Провадження № 22-ц/803/2653/22 Справа № 199/324/21 Категорія 27 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
05 травня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 жовтня 2021 року
у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернулася до банку, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 01 березня 2018 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 10 грудня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 48 112,81 грн., з яких: 38 570,59 грн. - заборгованість за тілом кредиту, у тому числі 38 570,59 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9 542,22 грн. - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом, яку АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 жовтня 2021 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н про надання банківських послуг від 01 березня 2018 року станом на 10 грудня 2020 року у вигляді заборгованості за тілом кредиту у розмірі 24 412,63 гривень. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено, вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, тому заборгованість за тілом кредиту у розмірі 24 412, 63 грн., з урахуванням погашених за рахунок тіла кредиту процентів за користування ним, неправомірно нарахованих та внесених в якості погашення кредитної заборгованості, підлягає стягненню. Відмовляючи у задоволенні вимог в іншій частині, суд виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження досягнення між сторонами згоди щодо розміру процентної ставки за користування кредитом.
Не погодившись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за частиною тіла кредиту, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити у скасованій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що банком доведено факт укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору. У квітні 2014 року вона отримала банківську карту для виплат з терміном дії до квітня 2017 року, а в подальшому оформила нову банківську картку для виплат № НОМЕР_1 з терміном дії до січня 2022 року, яку отримала 03 квітня 2017 року разом з карткою «Універсальна» № НОМЕР_2 . Анкету-заяву від 01 березня 2018 відповідач не підписувала, кредитних договорів з позивачем не укладала.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вимог про стягнення заборгованості за частиною тіла кредиту, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується.
В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду в частині стягнення заборгованості за частиною тіла кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 01 березня 2018 року (а.с. 12).
Вказана анкета-заява не містить умов щодо строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, відповідальності за невиконання умов кредитування у вигляді пені та штрафів.
Відповідно до змісту анкети-заяви споживач погодився з тим, що зазначена заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають договір про надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.
Долучений до матеріалів справи витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» також не містить підпису відповідача (а.с.15).
Згідно з приведеним банком розрахунком заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 10 грудня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 48 112,81 грн., з яких: 38 570,59 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9 542,22 грн. - заборгованість за простроченими процентами.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а тому заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню. Щодо стягнення інших сум позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження вказаних вимог, а тому позов в іншій частині задоволенню не підлягає.
Погодитись з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за частиною тіла кредиту не можна з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до умов кредитного договору та вимог частини другої статті 1050, частини другої статті 1054 ЦК України, у разі порушення позичальником зобов'язання щодо повернення чергової частини кредиту позивач, як позикодавець, має право вимагати дострокового повернення частини суми кредиту, що залишилася, а також сплати належних процентів.
Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Пред'являючи позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк обґрунтовував свої вимоги тим, що між сторонами існують кредитні правовідносини, що підтверджуються анкетою-заявою відповідача від 01 березня 2018 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, випискою за картковим рахунком, виданою на ім'я відповідача, та розрахунком заборгованості за кредитним договором від 01 березня 2018 року станом на 10 грудня 2020 року.
Дослідивши вишевказані докази, суд першої інстанції вважав доведеним факт наявності між сторонами кредитних зобов'язань та існування у ОСОБА_1 кредитної заборгованості саме на підставі укладеної з банком анкети-заяви від 01 березня 2018 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять та банком не було надано доказів відкриття на ім'я відповідача карткового рахунку, номеру картки та номера рахунку, з якого були отримані позичальником чи іншим чином використані гроші, який би і підтвердив наявну заборгованість саме за кредитним договором, укладеним між сторонами на підставі анкети-заяви від 01 березня 2018 року. Такі відомості відсутні й у доданому до позову розрахунку заборгованості.
З наданої суду довідки про видані картки, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідач на дату підписання анкети-заяви від 01 березня 2018 року вже мала кредитну картку за № НОМЕР_2 , проте доказів, що вона оформлювалась саме згідно анкети-заяви № б/н від 01 березня 2018 року суду не надано.
За змістом наданої суду довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_2 , датою старту цього рахунку є 03 квітня 2017 року, тобто до підписання між сторонами анкети-заяви від 01 березня 2018 року
Інших доказів видачі 01 березня 2018 року відповідачу будь-яких кредитних карток та надання кредитних коштів, банком не надано.
Таким чином, під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і під час розгляду в суді апеляційної інстанції, банком не було доведено належними та допустимими доказами досягнення згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору з відповідачем, отримання нею кредитних коштів у зазначеному банком розмірі та наявності заборгованості саме за кредитним договором укладеним на підставі анкети-заяви від 01 березня 2018 року.
На викладене вище, суд першої інстанції увагу не звернув та помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за частиною тіла кредиту.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги в оскарженій частині, скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 жовтня 2021 року в частині стягнення заборгованості за частиною тіла кредиту та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова