Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3878/2022
04 травня 2022 року місто Київ
справа № 753/17813/20
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
У жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму грошових коштів у розмірі 18448,54 грн. за невиконання вироку за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2021 року, з яких:
12866,81 грн. - інфляційних втрат;
5481,73 грн. - 3% річних;
та 840,80 грн. - судового збору;
4500 грн. - витрат на правову допомогу.
В обґрунтування вимог посилався на те, що вироком Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 54712,42 грн.
Вказував, що на виконання вироку, судом 28 березня 2018 року видано виконавчий лист №753/11724/17-к, який стягувачем було передано до Дарницького РВ ДВС для примусового виконання.
Постановою державного виконавця від 11 квітня 2018 року відкрито виконавче провадження №56155322 та розпочато примусове виконання.
Зазначав, що на момент звернення з вказаним позовом до суду відповідачем вирок суду не виконано, а тому відповідно до положень cт.625 ЦК України відповідач повинен відшкодувати три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2021 року.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7669,15 грн. в рахунок стягнення інфляційних втрат, 3975,26 грн. 3% річних, 840,80 грн. судового збору, 1500 грн. витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення змінити та стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 18 448,54 грн. із яких інфляційні втрати в сумі 12866,81 грн. та 3% річних від простроченої суми - 5481,73 грн.; понесені ним в суді першої інстанції судові витрати в сумі 5340,80 грн., із яких судовий збір в сумі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 4500 грн.; понесені ним в суді апеляційної інстанції судові витрати в сумі 2761,20 грн., із яких судовий збір в сумі 1261,20 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарни посилався на те, що задовольняючи позов суд першої інстанції правильно вирішив спір та стягнув з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 01 травня 2018 року по 30 вересняи 2020 року, проте допустився помилки, не прийнявши до розгляду у даному провадженні заяву про збільшення розміру позовних вимог та не врахував новий розмір позовних вимог при ухваленні рішення.
Вказував, що позивач із заявою про збільшення розміру позовних вимог звернувся до районного суду 30 вересня 2021 року, тобто до початку першого судового засідання; виконав вимоги ч.5 ст.49 ЦПК України щодо подання доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, що свідчить про відсутність у суду підстав не приймати заяву до розгляду.
Зазначав, що за змістом нерозглянутої заяви позивач просив стягнути з боржника грошові кошти за новий період прострочення грошового зобов'язання, а саме з 01 жовтня 2020 року по 31 серпня 2021 року.
Посилався на те, що оскільки вищезазначена заява надійшла до суду в порядку та строки передбачених процесуальним законом, а тому у суду не було підстав її не розглядати, а відтак суд першої інстанції допустився помилки не прийнявши її до розгляду і відповідно вподальшому не взявши до уваги викладених у заяві обставин, що мають значення для справи, що в цілому призвело до неправильного вирішення справи.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 54712,42 грн.
На підставі зазначеного вироку, Дарницькимрайонним судом міста Києва 28березня 2018 року видано виконавчий лист №753/11724/17-к.
Постановою головного державного виконавця Дарницького РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 11 квітня 2018 року відкрито виконавче провадження №56155322.
З листа Дарницького РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 07 червня 2019 року вбачається, що боржник ОСОБА_2 борг у виконавчому провадженні №56155322 не сплачує, залишок боргу станом на 07 червня 2019 року становить 54712,12 грн.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, мав грошове зобов'язання перед позивачем на підставі вироку Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року, за яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 54712,42 грн., вказана сума складається з:
20552,42 грн. - витрат на лікування;
30000 грн. - відшкодування моральної шкоди;
2560 грн. - витрат на правову допомогу;
1600 грн. - судового збору.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов'язання щодо відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму грошових коштів за період з 01 травня 2018 року по 30 вересня 2020 року розмірі 11744,41 грн. з яких: 7669,15 грн. - інфляційних втрат, 3975,26 грн. - 3% річних.
30 серпня 2021 року позивач в порядку ч.2 ст.49 ЦПК України подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь 18448,54 грн. за невиконання вироку суду за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2021 року, з яких: 12866,81 грн. - інфляційних втрат; 5481,73 грн. - 3% річних.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч.5 ст.49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач заяву про збільшення позовних вимог подав до початку першого судового засідання, останній виконав вимоги ч.5 ст.49 ЦПК України щодо подання доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, що свідчить про відсутність у суду першої інстанції підстав не приймати заяву до розгляду.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги позивача та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7669,15 грн. в рахунок стягнення інфляційних втрат та 3975,26 грн. 3% річних, суд першої інстанції не врахував заяву позивача про збільшення позовних вимог, яка була подана до суду 30 серпня 2021 року, а відтак рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
В позовній заяві позивач зазначає про те, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до положень ст.625 ЦК України здійснюється на суму 54712,42 грн., яка була стягнута підставі вироку Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що до стягнутої за вироком Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року суми на правову допомогу у розмірі 2560 грн. та судового збору у розмірі 1600 грн. положення ст.625 ЦК України не підлягають застосуванню.
Таким чином, сумою, що береться до розрахунку згідно вироку Дарницького районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року є: 50552,42 грн. (30000 грн. моральна шкода + 20552,42 грн. витрати на лікування).
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.
Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3% річних в розмірі 5064,94 грн. за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2021 року.
Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I/ 100 - S) *Q/DM, де S- сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 11167,08 грн. за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2021 року.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином законодавство України передбачає обов'язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.
В свою чергу, положеннями ч.2 ст.18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 4500 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції та 1500 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічнийправовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановахВерховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем ОСОБА_1 надано: договір про надання правової допомоги від 21 жовтня 2020 року, додаткову угоду №1 до договору від 21 жовтня 2020 року, акт №1 прийому-передачі виконаних робіт (послуг) до договору від 22 жовтня 2020 року, квитанцію на суму 1500 грн. від 22 жовтня 2020 року, акт №2 прийому-передачі виконаних робіт (послуг) до договору від 25 січня 2021 року, акт №3 прийому-передачі виконаних робіт (послуг) до договору від 25 серпня 2021 року, квитанцію на суму 1500 грн. від 25 січня 2021 року, квитанцію на суму 1500 грн. від 25 серпня 2021 року, акт №4 прийому-передачі виконаних робіт (послуг) до договору від 12 листопада 2021 року, квитанцію на суму 1500 грн. від 12 листопада 2021 року.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
Разом з тим, відповідач у справі заяв про зменшення розміру судових витрат ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надав.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача виттрати на правову допомогу у розмірі 5279,40 грн. та судовий збір, сплачений позивачем за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 1849,55 грн. пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 інфляційні втрати у розмірі 11167 грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 5064 грн. 95 коп., судовий збір у розмірі 1849 грн. 55 коп., 5279 грн. 40 коп. витрат на правничу допомогу.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: