Номер провадження 22-ц/821/655/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №697/1675/19 Категорія: 304060000 Льон О. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
28 квітня 2022 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Новікова О.М.,
Вініченка Б.Б., Фетісової Т.Л.,
за участю секретаряЧуйко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 січня 2022 року (повний текст судового рішення виготовлено 04 лютого 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Канівської державної нотаріальної контори Шатило Любов Адамівна, про визнання договору довічного утримання недійсним, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Бовшика М.Ю., звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , обґрунтовуючи його тим, що 12 січня 2007 між ОСОБА_3 (відчужувачем) та ОСОБА_2 (набувачем) укладено договір довічного утримання (догляду), що посвідчений державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори Шатило Л.А.
Відповідно до п.1.1 та п.1.2 вказаного договору ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 отримав у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований за відчужувачем.
Пунктами 2.1-2.2 вказаного договору було визначено розмір та види матеріального забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись відчужувачу. Також у договорі сторони погодили, що у разі смерті відчужувача ОСОБА_3 у будинку має право довічно проживати його дружина - ОСОБА_4 . Договір укладено за згодою на його укладення, наданою дружиною відчужувача - ОСОБА_4 у вигляді власноручної письмової заяви від 12 січня 2007 року, посвідченої нотаріально.
У 2016 році помер ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина - ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 у позові зазначив, що він є внучатим двоюрідним племінником ОСОБА_4 та 12 березня 2019 року звернувся до нотаріуса для оформлення спадщини після її смерті у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини.
Житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом договору довічного утримання (догляду) від 12 січня 2007 року, на час укладення вказаного договору, знаходився у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позивач зазначив, що на момент укладення договору подружжям Кожухарів частки вказаного житлового будинку з надвірними спорудами не були визначені та виділені в натурі, не було визначено порядку користування цим майном. Між чоловіком та дружиною якнайменше до 12 січня 2007 року договори виділу нерухомого майна зі складу усього майна подружжя, поділу майна подружжя, порядку користування майном спільної сумісної власності подружжя - не укладалися. Отже ОСОБА_3 уклав договір, предметом якого є спільна сумісна власність подружжя, а не його частка у спільному майні, яка взагалі не визначена, не виділена в натурі, порядок користування спільним майном подружжя не встановлений. Тому договір довічного утримання (догляду) порушує права співвласника майна подружжя ОСОБА_4 та в зв'язку з недотриманням вимог ст. 67 СК України, ст. 747 ЦК України є недійним в момент його укладення.
Це в свою чергу порушило права спадкування позивача ОСОБА_1 в розумінні ч. 1 ст. 1218 ЦК України, оскільки він мав би успадкувати вказану частку після смерті ОСОБА_4 . Про порушення свого права позивач дізнався 12 березня 2019 року, коли це право по своїй суті виникло.
Керуючись такими аргументами, просив суд визнати недійсним договір довічного утримання (догляду) від 12 липня 2007 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 1-96; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 січня 2022 року задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивач та його представник не довели належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на порушення майнового права ОСОБА_1 на спадкування після смерті ОСОБА_4 на підтвердження своїх вимог про визнання договору довічного утримання недійсним. Зокрема не надав докази про прийняття спадщини після спадкодавиці, як і не надав доказів того, що позивач є спадкоємцем померлої ОСОБА_4 (не підтвердив родинних відносин).
Визначаючи розмір судових витрат в частині визначення розміру витрат на правову допомогу, понесених відповідачем, суд вказав на можливість самостійного зменшення суми судових витрат, а не тільки за клопотанням сторони із посиланням на практику ВС у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17 та додатковій постанові від 05 вересня 2019 року справі № 826/841/17, визначив вартість таких витрат на правничу допомогу необгрунтовано завищеною, визнав такі витрати неспівмірними зі складністю справи та фактично виконаними роботами та стягнув з ОСОБА_1 на користь відповідача судові витрати у розмірі 5 675,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника - адвоката Бовшика М.Ю.
Доводи апеляційної скарги відповідають аргументам, викладеним у позовній заяві. Зокрема скаржник зазначає, що при укладенні договору довічного утримання від 12 січня 2007 року були порушені права ОСОБА_4 , а суд першої інстанції не дослідив, що оспорюваний договір порушує вимоги ст. 67 СК України в редакції від 06 квітня 2006 року та майнові права ОСОБА_4 як співвласника майна подружжя.
Тому, на переконання апелянта, рішення суду підлягає скасуванню, оскільки винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи встановлено, що 12 січня 2007 року між ОСОБА_3 (відчужувачем) та ОСОБА_2 (набувачем) був укладений договір довічного утримання (догляду), посвідчений державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори Шатило Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1-98 (а.с.15-16).
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 вказаного договору ОСОБА_3 передав, а відповідач ОСОБА_2 отримав у власність житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на земельній ділянці площею 535 кв.м. у АДРЕСА_1 .
Пунктом 3.2.3 вказаного договору визначено, що сторони домовились, що у разі смерті відчужувача, тобто ОСОБА_3 , набувач надає право довічного проживання у будинку, який відчужується за цим договором - ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 24 грудня 2015 року (а.с.47).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11 березня 2019 року (а.с.18).
З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5 заведена приватним нотаріусом Лагутінською Є.П. 12 березня 2019 року (а.с.19).
Суть даного спору у тому, що позивач вважає себе спадкоємцем померлої ОСОБА_4 . Він вказав, що ОСОБА_3 уклав оспорюваний договір довічного утримання, предметом кого є спільна сумісна власність подружжя Кожухарів. Частка ОСОБА_3 у спільному майні не визначена, не виділена в натурі, порядок користування спільним майном не встановлений, тому такий договір порушував права співвласника майна подружжя ОСОБА_4 та суперечив вимогам ст. 65 СК України та ст. 747 ЦК України.
Вирішуючи спір, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 зазначав себе як внучатим двоюрідним племінником ОСОБА_4 та вказував на порушення своїх прав як спадкоємця померлої.
Колегія суддів погоджується з висновком рацонного суду у тому, що позивач не надав будь-яких доказів того, що він є спадкоємцем ОСОБА_4 та не підтвердив наявності між ним та померлою родинних відносин. Не надав доказів прийняття спадщини. Отже, не підтвердив порушення своїх майнових права.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги грунтуються на підставах для визнання довоговору довічного утримання недійсним через недотримання норм Цивільного та Сімейного законодавства при укладенні договору, якими визначені порушення прав іншого співвласника - одного з подружжя.
Проте доводів на спростування висновків суду щодо недоведення порушення прав саме ОСОБА_6 як спадкоємця ОСОБА_4 та доказів на спростування таких висновків апеляційна скарга не містить.
Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції положень статей 203, 747 ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на недоведеність позивачем свого права на звернення до суду за захистом свого порушеного права, що виключає перевірку та застосування до спірних правовідносин зазначених положень ЦК України.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги не встановлено.
У зв'язку з цим підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Оскільки ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 березня 2022 року було задоволено клопотання адвоката Яковенка Г.В. про відстрочення судового збору до ухвалення судового рішення, із ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 457, 80 грн.
Керуючись ст.ст. 35, 141, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бовшика Миколи Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 січня 2022 рокузалишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 3 457, 80 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03 травня 2022 року.
Судді