Справа № 161/21278/21 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/455/22 Категорія: 70 Доповідач: Федонюк С. Ю.
05 травня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л.В., Осіпука В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження без виклику сторін у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2022 року,
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона з відповідачем перебуває у шлюбі, зареєстрованому 06.02.2021 року, від якого мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котра знаходиться на її утриманні. Вказує, що самотужки вона не може фінансово забезпечити достатній і належний рівень розвитку дитини. В той же час відповідач матеріально жодним чином не допомагає, участі у вихованні дочки не приймає.
На підставі наведеного позивач просила суд стягнути з відповідача в її користь аліменти на дочку ОСОБА_4 в розмірі по 5000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 3000 грн щомісячно, починаючи з 25.11.2021 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Рішення про стягнення аліментів за один місяць звернуто до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій покликається на незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду в частині розміру стягнутих аліментів на його малолітню дочку через порушення судом норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів не враховано стан його здоров'я, що підтверджений консультативним висновком спеціалістів від 10 лютого 2022 року, долученим до апеляційної скарги. Вважає, що позивачкою не доведено факт його достатнього заробітку (доходу) для сплати аліментів у розмірі, визначеному судом.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги частково, ухваливши рішення про стягнення з нього аліментів у розмірі 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 25 листопада 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач правом на подання відзиву не скористалася.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного письмового провадження без повідомлення учасників справи як малозначна.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що, враховуючи обставини справи, положення чинного законодавства, які регулюють правовідносини, пов'язані зі сплатою аліментів, та виходячи із засад справедливості та захисту прав малолітньої дитини, з урахуванням того, що брати участь в утриманні дитини повинні двоє батьків, а також беручи до уваги вимоги частини другої статті 182 СК України, зважаючи на вік дитини, її стан здоров'я, матеріальне становище сторін, позицію відповідача, встановлено підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених дійсних обставинах справи, досліджених судом доказах та відповідають вимогам процесуального та матеріального права з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони у справі перебувають у шлюбі, який зареєстрований 06.02.2021 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 01.09.2021 року (а.с. 4).
Відповідачем не заперечується, що їхня спільна малолітня дитина проживає з матір'ю, позивачкою у справі, та перебуває на її утриманні.
Відповідно до ст. 18, ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частинами 2,3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Адаптуючи названі міжнародні норми до законодавства України, в Конституції України та ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 141 СК України та зазначеної Конвенції з прав дитини батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою, та в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів своєї дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Встановивши, що в сторін є малолітня дитина, яка проживає з позивачкою та фактично знаходиться на її утриманні, а відповідач є особою працездатного віку, суд першої інстанції, з урахуванням потреб дитини, стану її здоров'я, майнового стану відповіда та його стану здоров'я, дійшов правильного висновку щодо необхідності покладення на відповідача аліментного зобов'язання.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти на дитину в розмірі 5000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
У відповідності до частини другої статті 182 СК України мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень.
Отже, з урахуванням того, що обов'язок утримання дітей лежить на обох батьках, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір аліментів у сумі 3000 грн щомісячно, визначений судом першої інстанції, є достатнім та таким, що забезпечить нормальний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Доводи апеляційної скарги щодо визначення та стягнення аліментів у розмірі 50% від прожиткового мімінуму для дитини відповідного віку є необгрунтованими, оскільки вони не узгоджуються із визначеними законом способами виконання батьками обов'язку утримувати дитину, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції із визначенням розміру аліментів на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій формі (3000 грн) є законним.
Долучену відповідачем до апеляційної скарги медичну документацію колегія суддів не бере до уваги, так як вказаний консультативний висновок спеціаліста був отриманий після ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Посилання відповідача на те, що він не працює та у нього відсутній дохід, а тому він не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність офіційного працевлаштування не звільняє від обов'язку забезпечувати належне утримання дитини та сплачувати аліменти.
Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові ВС від 07 листопада 2018 року у справі № 355/511/17 (провадження № 61-32606 св 18).
Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку наявним доказам, врахував доходи відповідача та дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, що обґрунтовано викладені в мотивувальній частині рішення, а визначений судом розмір аліментів є справедливим та відповідає потребам дитини.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2022 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 05 травня 2022 року.
Головуючий
Судді