі.
За таких обставин суд дійшов висновку, що саме лише посилання на наявність заборгованості відповідача перед позивачем не є належною підставою для накладення арешту на грошові кошти та рухоме чи нерухоме майно відповідача.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 320/3560/18 зазначено, що відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Водночас, звернувшись з проханням накласти арешт на грошові кошти відповідача, в межах суми грошової вимоги в розмірі 5 683 598,66 грн у банківських установах, позивачем не надано інформації про наявність у відповідача банківських рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті.
Крім того, посилання позивача на те, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень закритий, відтак немає можливості перевірити наявність та достатність нерухомого майна у Відповідача не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Суду невідома наявність у Відповідача нерухомого майна, його кількість та вартість, що врази може перевищувати суму заборгованості.
Аналіз наведених позивачем обґрунтувань доцільності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на усі банківські рахунки, рухоме та нерухоме майно Відповідача, не дає підстав вважати, що є необхідність у забезпеченні позову.
Позивачем не надано суду жодних доказів які б підтверджували факт, що грошові кошти можуть зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
По суті подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення від виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Водночас, позивач не надає жодних доказів своїх припущень.
Враховуючи наведене, за відсутності доказів у підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Княжий Холл» (Вх.№ 1219/22) про вжиття заходів забезпечення позову у справі не підлягає до задоволення.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Княжий Холл» у задоволенні заяви (Вх.№ 1219/22) про вжиття заходів забезпечення позову у справі №914/877/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.
Суддя Запотічняк О.Д.