справа №940/476/21 головуючий у І інстанції: Косович Т.П. провадження 22-ц/824/4603/2022 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
23 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Сліпченка О.І. (суддя-доповідач), Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 жовтня 2021 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу понесених витрат у виді регламентної виплати,-
У квітні 2021 року Моторно (транспортне) страхове бюро України(надалі МТСБУ) звернулося з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 05 листопада 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який отримав тілесні ушкодження, від яких помер.
26 лютого 2018 року постановою старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ Національної поліції в Київській області кримінальне провадження закрито за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
На дату скоєння ДТП відповідач не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому єдине об'єднання страховиків Моторне (транспортне) страхове бюро України виплатило потерпілій особі за її заявою регламентну виплату в сумі 37 410 гривень, що включає в себе 8 910 грн. витрат на поховання та 28 500 грн. витрат на спорудження надгробного пам'ятника, які в порядку регресу просить стягнути з відповідача.
Просило стягнути з ОСОБА_1 37 410 грн. понесених витрат у виді регламентної виплати, а саме витрат на поховання та спорудження надгробного пам'ятника потерпілого, а також судові витрати по справі.
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 22 жовтня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішенням ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що ним повинно було здійснено відповідну виплату, оскільки ДТП сталось не з його вини.
Крім того, вважає, що відсутні належні докази на підтвердження понесення потерпілою особою витрат у визначеному розмірі, а також має бути врахована здійснена ним добровільна виплата для організації похорону в розмірі 20 000 грн.
Зауважує, що являється особою, яка має пільги встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни.
У відзиві на апеляційну скаргу представник МТСБУ вказує, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Зауважує, що відсутність вини водія не звільняє його від відповідальності відшкодування шкоди, яка здійснена джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами;
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів
3) показань свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно заявлені вимоги до відповідача, оскільки шкоду завдано потерпілій особі з використанням об'єкту підвищеної небезпеки - автомобіля, яким кервав відповідач, а тому на останнього покладається обов'язок відшкодування витрат на поховання.
Колегія суддів повністю погодитись з таким висновком не може з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 листопада 2017 року близько 19 год. 30 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Touareg, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Біла Церква - Липовець в напрямку м. Липовець, поблизу с. Завадівка Володарського району Київської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.
Постановою старшого слідчого в ОВС відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ Національної поліції в Київській області від 26.02.2018 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110000000820 від 06.11.2017 року, закрито за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с.5-7).
На дату скоєння ДТП відповідач не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з підпунктом а) пункту 41.1 статті 41 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до п. 49.1 ст. 49 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування та є членом Моторно (транспортного) страхового бюро України.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання (ч.3 ст.1193 ЦК України).
Як було встановлено, ОСОБА_1 не являється винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05 листопада 2017 року, при цьому на нього покладається обов'язок відшкодування витрат на поховання потерпілого, як на володільця джерела підвищеної небезпеки відповідно ч.3 ст. 1193 ЦК України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що у відповідності до матеріалів справи ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.78).
Підпунктом 13.1. ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 23 грудня 2014 року у справі №1-6/2014 зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року №1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі» (договір підряду, оренди тощо).
У відповідному рішенні Конституційний Суд України визначив, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм матеріальних та моральних збитків, у тому числі за рахунок Моторного бюро, у випадках, передбачених Законом № 1961.
Одним із завдань Моторного бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом № 1961; у разі заподіяння шкоди особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього закону, Моторне бюро відшкодовує її за рахунок коштів фонду захисту потерпілих (підпункт 39.2.1 пункту 39.2 статті 39, підпункт «г» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961).
Тобто, законодавець, надавши відповідну пільгу особі, яка має статус, зокрема, інваліда війни, визначив, що якщо така особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов'язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає МТСБУ.
Отже, у встановлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випадках Моторне бюро виступає гарантом відшкодування шкоди потерпілим від дорожньо-транспортних пригод за рахунок коштів відповідних фондів.
З урахуванням викладеного, зважаючи на той факт, що відповідач ОСОБА_1 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди мав статус інваліда війни, а тому відповідно до п. 13.1. ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» був звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність за яку покладено на інваліда війни, який особисто керував транспортним засобом, здійснюється саме Моторним (транспортним) страховим бюро України, а відтак, позовні вимоги є безпідставними.
Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
З огляду на необґрунтованість позовних вимог, рішення місцевого суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 22 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу понесених витрат у виді регламентної виплати.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено «23» лютого 2022 року.
О.І. Сліпченко
Д.Р. Гаращенко
Л.П. Сушко