Справа № 175/3966/20
Провадження № 2/175/1131/20
іменем України
03 травня 2022 року смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Новік Л.М.
за участю секретаря - Рашед Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), зняття з реєстрації, -
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), зняття з реєстрації. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 19 червня 2019 року розірвала шлюб з ОСОБА_2 на підставі Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 175/4831/18 провадження № 2/175/1567/18. Позивачу по справі на праві приватної власності належить будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.10.2003 року зареєстрованого в реєстрі № 1-1787, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.10.2003 року серія ІАА № 265155. Відповідач по справі зареєстрований у будинку позивача за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач по справі з 1987 року та по теперішній час у спірному будинку не проживає, що підтверджується актом постійного не проживання, підписаний сусідами. Крім цього Відповідач не сплачує плату за користування жилим приміщенням і комунальні послуги та не отримує кореспонденцію за даною адресою. Зазначені витрати несе син Позивача з родиною.
Позивачу по справі не відоме де саме на сьогоднішній день мешкає Відповідач по справі.
Просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням (будинком), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 19 листопада 2020 року по справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 03 березня 2021 року по справі підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
До початку відкритого судового засідання позивач надала заяву в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі не заперечувала проти заочного розгляду справи, просила справу розглянути без її участі.
У відкрите судове засідання відповідач не з'явився з невідомої суду причини, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву не надавав.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Зважаючи на що, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.
Суд, вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.10.2003 року зареєстрованого в реєстрі № 1-1787 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
У зазначеному будинку зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою від 26.10.2020 року, виданою виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Відповідач по справі з 1987 року та по теперішній час у спірному будинку не проживає, що підтверджується актом постійного не проживання, підписаний сусідами (а.с.18).
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 47 Конституції України гарантовано право кожного на житло та передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, що передбачено ч.4 ст.9 ЖК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст.. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника квартири, які проживають разом із ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Як встановлено в судовому засіданні відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач не бере будь-якої участі в утриманні житла, не сплачує за комунальні послуги та втратила будь-який інтерес до даного житла.
У відповідності до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Конституція України є нормами прямої дії,які мають найвищу силу.
У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У відповідності до ст.8 ЦПК України - суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, та ст.2, ч.1 ст.8 ЦПК та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом, а пункт 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу зазначає , що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів...»
У відповідності до Рішення Європейського суду з прав людини по справі «East\West Alliance Limited проти України», зазначено : «167.Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу та Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див рішення по справі «Іатрідіс проти Греції», заява №31107/96, п.58,ECHR 1999-II. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права, що включає свободу від свавілля. «168.Суд нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою яку прагнуть досягти».
Згідно ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що реєстрацією відповідача в належному позивачу на праві власності житловому будинку порушуються законні права та інтереси позивача, тому зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 150 ЖК України, ст.316, 317, 319,321, 383, 391 ЦК України, керуючись ст. ст. 141, 206, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (квартирою), зняття з реєстрації задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням (будинком), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, яким повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.М. Новік