Справа № 203/1565/21
Провадження № 2/0203/116/2022
21.02.2022 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Медведєвій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсними умов кредитного договору, -
встановив:
23 квітня 2021 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ «Банк Кредит Дніпро», про визнання недійсними умов кредитного договору. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» було укладено договір № 22036000252852, за яким Банк надав позивачці кредит у розмірі 128 263,08 грн. Крім процентів за користування кредитом, позивачка згідно п.2 Договору, мала сплачувати Банку щомісяця витрати за розрахунково-касове обслуговування відповідно до графіку. У графах Договору щодо комісії банку міститься позначка 0,0 грн., проте станом на 17 листопада 2020 року Банк в односторонньому порядку перерахував графік погашення кредиту та відповідно до оновленого графіку кошти позивачки, отримані Банком за Договором було перераховано та 23 086,37 грн. списано в рахунок комісії за обслуговування, тим самим збільшено залишок непогашеного тіла кредиту. Позивачка вважає, що укладений між сторонами кредитний договір не відповідає ст.ст.11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки щомісячна сплата комісії за розрахунково-касове обслуговування, яка визначена договором про надання особистого кредиту є незаконною, оскільки комісія, яка визначена у вказаному пункті кредитного договору є платежем, який позивачка має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. У зв'язку з цим позивачка просить суд визнати недійсним кредитний договір № 22036000252852 від 19 грудня 2019 року та повернути їй 23 086,37 грн. комісії за обслуговування. (а.с.1-6)
Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 квітня 2021 року було прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України, і призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін та їх представників. (а.с.19-20)
В судове засідання 27 травня 2021 року з'явився в режимі відеоконференції представник відповідача, позивачка в судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на її адресу судової повістки та СМС повістки, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 17 червня 2021 року. (а.с.40)
31 травня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог з причин незаконності та необґрунтованості, оскільки у спірному кредитному договорі зазначено необхідні суттєві умови договору, який складається в тому числі, суму кредиту, строки і порядок повернення, процентну ставку і її розрахунки, визначені всі інші умови і наслідки невиконання умов договору, наведені розрахунки платежів і крім того в п.1.3 та в розділі 4 Кредитного договору вказано суму щомісячного платежу та плату за додаткові та супутні послуги, тобто зміст вказаного договору відповідає вимогам закону і при його укладенні сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов. (а.с.43-48)
В судове засідання 17 червня 2021 року з'явився в режимі відеоконференції представник відповідача, позивачка в судове засідання не з'явилась, надала заяву про відкладення розгляду справи. В даному судовому засіданні було ухвалено долучити відзив до матеріалів справи, а також задовольнити клопотання позивачки і відкласти розгляд справи на 04 серпня 2021 року. (а.с.84)
В судове засідання 04 серпня 2021 року сторони по справі не з'явились, від них надійшли заяви про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 30 серпня 2021 року. (а.с.102)
30 серпня 2021 року від позивачки надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. (а.с.107-108)
В судове засідання 30 серпня 2021 року з'явився в режимі відеоконференції представник відповідача, позивачка в судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи належним чином. В даному судовому засіданні було ухвалено відмовити у задоволенні клопотання позивачки про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та відкласти розгляд справи на 20 вересня 2021 року. (а.с.110)
Судове засідання 20 вересня 2021 року було перенесено на 21 жовтня 2021 року.
В судове засідання 21 жовтня 2021 року сторони по справі не з'явились, від позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 17 листопада 2021 року - для повторного виклику сторін по справі. (а.с.125)
В судове засідання 17 листопада 2021 року позивачка не з'явилась, надала заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку з цим та неможливістю проведення відеоконференції з представником відповідача розгляд справи було відкладено на 08 грудня 2021 року. (а.с.133)
В судове засідання 08 грудня 2021 року з'явився представник відповідача, позивачка в судове засідання не з'явилась, вчергове подала клопотання про відкладення розгляду справи. В даному судовому засіданні було розпочато розгляд справи по суті, з'ясовано думку представника відповідача щодо позовної заяви, досліджено письмові докази та оголошено перерву в судовому засіданні до 14 січня 2022 року. (а.с.140)
Судове засідання 14 січня 2022 року було перенесено на 01 лютого 2022 року.
Судове засідання 01 лютого 2022 року було перенесено на 21 лютого 2022 року.
21 лютого 2022 року було завершено розгляд справи по суті.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на її адресу судової повістки та СМС повістки. Згідно довідки про доставку СМС повістка значиться доставленою позивачці. (а.с.153)
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. (а.с.154)
Враховуючи, що сторони у судове засідання не з'явились, справа розглянута без фіксування судового засідання технічними засобами, згідно ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Так, судом встановлено, що 19 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» укладено кредитний договір № 22036000252852. (а.с.10)
Згідно п.1.1. кредитного договору Банк надає Клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а Клієнт зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених цим договором розмірах і строках та виконати свої зобов'язання за даним договором в повному обсязі. (а.с.10)
Пунктом 1.2. Кредитного договору визначено, що за цим договором Банк надає Клієнту грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту 128 263,08 грн. Строк кредитування 12 місяців, кінцева дата повернення кредиту 19.12.2020 року. Цільове призначення: на споживчі потреби. Щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 19.12.2019 по 18.04.2020 - 3% від суми кредиту, з 19.04.2020 по 18.07.2020 - 2,5% від суми кредиту, з 19.07.2020 по 18.10.2020 - 1,5% від суми кредиту, з 19.10.2020 по 19.12.2020 - 0,925% від суми кредиту. (а.с.10)
Згідно підпунктів 2.1, 2.2 Кредитного договору платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюються у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів, визначених у графіку платежів, який викладений в розділі 4 цього договору. (а.с.10)
Відповідно до п.3.1 Кредитного договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. (а.с.10)
Зі змісту паспорту споживчого кредиту, який особисто підписано ОСОБА_1 19 грудня 2019 року, встановлено, що ліміт кредиту становить 128 263,08 грн., процентна річна ставка становить 0,001%, щомісячна комісія за обслуговування кредиту становить з 1 по3 місяці - 3 847,89 грн., з 4 по6 місяці - 3 206,58 грн., з 7 по 9 місяці - 1 923,95 грн., з 10 по 12 місяці - 1 186,43 грн., загальні витрати за кредитом становлять 41 730 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживання за весь строк користування кредитом становить 158 758,36 грн. Процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту становить 56%. (а.с.49)
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 21 травня 2021 року вбачається, що позивачка у період з червня 2020 року по серпень 2020 року сплачувала кредит, проценти та комісії. (а.с.54-55)
Звертаючись до суду з позовом позивачка просила суд визнати недійсним кредитний договір, посилаючись на те, що він не відповідає ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, вони з ними погодились, підписавши вказаний договір.
При цьому, згідно ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зокрема, ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні щодо кредитного договору встановлені ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України.
Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Оскільки, позивачці, як фізичній особі, було надано кредит для особистих потреб, тобто позивачка є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про споживче кредитування» та інші нормативно - правові акти, які регулюють вказані правовідносини, що виникли та існують між сторонами.
Згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до абз.2 ч.12 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов'язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.
Згідно ч.ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).
Відповідно до ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Позивачем не надано доказів умисного введення відповідачем його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та доказів самого факту омани.
Таким чином, оскільки спірний правочин вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ч.1 ст.1055 ЦК України, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, не скористався своїм правом розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення, а тому позов з цих підстав не підлягає задоволенню.
У відповідності до умов Договору позивачка підтверджує своє розуміння і згоду з тим, що до підписання Договору вона була ознайомлений зі всією інформацією, необхідною їй для прийняття рішення щодо отримання кредиту, та інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджує наявність її підпису на документах.
Тому, підстав вважати, що позивачці при укладенні договору не було надано інформацію відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» немає.
З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, містить всі суттєві умови передбачені законом для кредитних договорів і, які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.
Разом з тим, позивачкою не надано доказів порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів».
Крім того, згідно ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.
Відповідно до ч.2 ст.1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.
Тому, суд вважає, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивачка мала можливість скористатись своїм правом, визначеним ст.15 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого, споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
Позивачка, у свою чергу, не відмовлялась від виконання умов кредитного договору та не інформував відповідача про неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.
Крім того, доказів звернення позивача з письмовою заявою до відповідача щодо несприятливих умов кредитування, або надання інформації щодо кредитування у неповному обсязі суду надано не було, в той же час, позивач звернувся з даним позовом майже через два роки з моменту підписання спірного кредитного договору.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсними умов кредитного договору.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а позивачка звільнена від сплати судового збору, на підставі ст.141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 8, 9, 15 ЗУ «Про споживче кредитування», ст.ст.11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст.6, 14, 203, 215, 230, 626-628, 638, 1054-1056 ЦК України, ст.ст.4, 13, 81, 89, 141, 229, 259, 263-265, 274 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсними умов кредитного договору - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.
Повний текст рішення складено 25.02.2022 р.
Суддя С.В. Єдаменко