Справа № 166/1395/21 Головуючий у 1 інстанції: Свистун О. М.
Провадження № 22-ц/802/510/22 Категорія: 76 Доповідач: Киця С. I.
05 травня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Савчук Т. Ф.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Видраницького ліцею Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області, Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов'язків та допущення до роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2022 року,
Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Видраницького ліцею Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області, Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов'язків та допущення до роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позов мотивовано тим, що вона працює вчителем образотворчого мистецтва та трудового навчання у Видраницькому ліцеї Забродівської сільської ради. Після 04 жовтня 2021 року була неодноразово попереджена в усній формі керівником навчального закладу про його намір відсторонити її від роботи у зв'язку із відмовою надати керівнику відомості про вакцинацію проти COVID-19. Наказом № 59-к/тр від 05.11.2021 вона відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Вказує, що відмовляється здійснювати вакцинацію проти COVID-19 з огляду на експериментальність вакцини та перебування її на стадії клінічного випробування, а також зважаючи на ненадання виробником вакцини та державою гарантій відсутності будь-яких ускладнень або негативних наслідків після щеплення та не взяття ними відповідальності за здоров'я і життя пацієнта. Вважає оспорюваний наказ незаконним, таким, що порушує передбачене ст. 43 Конституції України право на працю, оскільки його обмеження може бути здійснено винятково в умовах надзвичайного чи військового стану. Виключно Законами України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а не підзаконними актами встановлюється перелік обов'язкових щеплень, який щепленням від COVID-19 не доповнений. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Постанова КМУ №1236) є підзаконним актом, тому застосуванню не підлягає. Зазначила, що відповідно до ст. 46 КЗпПУ можливість відсторонення працівника від роботи допускається за умови подання відповідних службових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення осіб, які ухиляються від обов'язкового щеплення проти інфекції, якого у даному випадку не було. Вказана правова норма не передбачає такої підстави для відсторонення як відмова від проходження профілактичного щеплення проти COVID-19. Всупереч ч. 3 ст. 32 КЗпПУ про зміну істотних умов праці, чим, на її думку, є відсторонення від роботи, її не було повідомлено за два місяці до відсторонення. Вважає вимогу про надання інформації про вакцинацію порушенням права на таємницю персональних даних, зокрема стану здоров'я. Згідно із офіційною заявою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л.Л. від 25.10.2021 вакцинація проти COVID-19 є добровільною для усіх груп населення та професійних груп, про що наголошено й у Дорожній карті та відповідній резолюції ПАРЄ. Просить визнати незаконним та скасувати наказ № 59-к/тр від 05.11.2021 про відсторонення від роботи, поновити у виконанні трудових обов'язків та допустити до роботи на посаді вчителя образотворчого мистецтва та трудового навчання, стягнути із відповідачів середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по дату ухвалення рішення суду включно, рішення в частині допуску до роботи та стягнення середньомісячного заробітку допустити до негайного виконання, стягнути судові витрати.
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення. Покликається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що оскаржений наказ не відповідає вимогам статті 46 КЗпП України, яка не передбачає такої правової підстави для відсторонення, як відсутність щеплення проти COVID-19. Стаття 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» передбачає внесення санітарним лікарем подання на відсторонення, що не було дотримано в даному випадку, Міністерством охорони здоров'я не встановлено Переліку інфекційних хвороб, щеплення проти яких є обов'язковим, закон передбачає наявність інформованої згоди пацієнта на щеплення. Наказ прийнято з порушенням Конституції України. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Відтак, відсторонення від роботи є за своєю правовою природою дисциплінарною санкцією, яка застосовується роботодавцем до працівника, який відмовляється або ухиляється від обов'язкового профілактичного щеплення у порядку, встановленому законом. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.
Відповідач Видраницький ліцей Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що оспорюваний наказ прийнятий із врахуванням вимог законодавства, зокрема Наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я». Управлінням Держпраці у Волинській області проведено перевірку з питань дотримання законодавства під час відсторонення працівників від роботи, за результати якої порушень у діях керівництва навчального закладу не виявлено. Суд першої інстанції при ухваленні рішення керувався п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ст. 46 КЗпПУ, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, п. 41-6 Постанови КМ України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Рішення суду першої інстанції є мотивованим, обґрунтованим, тому відсутні підстави для його скасування. Крім того, з 07.03.2022 позивач допущена до виконання своїх посадових обов'язків на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2022 № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 № 2153» до закінчення воєнного стану в Україні. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач Видраницький ліцей Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області подав заяву про розгляд справи судом апеляційної інстанції без участі їхнього представника.
Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з'явились, хоча належним чином були повідомлені судом про час та місце судового розгляду.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за таких обставин не здійснювалось, відповідно до ст. 247 ЦПК України.
За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у цій справі - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 1997 року працює на посаді вчителя образотворчого мистецтва та обслуговуючої праці (трудового навчання) Видраницької середньої школи, що підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_1 , на даний час - Видраницького ліцею.
Відповідно до наказу вказаного навчально-виховного закладу від 05.11.2021 № 59-к/тр ОСОБА_1 , вчителя образотворчого мистецтва та трудового навчання, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили (до надання відповідних документів про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 або про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19) без збереження заробітної плати.
Видачі вказаного наказу передувало неодноразове повідомлення позивачки керівником навчального закладу після 04 жовтня 2021 року про обов'язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 та можливість відсторонення від роботи у зв'язку із ненаданням інформації про вакцинацію проти COVID-19, що не заперечується сторонами.
Відомостей про те, що позивач мала тимчасові труднощі у наданні до 08 листопада 2021 року документів про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень та повідомлення відповідача про ці обставини, матеріали справи не містять.
Керівником Видраницького ліцею Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області 02.11.2021 видано письмове повідомлення № 276 ОСОБА_1 про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з яким позивач ознайомилась 02.11.2021, що підтверджується її підписом у повідомленні.
Позивач повідомила дирекцію, що не бажає проводити щеплення своєю заявою відмовою від участі в медичних експериментах (щеплення від COVID-19) в закладах освіти від 26.10.2021 та подала письмове заперечення від 05.11.2021 після отримання письмово повідомлення № 276 від 02.11.2021.
Нормами статті 46 КЗпП України передбачено випадки відсторонення від роботи. Згідно з частиною першою цієї статті, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Під визначенням «відсторонення працівника від роботи» необхідно розуміти один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Згідно з приписами пунктів а, б частини першої статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані: піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян ; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Нормами статті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» передбачено таке.
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, що вбачається з пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України (далі - Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), передбачено, що Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з норм пункту 1 Положення МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань, забезпечує формування та реалізує державну політику декількох сферах, у тому числі, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), імунопрофілактики, промоції здорового способу життя та запобігання факторам ризику, реагування на небезпеки для здоров'я та надзвичайні стани в сфері охорони здоров'я, а також забезпечення формування державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Згідно з пунктом 8 Положення , накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік).
Нормативно-правовою базою прийняття цього наказу зазначено статтю 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункт 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.
Виходячи з положень Переліку, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, крім інших, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», (далі Постанова № 1236), яка набрала чинності з 08.11.2021 року, на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов'язки забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.
Виходячи із системного аналізу зазначених нормативно-правових актів, апеляційний суд дійшов висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи проведено відповідно до вимог законодавства і в порядку, встановленому законом.
Позивач працює на посаді вчителя образотворчого мистецтва та трудового навчання в Видраницькому ліцеї Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області, тобто, є працівником закладу загальної середньої освіти.
У зв'язку із запровадженням в Україні карантину та відмовою позивача вакцинуватись, за відсутності медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, директор Видраницького ліцею Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області обґрунтовано виконав вимоги законодавства, а саме:
пункту 3 Переліку, згідно з яким обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, підлягають працівники закладів дошкільної освіти;
пункту 41-6 Постанови КМУ № 1236 щодо обов'язкового відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та видав наказ про відсторонення позивача від роботи.
Такий наказ ґрунтується на приписах статті 46 КЗпП України, яка, крім визначених у цій статті випадків, передбачає можливість відсторонення працівника від роботи «в інших випадках, передбачених законодавством».
Законодавство України - це система нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, іншими органами, які наділені компетенцією видання нормативно-правових актів.
У свою чергу нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти Президента України, уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інші.
Отже, «до інших, передбачених законодавством випадків», у цьому разі, належить відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим, а до законодавства, яким передбачено такі випадки, належить віднести Закон України «Про захист від інфекційних хвороб», Наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 Зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р., Постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я».
Згідно з частиною 2-3 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
При вирішенні даного спору не підлягають до застосування приписи частин другої-третьої статті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», оскільки ці норми стосуються випадків проведення профілактичних щеплень за епідеміологічними показниками на окремих територіях та об'єктах, які приймаються Головним санітарним лікарем України, головними санітарними лікарями визначених у цій статті органів, у той час як рішення про обов'язкову вакцинацію певних категорій працівників з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» прийнято не Держаним санітарним лікарем України (держаними санітарними лікарями інших органів), а компетентними органами виконавчої влади.
Посилання позивача на порушення норм статті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», статей 42, 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», які передбачають можливість проведення профілактичних щеплень виключно після медичного огляду особи в разі відсутності у неї медичних протипоказань та за інформованої згодою повнолітніх осіб не впливають на вирішення спору, оскільки виходячи із змісту наведених норм, інформована згода відбирається медичним закладом (медичним працівником) у пацієнта, який виявив бажання пройти профілактичне щеплення. Відповідачем у даній справі є заклад загальної середньої освіти, до повноважень якого не віднесено отримання будь якої згоди на щеплення та проведення самого щеплення, а позивач, працюючи на посаді вчителя, не виявила бажання пройти профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, як цього вимагало законодавство, а тому до медичної установи не зверталась. За таких обставин не виникли підстави проводити медичний огляд позивача та відбирати інформовану згоду на щеплення.
Роз'яснення наслідків відмови від щеплення стосуються не тільки можливих ускладнень, а й певних юридичних наслідків. Роботодавцем було роз'яснено позивачу, що у разі відмови від щеплення вона буде відсторонена від роботи.
Доводи апеляційної скарги про те, що уповноважені посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби не звертались з поданням про відсторонення позивача від роботи, як це передбачено приписами статті 27, 42 Закону 4004-XII, а тому наказ про її відсторонення від роботи прийнято з порушенням закону, апеляційний суд відхиляє у зв'язку з таким.
У Преамбулі до Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
Нормами статті 7 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» передбачено обов'язки підприємств, установ і організацій (в сфері забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення).
Згідно з абзацом шостим частини першої статті 7 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», підприємства, установи та організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Приписами статті 42 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» передбачені заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства.
Згідно з пунктом «e» частини першої цієї статті, головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства: внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, зазначених у абзаці шостому частини першої статті 7 цього закону.
Із системного аналізу зазначених норм належить дійти висновку, що внесення головним санітарним лікарем подання про відсторонення працівників від роботи є заходом, спрямованим на припинення порушення санітарного законодавства на підприємстві, установі, організації, у разі невиконання вимог законодавства, з однієї сторони, особою, яка зобов'язана пройти обов'язкове профілактичне щеплення, а з іншої сторони, керівником, який допускає бездіяльність і самостійно не виконує приписів законодавства щодо відсторонення такого працівника від роботи.
У даній справі такі обставини відсутні.
Покликання позивача на недотримання Кабінетом Міністром України процедури встановлення карантину шляхом продовження строку дії карантину у Постанові від 13 вересня 2021 року не впливають на правильність рішення суду, оскільки цей нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України на час прийняття оскарженого наказу був чинним, в установленому законом порядку не скасований.
Доводи позивача про порушення конституційного права на працю, недопустимість обмеження такого права, не інакше, як в умовах воєнного або надзвичайного стану, дискримінаційний характер наказу, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки такі твердження ґрунтуються на вибірковому тлумаченні норм законодавства.
Зокрема, відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю.
Отже, не праця, а саме, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається найвищою соціальною цінністю, а тому не має підстав визнати пріоритетність права особи на працю та домінування інтересів однієї особи над інтересами суспільства, а саме в інтересах суспільства було прийнято нормативно-правові акти, які забезпечували захист проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, шляхом встановлення обов'язкового щеплення для певної категорії працівників. отже в інтересах суспільства відповідно до законодавства видано оскражений наказ.
Щодо порушення норм Конвенції необхідно зазначити таке.
У рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом з тим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність виправдання таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити:
чи є втручання виправданим» відповідно до закону»;
чи має воно на меті законні цілі;
чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.
Виходячи з того, що унаслідок тимчасового відсторонення позивача від роботи відбулось у певній мірі втручання у право позивача на працю, апеляційний суд вважає, що таке втручання було доцільним і виправданим, оскільки, рішення про відсторонення ґрунтується на національному законодавстві, яке чітко визначає підстави для обов'язкового профілактичного щеплення, Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, наслідки ухилення від обов'язкового профілактичного щеплення, а тому є «виправданим відповідно до закону», має на меті законні цілі, оскільки проводиться з метою охорони здоров'я населення країни та необхідності контролювати поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, є виправданим в демократичному суспільстві з огляду на домінування інтересів держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я її громадян.
Стаття 1 Протоколу № 12 Конвенції передбачає заборону дискримінації. Відповідно до такого протоколу здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Дискримінація полягає в застосування різного поводження щодо осіб, які перебувають в однаковому становищі, без об'єктивного й розумного обґрунтування, водночас різниця в поводженні не має за легітимну мету або різниця в поводженні не є пропорційною поставленій меті (єдиною підставою різниці є особистісна характеристика), під час користування будь-якими правами, передбаченими національним законом.
Тимчасове обмеження права позивача ОСОБА_1 на працю, яка відмовилася від вакцинації за власним бажанням, а тому була відсторонена від роботи, не є проявом дискримінації, оскільки такі дії вчинені в інтересах суспільства, які превалюють над інтересом однієї особи, ґрунтуються на законі та переслідують законні цілі, про що суд зазначив вище.
Посилання в апеляційній скарзі на норми матеріального права, якими врегульовано порядок проведення медичних експериментів є неспроможними, оскільки наведені норми не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення норм законодавства та не спростовують висновків суду, викладених в оскарженому рішенні.
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та вимоги указаного процесуального закону, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в цій справі - без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2022 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий
Судді