справа №372/3059/17 Головуючий у 1 інстанції: Зінченко О.М.
провадження № 22-ц/824/1547/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
23 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Головкіна Яна Вікторівна, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на нерухоме майно,-
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_4 .
Після смерті сестри позивачка із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини не зверталась, так як майно, яке б підлягало спадкуванню. не було виявлено.
Зазначала, що на початку квітня 2017 року під час проведення ремонтних робіт в будинку, де проживала її сестра, позивачка знайшла державний акт на право власності на земельну ділянку серії IV-КВ №072639, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди за №1808.
З вказаним державним актом позивачка звернулась до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу із заявою про відкриття спадщини, але їй листом №384/01-16 від 04 липня 2017 року було відмовлено та роз'яснено, що було пропущено термін прийняття спадщини.
Так, маючи відмову в прийнятті спадщини позивачка звернулася до Обухівського районного суду Київської області з позовною заявою про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2017 року ОСОБА_1 було визначено додатковий строк для подачі заяви до нотаріальної контори після смерті сестри - ОСОБА_4 .
На підставі вказаного рішення позивачка повторно звернулася до Обухівської районної державної нотаріальної контори про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті сестри, однак дізналась, що після смерті сестри отримав свідоцтво про право на спадщину 10 червня 2009 року її брат ОСОБА_5 .
Вказувала, що її брат помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а після його смерті вона подала заяву про прийняття спадщини, але дізналась, що заяву також подала і відповідачка ОСОБА_3 , яка вважає себе донькою брата позивачки.
Відтак, позивачка вимушена була звернутись до суду за захистом порушених своїх прав та просила в судовому порядку визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори 10 червня 2009 року, зареєстроване в реєстрі за №2-406, визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок з допоміжними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , визнати за нею ( ОСОБА_1 ) право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 0,246 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 згідно державного акту на право приватної власності на земельну ділянку IV-КВ №072639, виданого на підставі рішення виконкому Обухівської міської ради Київської області №350 від 22 травня 2001 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1808 14 листопада 2001 року.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області ухваленого 04 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та ухвалення нового, яким визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори 10 червня 2009 року та зареєстроване в реєстрі за №2-406.
Скаргу обґрунтовувала тим, що часом відкриття спадщини є день смерті особи, в даному випадку - ІНФОРМАЦІЯ_1 - день смерті сестри позивачки, а тому, виходячи зі ст.ст.1220, 1270, 1273 ЦК України вона мала право відмовитись від спадщини до 22 червня 2007 року, а не 20 травня 2009 року, що вказує на незаконність рішення суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вважає, що позовні вимоги позивачки у справі ґрунтуються на незаконному рішенні Обухівського районного суду Київської області від 24.07.2017 року у справі №372/1954/17, яке було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 30.01.2020 року.
Цим рішенням суд визначив позивачці додатковий строк у два місяці для подачі заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 з моменту набрання рішенням законної сили.
Проте, постановою Київського апеляційного суду від 30.01.2020 року у справі
№372/1954/17 рішення було повністю скасовано як незаконне з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, внаслідок цього зникла єдина підстава для позовних вимог позивача у цій справі, а тому позов є таким, що не підлягає до задоволення.
Вказує, що суд першої інстанції зазначені обставини встановив правильно та дав їм правильну правову оцінку внаслідок чого дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у справі, а доводи апеляційної скарги позивачки зазначені висновки суду першої інстанції не спростовують.
Також зазначає, що позовні вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_5 державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори 10.06.2009 року, зареєстрованого за №2-406, є безпідставними та необґрунтованими, а також заявлені з суттєвим пропуском позовної давності.
Крім того, в своїй позовній заяві позивачка просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 державним нотаріусом Обухівської районної державної нотаріальної контори 10.06.2009 року, зареєстрованого за
№2- 406, при цьому стверджувала, що 08 вересня 2017 року ОСОБА_3 отримала відповідь, що після смерті сестри отримав свідоцтво про право на спадщину її брат ОСОБА_5 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 травня 2021 року зупинено провадження у справі до вступу правонаступників.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року провадження у справі поновлено, оскільки на запит Київського апеляційного суду 05 листопада 2021 року надійшла копія спадкової справи №154/2021 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 .
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (а.с.173, зв.).
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні спору встановлено відсутність у ОСОБА_1 права на землю, яке б підлягало судовому захисту, а тому не встановлено достатніх підстав для застосування повноважень суду щодо втручання у право власності відповідача в межах судового захисту порушених права позивача.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра позивачки - ОСОБА_4 , про що 26 грудня 2006 року було зроблено актовий запис №375, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
За ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.
Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Встановлено, що 14.11.2001 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії IV-КВ №072639 на земельну ділянку площею 0,246 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку - 0,100 га, для ведення особистого підсобного господарства -0,146 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1808.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина.
Позивачка ОСОБА_1 є сестрою спадкодавця ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії
НОМЕР_2 та копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії
НОМЕР_3 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2017 року було визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подачі заяви до нотаріальної контори після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 24.07.2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Обухівської міської ради Київської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, а відповідно до ст.1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За ч.1 ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Спадкоємцями згідно статті 1222 ЦК України за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.
Статтею 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти; не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням; спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.
Після смерті сестри брат отримав свідоцтво про право на спадщину за законом згідно ст.1262 ЦК України, відповідно до якої встановлено, що «у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця».
Даною статтею встановлено, що спадкоємцями є рідні брати та сестри, тим самим позивач мала рівне право з братом на спадщину після сестри.
Відповідно до наданої копії спадкової справи, наявної в матеріалах справи, позивачка ОСОБА_1 повідомила, що усвідомлюючи значення своїх дій, маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають бути для неї істотне значення, без застосування до неї фізичного та психічного тиску з боку інших осіб, за її справжньою волею від незалежного їй спадкового майна після померлої відмовилась на користь ОСОБА_5 . Наслідки відмови від спадщини нотаріусом роз'яснено. Крім того їй роз'яснено, що її відмова від спадщини є безумовною та беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановлено для прийняття спадщини.
Тому твердження позивачки про те, що вона ніякої заяви про відмову від спадщини не писала, так як вважала, що вони з братом жили разом, залишились одні після смерті сестри, а тому до них автоматично переходить право на майно померлої, не відповідають дійсності.
Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 спадщину в 2009 році прийняв її брат ОСОБА_5 , який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і нотаріусом була заведена спадкова справа №216/2009. В подальшому, після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , спадщину прийняла його донька ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Згідно зі ст.1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.
На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.
У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
За статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
В п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.
Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.
Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч.ч.1 - 3 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Згідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як неодноразово визначалось у судових рішеннях судів вищих інстанцій, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, але позивач не вказав, яке його право не порушено, а тому не встановивши, яке право не порушено, суд не має право його захистити.
Враховуючи те, що при вирішенні спору встановлено відсутність у позивача права на землю, яке б підлягало судовому захисту, тому суд вірно вважав, що не встановлено достатніх підстав для застосування повноважень суду щодо втручання у право власності відповідача в межах судового захисту порушених права позивача.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником, якої ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області ухваленого 04 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 04 травня 2022 року.
Головуючий:
Судді: