04 травня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/146/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплати належної йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період часу з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - відповідач) подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити. У відзиві відповідач вказував, що під час проходження військової служби за мобілізацією у позивача було відсутнє право на індексацію грошового забезпечення у військовій частині, оскільки він не проходив військову службу за контрактом.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військові частині НОМЕР_1 з 15.03.2015 по 20.07.2016.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2016 № 169 (по стройовій частині), позивача з 20.07.2018 звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплати йому індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби.
15.12.2021 відповідач листом за вих. № 690/Т-70 повідомив позивача, що за період з січня 2016 року по лютий 2018 року нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України не здійснювалася, у зв'язку з відсутністю у Міністерства оборони України можливості нараховувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в межах наявного фінансового ресурсу.
В листі також повідомлено, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає механізм нарахуванням та виплати індексації грошового забезпечення за попередні роки.
З огляду на наведене, відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для нарахуванням та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв'язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно зі статтею 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Статтею 6 Закону № 1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок № 1078). Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з п. 1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до п. 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п. 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2015 році (грудень до грудня попереднього року) становив 143,3 %; у 2016 році (грудень до грудня попереднього року) становив 112,4 %; у 2017 році (грудень до грудня попереднього року) становив 113,7 %; у 2018 році (грудень до грудня попереднього року) становив 109,8 %.
Таким чином, судом встановлено, що у 2016 році грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Оскільки, позивачу за період з 01.01.2016 по 20.07.2016 (день виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 ) індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині.
Відтак, доводи відповідача щодо відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення у 2016 році, і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення є необґрунтованими.
Суд звертає увагу на те, відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є само по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат, оскільки відповідачем не доведено, що у бюджеті відповідного рівня, з якого здійснюється відповідне фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Крім того, відповідачем не надано доказів того, що останнім надсилалися до вищестоящого органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Судом враховується, що відповідно до ст. 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно - правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17 та від 05.02.2020 у справі №825/565/17.
Беручи до уваги вищенаведене, з метою захисту порушених прав позивача, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 20.07.2016 (день виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 ).
Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині вимог щодо нарахування та виплати індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 01.03.2018, оскільки в матеріалах справи відсутні докази проходження позивачем протягом вказаного періоду військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Крім того, суд звертає увагу, що позивачам не надано до суду належні, достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 21.07.2016 по 01.03.2018.
Окрім того, проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 до 20.07.2016 (включно) також підтверджується рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі № 600/2397/20-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2021, за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Суд критично оцінює твердження відповідача у відзиві на позов, що під час проходження військової служби за мобілізацією у позивача було відсутнє право на індексацію грошового забезпечення у військовій частині, оскільки він не проходив військову службу за контрактом.
Так, за результатами розгляду заяви, 15.12.2021 відповідач листом за вих. № 690/Т-70 повідомив позивача, що за період з січня 2016 року по лютий 2018 року нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України не здійснювалася, у зв'язку з відсутністю у Міністерства оборони України можливості нараховувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в межах наявного фінансового ресурсу.
В листі також повідомлено, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачає механізм нарахуванням та виплати індексації грошового забезпечення за попередні роки.
З огляду на наведене, відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для нарахуванням та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Отже, у листі за вих. № 690/Т-70 від 15.12.2021 відповідач не вказує, що під час проходження військової служби за мобілізацією у позивача було відсутнє право на індексацію грошового забезпечення у військовій частині, оскільки він не проходив військову службу за контрактом.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд звертає увагу, що приймаючи відмову в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за спірний період відповідач не посилався на те, що під час проходження військової служби за мобілізацією у позивача було відсутнє право на індексацію грошового забезпечення у військовій частині, оскільки він не проходив військову службу за контрактом.
Тому, враховуючи приписи ч. 2 ст. 77 КАС України, є недоречними посилання відповідача на ці обставини у відзиві на позов.
За наведених обставин, суд не бере до уваги доводи відповідача, наведені у відзиві на адміністративний позов, оскільки суб'єкт владних повноважень не може посилатися на доказ, який не був покладений в основу оскаржуваних дій (бездіяльності).
Інші доводи, наведені відповідачем у відзиві на адміністративний позов, не спростовують протиправність оскаржуваних дій.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із звільнення позивача від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення на користь позивача судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним дії військової частина НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.07.2016 (включно).
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.07.2016 (включно).
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.К. Левицький