Справа № 500/1750/22
04 травня 2022 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій позивач просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови позивачу у поновленні виплати пенсії протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.09.2019 до місяця поновлення таких пенсійних витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу з 31.05.2003 призначено пенсію за віком. У період з кінця 2016 по серпень 2019 пенсію позивача отримував ОСОБА_2 на підставі довіреності, виданої 18.10.2016 нотаріусом Лілією Вільчик в м. Чикаго, штат Іллінойс, США. Строк дії довіреності становив три роки, довіреність діяла до 30.08.2019. Оскільки термін дії довіреності від 18.10.2016 закінчився, у період з 30.08.2019 по 25.02.2020 ОСОБА_2 не отримував пенсію.
Після отримання нової довіреності 25.02.2020 ОСОБА_2 звернувся для отримання пенсії до поштового відділення, однак йому повідомили, що виплата такої припинена Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області. У відповіді на адвокатський запис адвоката Никитюка Р.І. відповідач зазначив, що починаючи з 01.03.2020 припинено виплату пенсії позивача у зв'язку з її неотриманням протягом періоду з 01.09.2019 по 01.02.2020 та рекомендовано позивачу звернутися із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування громадян.
21.01.2022 ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії позивачу. Однак, відповідач відмовив у задоволенні такої заяви, покликаючись на те, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутись із усіма необхідними документами до відділу обслуговування громадян територіального органу Пенсійного фонду України.
Зазначає, що позивач у зв'язку з хворобою у період з 01.10.2019 по теперішній час перебуває на лікуванні в Сполучених Штатах Америки та є пацієнткою реабілітаційного центру Warren Barr Gold Coast. А тому, у зв'язку з викладеними обставинами, позивач не може особисто з'явитися до територіального органу Пенсійного фонду України та подати через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії - протиправними, а тому звернулася із даним позовом в суд.
Ухвалою суду від 07.04.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій встановлено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву, в тому числі клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Від відповідача 25.04.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що позивачу з 31.05.2003 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виплата пенсії позивачу до березня 2019 проводилася через АТ «Укрсиббанк». Згідно листа АТ «Укрсиббанк» №869/02 від 29.01.2019 щодо осіб, суми пенсії та грошової допомоги яких одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, в якому зазначено особисті дані позивача, на домашню адресу позивача було надіслано запрошення, із проханням звернутися до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) №11 управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області для проведення процедури ідентифікації особи. Оскільки до відповідача позивач особисто не звернулася та відповідна заява з банку не надходила, то з 01.04.2019 пенсійна виплата була переведена на відділення поштового зв'язку. З урахуванням вимог п. 4 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01.03.2020 виплата пенсії позивачу припинена, у зв'язку з її неотриманням протягом періоду з 01.09.2019 по 29.02.2020.
Водночас, відповідач зазначає, що 28.01.2022 на його адресу надійшла заява представника позивача Дмитраша Володимира Михайловича, який діє в інтересах позивача, про виплату неотриманої пенсії, у якій просив поновити виплату пенсії позивачу з моменту її припинення. Відповідач листом від 10.02.2022 повідомив позивача та її представника про відсутність підстав для поновлення виплати недоотриманої пенсії, зіславшись на вимоги п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (із змінами, затвердженими постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), згідно яких для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися із усіма необхідними документами до відділу обслуговування громадян (сервісний центр) територіального органу Пенсійного фонду України, а тому провести поновлення та виплату пенсії позивачу з вересня 2019 підстав немає.
Стосовно вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач зазначає, що до матеріалів справи позивачем було подано на підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги наступні документи: копія договору №75 про надання правничої (правової) допомоги від 26.10.2021; додаток №1 до Договору №75 про надання правничої (правової) допомоги від 26.10.2021; копія акту №1 приймання-передачі виконаних робіт по наданню правничої (правової) допомоги від 31.03.2022; копія квитанції щодо оплати адвокатських послуг від 01.04.2022. Однак, у поданих документах жодним чином необґрунтовано заявлено адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи. З огляду на що обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правову допомогу у справі не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави для компенсації витрат позивача на правову допомогу.
Відповідач вважає, що діяв правомірно, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (арк. справи 44-53).
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , який видано Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області (арк. справи 15) та з 31.05.2003 їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (арк. справи 16).
Тимчасово перебуваючи у США, ОСОБА_1 , Довіреністю від 18.10.2016, уповноважила ОСОБА_2 одержувати належне їй майно, гроші, одержувати будь-які документи від громадян та юридичних осіб; відкривати від її імені рахунки в банківських установах, в тому числі валютні та в цінних паперах і розпоряджатися ними на свій розсуд, користуватись та розпоряджатись відкритими на її ім'я вкладами, відсотками по них та цінними паперами, укладати всі дозволені законом угоди цивільно-правового характеру, а також угоди про внесення змін і доповнень до раніше укладених договорів і угод; представляти її інтереси по всіх без винятку питаннях в органах внутрішніх справ, податкової інспекції, пенсійного фонду, відділу соціального забезпечення, державної реєстрації, державної статистики, нотаріату, технічної інвентаризації, ЦОС ПП ВАТ «Укртелеком». Довіреність видана строком на три роки і дійсна до 30.08.2019 (арк. справи 19).
Довіреністю від 25.02.2020 ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 одержувати належне їй майно, гроші, одержувати будь-які документи від громадян та юридичних осіб; відкривати від її імені рахунки в банківських установах, в тому числі валютні та в цінних паперах і розпоряджатися ними на свій розсуд, користуватись та розпоряджатись відкритими на її ім'я вкладами, відсотками по них та цінними паперами, укладати всі дозволені законом угоди цивільно-правового характеру, а також угоди про внесення змін і доповнень до раніше укладених договорів і угод; представляти її інтереси по всіх без винятку питаннях в органах внутрішніх справ, податкової інспекції, пенсійного фонду, відділу соціального забезпечення, державної реєстрації, державної статистики, нотаріату, технічної інвентаризації, ЦОС ПП ВАТ «Укртелеком». Довіреність видана строком на три роки і дійсна до 25.02.2023 (арк. справи 22).
З матеріалів справи слідує, що до вересня 2019 року виплата пенсії ОСОБА_1 проводилася через АТ «Укрсиббанк».
Також, з матеріалів справи слідує, що згідно листа АТ «Укрсиббанк» №869/02 від 29.01.2019 щодо осіб, суми пенсії та грошової допомоги яких одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, в якому зазначено особисті дані позивача, на домашню адресу позивача було надіслано запрошення, із проханням звернутись до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) №11 управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області для проведення процедури ідентифікації особи.
Оскільки до Головного управління позивач особисто не звернулась та відповідна заява з банку не надходила, то з 01.04.2019 пенсійна виплата ОСОБА_1 була переведена на відділення поштового зв'язку.
За приписами пункту 4 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, виплата пенсії припиняється, з огляду на що, з 01.03.2020 виплата пенсії ОСОБА_1 припинена, у зв'язку із її неотриманням протягом періоду з 01.09.2019 по 29.02.2020.
21.01.2022, уповноваженим згідно вищезазначеної Довіреності від 25.02.2020 представником позивачки - ОСОБА_2 , на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано заяву, у якій представник просив відповідача поновити раніше призначену позивачу пенсію, починаючи з дати припинення (арк. справи 28).
Головне управління Пенсійного фонду України, листом №841-608/Ш-02/8-1900/22 від 10.02.2022 повідомило представника позивача про підстави припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та вказав, що для поновлення призначеної пенсії, ОСОБА_1 необхідно «особисто» звернутися до відділу обслуговування громадян (сервісний центр) територіального органу Пенсійного фонду України з усіма необхідними документами (арк. справи 29-30).
Позивач не погоджується з такими діями відповідача з огляду на що звернулася із даним позовом в суд.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії позивачу, так як заява подана не особисто позивачем, а представником по довіреності.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно з частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
За визначенням наведеним в статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV визначено, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, Конституційний Суд України, у рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту .2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Так, у пункті 3.3 цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до приписів статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачка як громадянка України має право на виплату призначеної їй пенсії за віком.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 12 березня 2019 року у справі № 441/1239/17 та від 31 жовтня 2019 року у справі № 160/7699/18.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі Довіреностей від 16.10.2016 та від 25.02.2020 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником, який отримував її пенсію через банківську установу (арк. справи 19, 22).
Отже, права та обов'язки позивача, зокрема щодо подання до органу ПФУ заяви про поновлення виплати пенсії через банківську установу за довіреністю, могли бути реалізовані через її представника.
Відповідно до приписів частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).
Так, Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 16.12.2020 № 25-1, далі Порядок № 22-1).
Пунктами 1.1 - 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1 ) передбачено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4), - подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через веб портал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - веб портал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436 (пункт 1.1).
Заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (пункт 1.2)
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (пункт 1.3).
Заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника, який працював на (в) підприємстві, установі, організації, може бути подана через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи, організації (пункт 1.4).
За осіб, які не досягли повноліття або є недієздатними, заява подається батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками, представниками закладів (органів опіки і піклування), які виконують функції опікунів і піклувальників, за місцезнаходженням таких закладів (органів) (далі - законні представники).
Заява про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання особі, яка потребує опіки (піклування), якій опікуна (піклувальника) не призначено і яка перебуває на довготривалому лікуванні у закладі охорони здоров'я, подається адміністрацією цього закладу (пункт 1.5).
Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів) (абзац 6 пункту 1.9 розділу І Порядку №22-1).
Так, жоден з пунктів Порядку №22-1 (у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16 грудня 2020 року № 25-1) не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.
Відсутність у пункті 1.3 Порядку №22-1 згадки про заяви з приводу поновлення виплати пенсії не можна тлумачити як заборону подання таких заяв представниками пенсіонерів, що виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розд. ІІ Порядку №22-1. Зокрема, пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
З пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.
Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
А тому, існуючі загальні норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.
Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 у справі № 280/4551/21 сформувати наступний правовий висновок: подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
За змістом статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Отже, оскільки позивач звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, виплата якої була піддана формальним обмеженням з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, то згідно частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню.
З огляду на вищевикладене, суд вказує на те, що у відповідача відсутні підстави призупиняти виплату пенсії позивачу.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем рішення про відмову у поновленні виплати пенсії позивача за заявою представника за довіреністю, яке є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 01.09.2019 на підставі заяви представника по довіреності Дмитраша Володимира Михайловича від 21.01.2022, то така вимога є похідною і підлягає задоволенню з метою належного способу захисту прав позивача.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З наведеної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб'єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, є правом, а не обов'язком суду.
Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.
Проте позивачем не наведено доводів та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження необхідності саме в даному випадку зобов'язувати відповідача, як суб'єкта владних повноважень, подати звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, заперечень, не довів правомірності оскаржуваних дій.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.
Частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою статті 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Також, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні, а й у разі вчинення інших дій за його межами. Такий висновок висвітлений у постанові від 17.10.2018 у справі № 301/1894/17.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої виступає та діє ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Ростислава Никитюка» укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги №75 від 26.10.2021 за умовами якого адвокатське бюро надає правничу (правову) допомогу Клієнту при захисті законних прав та інтересів останнього у правовідносинах з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо виплати Клієнту пенсії (арк. справи 34-35).
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що гонорар визначається погодинно та/або фіксовано у відповідності до критеріїв, визначених у Додатку №1 до Договору («вартість правничої допомоги»), та Додатку №2 («Акт приймання-передачі виконаних робіт по наданню правничої (правової) допомоги»), які є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до Акту №01 приймання-передачі виконаних робіт по наданню правничої (правової) допомоги від 31.03.2022, на виконання умов п.п. 4.1 п.4, п.п.5.1 п.5 Договору №75 про надання правничої (правової) допомоги від 26.10.2021, адвокатським бюро надано правничу (правову) допомогу Клієнту в наступних обсягах: консультування Клієнта - 2 год. 30 хв. - 1250,00 грн.; підготовка та подання адвокатського запиту №09/11/63 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - 500 грн.; підготовка заяви про поновлення виплати пенсії - 500 грн.; підготовка та подання в інтересах Клієнта позовної заяви до суду - 8 год. 30 хв. - 5950,00 грн.. Разом 8200,00 грн.
Відповідно до дубліката квитанції №0.0.2503597276.1 від 01.04.2022 (арк. справи 38), ОСОБА_2 оплачена узгоджена сума гонорару за надання правничої допомоги в розмірі 8200 грн.
Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі « East/WestAllianceLimited» проти України» , оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтям 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8200,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих послуг.
При цьому, суд погоджується із запереченнями відповідача про те, що заявлена вартість наданих адвокатом послуг, попри надання первинних документів - жодним чином не обґрунтована в частині суми за такі послуги.
Суд наголошує, що адміністративна справа №500/1750/22 розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, оскільки така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Таким чином, виходячи системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд приходить до переконання про недотримання вимог частини третьої та п'ятої статті 134 КАС України, а тому, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сума витрат, пов'язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач за подання даної позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 992,40 грн згідно квитанції від 04.04.2022 (арк. справи 1), а отже, такі судові витрати підлягають до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії на підставі заяви представника по довіреності Дмитраша Володимира Михайловича від 21.01.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 01.09.2019 на підставі заяви представника по довіреності Дмитраша Володимира Михайловича від 21.01.2022.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривень 40 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (двох тисяч) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 04 травня 2022 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
Головуючий суддя Мірінович У.А.