ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1
04 травня 2022 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Русєвої А.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 172-6 КУпАП, -
встановив:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією № 1112/2021 від 09.12.2021 року, ОСОБА_1 , припинивши діяльність на посаді виконуючого обов'язків директора ДБП «Урожай» з 23.06.2021 року, являючись суб'єктом на якого поширюються дії ЗУ «Про запобігання корупції», несвоєчасно 15.11.2021 року, без поважних причин, подав шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи ,уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, чим порушив вимоги абз. 1, ч.2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» та вчинив правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
ОСОБА_1 , який про час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
При цьому, суд зазначає, що як прокурор так і притягуваний неодноразово повідомлялись про час, дату та місце судового розгляду, однак до суду не з'являлись з невідомих причин.
За таких обставин, суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права особи на доступ до правосуддя, та приймаючи до уваги те, що учасники судового провадження, будучи повідомленими про дату та час розгляду справи в суді, не з'явилися, суд оцінює таку їх поведінку як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Більш того, в умовах воєнного стану, з огляду на неприпустимість зупинення роботи судів та здійснення правосуддя та на розумність строків розгляду справ, суд не має чекати, що особа щодо якої розглядається справа виявить бажання з'явитись до суду за умови не повідомлення суду причин своєї неявки. Також, в умовах воєнного стану, суд вважає, що відсутня нагальна потреба очікувати на волевиявлення учасників судового розгляду бажання на прибуття до суду, оскільки це становить загрозу для вказаних осіб.
Суд, оцінивши показання притягуваного, які були надані ним суду 16.02.2022 року в сукупності з матеріалами судового провадження, наданими суду, вважає, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, з наступних підстав.
Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ст.ст. 10, 11 КУпАП установлено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Частина 1 статті 172-6 КУпАП передбачає відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що корупційне правопорушення це діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, а відповідальність настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на несвоєчасне подання без поважних причин декларації, керуючись при цьому особистим інтересом чи інтересами третіх осіб, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП є формальним, обов'язковим елементом його об'єктивної сторони є умисна дія, тобто умисне несвоєчасне подання без поважних причин декларації, а тому, орган, уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення та прокурор, що приймає участь в розгляді таких справ судом, зобов'язані довести суду наявність в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності за вчинення цього адміністративного правопорушення, умислу на несвоєчасне подання без поважних причин декларації.
Крім того, згідно з п.2 роз'яснень Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі - ВССУ) «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» вих. № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017, суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Також, на умисну форму вини, і наявність відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи, чи інтересу третіх осіб, як на обов'язкові ознаки корупційного правопорушення звертає увагу Конституційний Суд України в рішенні від 06.10.2010 (справа №1-27/2010).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу в.о. директора ДБП «Урожай» № 1/8 від 14.08.2020 року, на підставі наказу Фонду державного майна України № 1350 від 14.08.2020 року, ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків в.о. директора ДБП «Урожай» з 14.08.2020 року.
Наказом Фонду державного майна України № 1078 к від 23.06.2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади в.о. директора ДБП «Урожай» з 23.06.2021 року. З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлений 29.06.2021 року.
З інформаційно-телекомунікаційної системи «Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», за період, не охоплений раніше поданими деклараціями 15.11.2021 року.
В судовому засіданні 16.02.2022 року ОСОБА_1 дав суду пояснення про те, що він не подав декларацію, оскільки не знав про необхідність такої подачі. Посаду в.о. директора ДБП «Урожай» № 1/8 від 14.08.2020 року він займав короткий проміжок часу. Про те, що його звільнено з цієї посади він дізнався від його наступника, який і вручив йому копію наказу про звільнення та трудову книжку. Про те, що він має подати декларацію після звільнення йому ніхто не роз'яснив, тому він її і не подав, а коли дізнався що відносно нього збирають матеріали за порушення антикорупційного законодавства, одразу ним було подано декларацію.
Дослідженням письмових доказів у справі судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що ОСОБА_1 було роз'яснено положення та вимоги антикорупційного законодавства і відповідальність, яка настає за його недотримання. Натомість, судом встановлено, що після надання пояснень 12.11.2021 року, коли ОСОБА_1 дізнався що відносно нього збирають матеріали за порушення антикорупційного законодавства, він подав декларацію. Зазначене не спростовує позицію притягуваного про відсутність у нього умислу на порушення антикорупційного законодавства.
Отже, судом беззаперечного встановлено, що у ОСОБА_1 був відсутній прямий умисел, спрямований на несвоєчасне подання без поважних причин декларації, керуючись при цьому особистим інтересом чи інтересами третіх осіб, оскільки останній одразу після надання пояснень, подав декларацію.
Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що будь-які докази того, що ОСОБА_1 діяв умисно, усвідомлював протиправний характер своїх дій, який посягає на встановлений правопорядок, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні.
Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження факту скоєння ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
Таким чином, суд має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчинення адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено перед судом. Суд також не має права самостійно вишукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином перебиратиме на себе функції обвинувача, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положення ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Практика Європейського суду з прав людини вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом», яке має випливати із сукупності ознак чи непростовних презумпцій факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
При цьому суд також виходить з вимог ст. 62 Конституції України та передбаченого у ній принципу презумпції невинуватості, згідно якого обвинувачення особи не може ґрунтуватись на припущеннях. В силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
У п.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, п.2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, у ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З урахуванням встановлених обставин, суд констатує, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення відомості відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, не підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, суд приходить до однозначного висновку що ОСОБА_1 , не підлягає адміністративній відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП і, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КпАП України.
Керуючись ст.283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
постановив:
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 172-6 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси А.С. Русєва
Єдиний унікальний номер справи: №522/23850/21
Номер провадження №3/522/1029/22
Головуючий суддя - Русєва А.С.