Справа № 363/2739/20-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/8240/4342/2022
04 травня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача Слюсар Т.А.
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року у складі судді Хайнацького Є.С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації в розмірі трьох процентів річних,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації в розмірі трьох процентів річних в сумі 1 477 грн 03 коп. шляхом безспірного списання коштів ДКСУ з єдиного казначейського рахунку.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05.07.2010 у справі № 2-2725/10 зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік як різницю між фактично виплаченою сумою та належною до виплати відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Крім того, постановою Вишгородського районного суду Київської області від 01.04.2011 у справі № А-635/11 стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_2 4 320 грн недоотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення. Постанова набрала законної сили 20.02.2012 й на виконання зазначеного рішення суду 15.05.2012 районним судом видано виконавчий лист.
24.05.2012 відкрито виконавче провадження № 32715191.
02.08.2013 було подано заяву про виконання вказаного рішення суду до Управління ДКСУ у Вишгородському районі, яка була зареєстрована 13.08.2013.
28.12.2017 ухвалою Вишгородського районного суду Київської області у справі № 363/5016/17 замінено сторону у виконавчому провадженні у справі № А-635/11.
30.01.2018 до ДКСУ направлено копію ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 28.12.2017 про заміну сторони у виконавчому провадженні у
справі 2-2725/10 та реквізити для перерахування коштів.
20.08.2019 ДКСУ на виконання виконавчого листа, виданого 15.05.2012 Вишгородським районним судом Київської області у справі № А-635/11, перерахувало позивачу 4 320 грн.
За таких обставин, у зв'язку з тривалим невиконанням вказаних судових рішень відповідачем, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» позивач просить стягнути з відповідача на свою користь: за період з 21.11.2013 по 20.08.2019 -728,90 грн компенсації у розмірі трьох процентів річних за час невиконання судового рішення у справі № 2-2725/10; за період з 13.11.2013 по 20.08.2019 - 748 грн 13 коп компенсації у розмірі трьох процентів річних за час невиконання судового рішення у справі № А-635/11.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва 17 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав до застосування щодо виниклих правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, якими передбачено відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, остільки між сторонами спору не існувало будь-яких зобов'язань.
Рішення суду, яким стягнуто з управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації Київської обл. на користь померлого ОСОБА_2 грошових коштів виконано й відповідні кошти сплачено правонаступнику покійного - ОСОБА_1 .
Окрім цього, зазначено про розгляд справи з порушенням правил підсудності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення районного суду, як законне та обґрунтоване, залишити без змін.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 липня 2010 року зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2009рік як різницю між фактично виплаченою сумою та належною до виплати відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від18.11.2011 Богачук Т.М. відкрито виконавче провадження.
21.08.2013 ОСОБА_2 звернувся до Управління ДКСУ у Вишгородському районі Київської області з заявою про виконання вказаного рішення суду, а 26.05.2014 - із заявою про нарахування і виплати йому компенсації у розмірі трьох відсотків річних.
25.06.2014 ДКСУ на звернення ОСОБА_2 надано відповідь про здійснення заходів щодо перерахування коштів на його рахунок після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше виконавчих листів, стягувачем за якими є ОСОБА_2 .
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області 21.05.2015 змінено порядок виконання рішення цього ж суду від 05.07.2010 шляхом стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_2 недоплачену за 2009 рік суму щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 225 грн.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16.01.2018 року замінено сторону у виконавчому провадженні у цивільній справі № 2-2725/2010 за виконавчими листами від 09.11.2011 зі стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 .
Встановлено, що 20.08.2019 на виконання виконавчого листа, виданого 09.11.2011 районним судом у справі № 2-2725/2010 відповідачем ОСОБА_1 було перераховано 4 225 грн.
21 серпня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Управління ДКСУ у Вишгородському районі Київської області з заявою про виконання указаного судового рішення.
25 травня 2014 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до ДКСУ про виконання рішення суду на що отримав відповідь про вжиття відповідачем заходів щодо виконання рішення суду.
26.05.2014 ОСОБА_2 звернувся до ДКСУ із заявою щодо виконання рішення суду та нарахування і виплати йому компенсації у розмірі трьох процентів річних від несплаченої суми.
Встановлено, що 20.08.2019 ДКСУ на виконання виконавчого листа, виданого у справі № 2-2725/10 було перераховано позивачу 4 225 грн.
Крім того, як убачається зі справи, постановою Вишгородського районного суду Київської області від 01.04.2011 у справі № А-635/11 з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_2 стягнуто 4 320 грн недоотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення.
Відповідно до справи, постанова суду набрала законної сили 20.02.2012 й 15.05.2012 районним судом видано виконавчий лист.
Постановою Головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській обл. Черток О.Ф. від 24 травня 2012 року відкрито виконавче провадження.
Встановлено, що 13.08.2013 ОСОБА_2 до Управління ДКСУ у Вишгородському районі було подано заяву про виконання вказаного рішення суду, а 26.05.2014 - про нарахування і виплати йому трьох відсотків річних від несплаченої суми.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28.12.2017 у виконавчому провадженні щодо виконання постанови суду у справі № А-635/11 замінено стягувача ОСОБА_2 його правонаступником - ОСОБА_1 .
Встановлено, що 20.08.2019 ДКСУ на виконання виконавчого листа, виданого 15.05.2012 Вишгородським районним судом Київської області у справі № А-635/11, перерахувало на користь позивача 4 320 грн.
Таким чином, за період невиконання рішення суду у справі № 2-2725/10 про стягнення на користь позивача 4225 грн з 21.11.2013 по 20.08.2019 компенсація у розмірі трьох процентів річних становить 728 грн 90 коп. та за час невиконання судового рішення у справі № А-635/1 за період з 13.11.2013 по 20.08.2019 три відсотки річних становлять розмір 748 грн 13 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав доведеності факту не виконання відповідачем судових рішень протягом тривалого періоду часу та наявності правових підстав для стягнення 3% річних за період невиконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Положеннями ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно вимог ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зобов'язання щодо повернення передбачених законодавством установлених судовими рішеннями виплат є грошовим, а отже дана норма може бути застосована у випадку порушення такого зобов'язання.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Подібна правова позиція викладена у постанові від 11.04.2018 Великої Палати Верховного Суду у справі 758/1303/15-ц, а також постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі 339/ 400/16-ц, від 05.02.2020 у справі № 658/2739/17 та від 27.01.2021 у справі № 569/6045/17.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав щодо застосування до виниклих правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України.
Спростовуються матеріалами справи й доводи апеляційної скарги про виконання казначейською службою судових рішень 30.11.2013року.
Зокрема, з долученої до справи виписки по картці № НОМЕР_1, виданій АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1, 20.08.2019 казначейською службою позивачу було перераховано 4320 грн та 4 225грн (а.с.5).
Окрім цього, такі доводи спростовуються змістом долучених до справи відповідей ДКСУ на звернення ОСОБА_2 (а.с.20,21,23), а також обставинами, встановленими у судових рішеннях, пов'язаних з виконанням згаданих виконавчих листів (а.с.9-11,15).
Матеріалами справи доведено невиконання протягом тривалого часу судових рішень саме ДКСУ, а тому колегія суддів погоджується з висновками районного суду про стягнення з відповідача трьох відсотків річних за період їх невиконання.
Твердження апеляційної скарги про відсутність у позивача згідно ст.1230 ЦК України права вимоги ретельно перевірялися районним судом, вони отримали належну оцінку у рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними.
Відповідно до справи, ОСОБА_1 визнано правонаступником ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим замінено стягувача у виконавчих провадженнях й на користь позивача сплачено стягнуті судовими рішеннями грошові кошти.
Положеннями ст.1230 ЦК України врегульовано право спадкоємця на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях та стягнення з боржника неустойки (штрафу, пені).
Між тим, у виниклому спорі відсутні договірні відносини й ОСОБА_1 , заявляючи вимоги, не просив стягнути неустойку, а посилався на положення ч.2 ст.625 ЦК України, якою передбачено відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.
Як свідчать матеріали справи, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та роз'яснено позивачеві право звернення у суд з заявленим позовом в порядку цивільного судочинства.
Окрім цього, постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2020 року, якою закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 з підстав підвідомчості заявленого позову суду адміністративної юрисдикції й справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції є чинною.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про розгляд районним судом справи, яка підлягала вирішенню судом адміністративної юрисдикції.
Районний суд повно та об'єктивно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Викладені в апеляційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду районного суду не підтвердилися під час розгляду апеляційного провадження справи.
Отже, апеляційний суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: