05 травня 2022 року Чернігів Справа № 620/3188/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ткаченко О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу, про притягнення до матеріальної відповідальності,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 9 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з особистої діяльності) від 19.02.2021 № 44 «Про результати службового розслідування».
Свої вимоги мотивує тим, що матеріали службового розслідування не містять належних і допустимих доказів того, що саме з вини позивача, у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків щодо своєчасного ведення обліку і звітності щодо майна служби пально-мастильних матеріалів державі було завдано збитки.
Ухвалою судді від 05.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу 15-дений строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.
Ухвалами суду від 14.06.2021 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, у строк, встановлений ухвалою суду, надав відзив на позов та пояснив, що спірний наказ винесено за наслідками службового розслідування, проведеного за результатами аудиторського звіту Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту, з урахуванням вимог чинного законодавства України. При цьому, під час службового розслідування було встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_1 порядку обліку і збереження військового майна (ПММ) і як наслідок незаконного списання ПММ, державі було заподіяно матеріальних збитків, за що передбачено покарання у вигляді притягнення до матеріальної відповідальності.
Крім того, відповідач вважає, що вимога позивача щодо скасування наказу в частині притягнення його до матеріальної відповідальності є формою втручання в дискреційні повноваження в/ч НОМЕР_1 , а саме скасування наказу судом суперечитиме висновкам аудиторського звіту.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він свою правову позицію підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує таке.
ОСОБА_1 з 09.02.2016 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді водія (а.с. 21-22).
На підставі пункту 1.1.11 Зведеного операційного плану діяльності з внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту МО України, територіальних управлінь внутрішнього аудиту та сектору внутрішнього аудиту Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту на 2020 рік, Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту МО України було проведено аудит відповідності діяльності служби ПММ в/ч НОМЕР_1 за період з 24.10.2017 по 30.11.2020, про що складено довідку від 15.01.2021 (а.с.102-125). Аудитом встановлені порушення відповідачем фінансово-бюджетної дисципліни, що призвели до втрат, а саме: порушення встановленого порядку списання, що призвело до понаднормового (безпідставного) списання пального на загальну суму 596 338,00 грн. Також встановлено ризики понаднормового (безпідставного) списання пального на загальну суму 2 235 904,00 грн.
Враховуючи аудиторський висновок, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 29.12.2020 №345 призначено проведення службового розслідування по факту порушення вимог чинного законодавства щодо організації, обліку, використання та списання активів служби ПММ (а.с.12).
За наслідками службового розслідування складено акт, у якому зазначено, що старший сержант ОСОБА_1 неналежно виконував покладені на нього обов'язки водія військової частини, а саме допускав порушення в оформленні дорожніх листів, внаслідок чого було порушено Інструкцію про використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони та Збройних Силах України та наказ Міністерства оборони України від 17.08.2017 №440 (а.с. 33-68).
Враховуючи наведене, особою, яка проводила службове розслідування, запропоновано відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб” за шкоду, завдану державі, притягнути водія 2 роти охорони старшого солдата ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності відповідно до довідки-розрахунку начальника служби пального та мастильних матеріалів від 18.02.2021 №543 на суму 141645,83 грн.
Викладені в акті службового розслідування висновки реалізовані наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 19.02.2021 №44, пунктом 9 якого ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 141645,83 грн. (а.с.13-20).
Відповідно до аркушу ознайомлення, зміст вказаного наказу доведений позивачу 01.03.2021, що підтверджується його підписом (а.с. 30).
Вважаючи вищевказаний пункт наказу протиправним ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статті 16 Статуту).
Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначає Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок (у редакції, чинній на момент проведення службового розслідування).
Так, пунктом 1 Розділу ІІ Порядку визначено, що службове розслідування призначається у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Порядку службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування (пункт 1 Розділу ІІІ Порядку).
Відповідно до пункту 3 Розділу ІІІ Порядку службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Згідно із пунктом 1 Розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Відповідно до пункту 3 Розділу V Порядку в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
В свою чергу, пунктом 7 Розділу І Порядку встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".
Відповідно до статті 1 Закону України від 21.09.1999 №1075-XIV “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” (далі - Закон №160-ІХ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Частиною першою статті 1 Закону №160-ІХ визначено, що матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Статтею 3 Закону №160-ІХ установлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Положеннями статті 6 Закону №160-ІХ визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, а саме в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду (стаття 7 Закону №160-ІХ).
У статті 8 Закону №160-ІХ зазначено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.
Таким чином, для притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності, обов'язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності, та з якою метою завдано шкоду або збитки. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, попередню поведінку військовослужбовця та його ставлення до виконання службових обов'язків.
Наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 №440, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.09.2017 за №1192/31060, затверджено Інструкцію з обліку військового майна у Збройних Силах України (далі - Інструкція), розділом XVIII якої визначено особливості обліку пально-мастильних матеріалів, спеціальних рідин, спирту та технічних засобів служби пально-мастильних матеріалів.
Відповідно до пункту 4 вказаного розділу Інструкції, видавання пального в підрозділі, який проводить самостійне заправлення техніки пальним штатними засобами, здійснюється за роздавальними (здавальними) відомостями з відповідними записами про кількість виданого пального в дорожніх листах (додаток 82) і робочих листах агрегатів (додаток 83).
У свою чергу, Додаток 82 до Інструкції містить пояснення щодо оформлення дорожнього листа.
Так, дорожній лист є розпорядчим документом, що видається командиру підрозділу та водію на виконання завдання і є підставою для обліку роботи машини, а також для списання витрат і визначення економії (перевитрат) пального.
У дорожніх листах спеціальних машин у розділі 2 записуються: у графі 11 - тривалість роботи спеціального обладнання; у графі 12 - найменування роботи (відрито траншей, зроблено викладок, пропущено вантажу тощо) в прийнятих одиницях виміру; у графі 13 - кількість виконаної роботи.
З аналізу змісту наявних у матеріалах справи копій подорожніх листів, заповнення яких здійснював ОСОБА_1 , дійсно встановлено невідповідність проведених у них записів, зокрема, щодо заповнення розділу 2 (а.с.88-94).
Відповідно до пункту 7 Додатку 82 до Інструкції дорожній лист із заповненим розділом 2 "Робота машини", підписаний старшим машини (особою, що користувалась машиною), перевіряється і підписується особами, що відповідають за експлуатацію машин у підрозділі, після чого здається до відповідної служби забезпечення військової частини, де дані про роботу машини і витрати пального записуються до книги обліку роботи машин, витрати пального і масел.
Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що усі дорожні листи, які складались позивачем, не дивлячись на наявні у них помилки, підписувались перевіяючим без зауважень, про що свідчить його особистий підпис.
За наведених обставин, суд вважає, що дійсно мало місце порушення позивачем ведення документації, однак зазначене не свідчить про факт втрати майна та настання шкідливих наслідків.
Суд звертає увагу, що встановлене розслідуванням понаднормове витрачання позивачем пального по дорожніх листах автомобільного бензину ґрунтується не на фактах, а лише на припущеннях. Роблячи висновки про понаднормове витрачання пального, відповідачем зазначено про не можливість стверджувати про понаднормове списання пального, так як не враховувалися надбавки до норм витрат пального в особливих умовах, а враховуючи, що автомобіль виконував завдання в районі виконання ООС, не можливо стверджувати, що експлуатація транспорту використовувалась на заміських дорогах з удосконаленим покриттям, протягом періоду квітень - листопад 2018 року, що зменшує норми витрат пального на 15%. Відсутність в дорожніх листах записів про маршрут руху унеможливлює підтвердити або спростувати витрати пального зазначеного в дорожньому листі.
Крім того, в ході службового розслідування було встановлено (пункт 2.8. акту), що документи, які б підтверджували законність використання вантажних автомобілів транспортної групи (накладні, наряди, розпорядження щодо отримання та передачі матеріальних засобів, інше) відсутні, до перевірки не надані.
Доказів того, що позивач відповідав за зберігання зазначених документів відповідачем суду не надано.
Таким чином, як слідує з акта службового розслідування від 19.02.2021 матеріали розслідування не містять належних та допустимих доказів про те, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків щодо незаконного списання бензину в розмірі 9444 л на суму 141645,83 грн.
За таких обставин, відповідачем не доведено заподіяння саме позивачем шкоди через його протиправну поведінку внаслідок неналежного виконання своїх функціональних обов'язків, не встановлено вину позивача та причинний зв'язок між його протиправною поведінкою і настанням шкоди.
Стосовно інших посилань учасників справи, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи наведене, суд вважає, що висновок в/ч НОМЕР_1 про заподіяння саме ОСОБА_1 державі шкоди є необґрунтованим, протиправним і спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу, про притягнення до матеріальної відповідальності задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 9 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2021 №44 “Про результати службового розслідування”.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Повний текст рішення виготовлено 05 травня 2022 року.
Суддя О.Є. Ткаченко