Справа № 760/10351/20 Головуючий у 1 інстанції: Шереметьєва Л.А.
провадження № 22-ц/824/5692/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
23 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визначити місце проживання з ним неповнолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилався на те, що від 22 серпня 2003 року він перебував з відповідачкою ОСОБА_2 у шлюбі, який у подальшому був розірваний, та від якого сторони мають двох синів.
Від 2003 року до січня 2020 року сім'я постійно проживала в трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачці.
27 січня 2020 року старшому сину було встановлено інвалідність, а наприкінці березня 2020 року він дізнався, що відповідачка звернулася до служби у справах дітей та вирішила виписати дітей з їх постійного місця проживання, продати вказану квартиру та вивезти дітей до АР Крим.
Вказував, що наразі діти проживають в квартирі з родичами відповідачки.
Вважав, що такі дії відповідачки порушують його права та права дітей, між ним та синами завжди був і є тісний емоційний зв'язок, він здатний відповідно до віку та стану здоров'я забезпечити їх належний догляд, розвиток, навчально-виховний процес, лікування, він має хороші житлово-побутові умови, проживає у трикімнатній квартирі, для кожного з синів є окрема кімната, що важливо та необхідно, враховуючи особливості стану здоров'я старшого сина.
Працює він у TOB «КЛААС Україна» від 2007 року на посаді адміністратора систем та має достатній рівень доходу, за місцем роботи характеризується позитивно, не тільки як професіонал, а і як людина, що має високі моральні якості. В 2014-2015 роках приймав участь у бойових діях.
Вважав, що діти мають до нього прихильність, а вікові особливості дітей, спільність інтересів з батьком свідчать про доцільність їх проживання з ним.
Вказував, що в квартирі, в якій діти проживають з відповідачкою, немає відповідних умов, а тому проживання дітей з матір'ю створює для них значно гірші умови, також зазначає, що відповідачка не має стабільної роботи, ніколи не працювала, вийшла на роботу лише півроку тому. При цьому фактично залишає дітей на свою сестру, яка додатково зайнята ще й доглядом за хворою матір'ю, що не може в повній мірі забезпечити потреби та інтереси дітей.
Відповідачка намагається вивезти дітей до АР Крим, будучи достовірно обізнаною про те, що це може загрожувати їх безпеці, обмежує його у спілкуванні з дітьми, не повідомляє про стан їх здоров'я, на врегулювання конфлікту мирним шляхом не згодна, через що просить задовольнити його позов.
У свою чергу, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом і просила визначити місце проживання дітей з нею.
Посилається в зустрічному позові на те, що від 2019 року вони з ОСОБА_1 проживають окремо, вона разом з дітьми проживає у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де забезпечені всі належні умови для проживання дітей.
Вказує, що встановлення старшому сину ОСОБА_3 діагнозу та інвалідності суттєво змінили її погляди на життя як матері дітей. З самого народження діти були досить хворобливі, особливо старший син, тому вона повністю весь свій час присвятила догляду та їх вихованню.
У зв'язку з тим, що хвороба сина ОСОБА_3 пов'язана з його психологічним станом, який також почав погіршуватись внаслідок неадекватного спілкування позивача з сином, а також через створення ним несприятливих умов для проживання хворої дитини в квартирі, задля стабільного їх психо-фізичного стану вони переїхали в іншу квартиру, що ОСОБА_1 знав та не заперечував проти цього.
Відповідач має можливість спілкування з дітьми з урахуванням їх побажань.
Вважає, що проживання дітей з батьком може привезти до неповоротних наслідків у вигляді психологічних травм та може бути небезпечно для здоров'я дітей.
Психологічний стан сина ОСОБА_3 є таким, що потребує постійного нагляду та присутності дорослих. Відповідач такого нагляду надати дитині не зможе через постійну зайнятість на роботі, що виключає можливість проживання дітей з ним.
Крім того, син ОСОБА_3 має супутні діагнози: вроджена вада серця, харчова та медикаментозна алергія (особливо тяжка, з неодноразовими випадками набряку Квінке), у зв'язку з чим він з самого дитинства має особливий тип та режим харчування, який суворо дотримується на протязі всього життя дитини.
У зв'язку з потребою сина нею був укладений договір з Центром соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Солом'янського району міста Києва, відповідно до якого від 06 червня 2019 року і по теперішній час він раз на тиждень відвідує сеанси психолога і для нього складена індивідуальна програма реабілітації, яку потрібно неухильно виконувати.
Для повноцінного та всебічного розвитку діти відвідують позашкільні заклади та гуртки: ОСОБА_3 відвідує творчу студію « Гончарик » на базі навчального закладу та музичну школу №15 імені Щигловського за класом « Естрадний вокал », молодший син ОСОБА_4 відвідує творчу студію « Гончарик », спортивну секцію « Кіокушинкай карате », музичну школу №15 імені Щигловського. На всі позашкільні гуртки та секції, які працюють в будні дні починаючи від 15 години, приводить на заняття синів та забирає вона, що буде неможливим в разі визначення місця проживання дітей з позивачем.
Крім того, відповідно до договору дарування квартири від 11 червня 2020 року на праві приватної власності їй належить трикімнатна квартира АДРЕСА_3 , у якій вона проживає разом з дітьми, офіційно працевлаштована на посаді асистента вчителя в СШ-221, де навчаються діти, що дає змогу додаткового нагляду через особливості дітей, і вона має офіційну заробітну плату в середньому розмірі 8 450 грн.
За місцем роботи характеризується з позитивної сторони і на обліку у лікарів наркологів та психіатрів не перебуває, що підтверджується медичною довідкою.
Вважає, що спроможна забезпечити дітей всім необхідним, має нормований робочий день, з роботодавцем укладений трудовий договір, який передбачає своєчасну виплату заробітної плати та надання соціальних гарантій, пов'язаних з материнством.
Діти відвідують школу, обліковані в медичних установах, вона слідкує за станом їх здоров'я, розвитком, виховує та піклується про них, має з дітьми психологічний контакт, та прив'язаність один до одного.
Виходячи з наведеного просила задовольнити зустрічний позов.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, визначено місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_2 .
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що місцевим судом не було досліджено всіх обставин справи, не встановлено обставини щодо умов проживання, виховання та утримання дітей, не враховано, що відповідачка ОСОБА_2 з особистих мотивів, обманним шляхом, всупереч інтересам дітей змінила їх звичні умови проживання та значно погіршила їх, подальше проживання дітей з матір'ю створює для них значно гірші умови та не відповідає їх якнайкращим інтересам, тому висновки суду про рівнозначність створених обома батьками умов проживання, виховання та розвитку дітей, на його думку, є помилковим.
Також вказує, що відповідачка не має стабільної роботи, її дохід не дозволяє самостійно утримувати дітей, і основним джерелом їх утримання є його заробіток. Посилається на те, що відповідачка свідомо травмує дітей, завдає їм душевних страждань, культивує в них ворожість до батька та Батьківщини, а намагання відповідачки вивезти дітей до окупованої території АР Крим буде загрожувати безпеці дітей, оскільки позивач є учасником АТО. Також зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у призначенні судової психологічної експертизи, яка мала б встановити психологічний стан дітей та їх прихильності до батьків, крім того висновок органу опіки і піклування, який був покладений в основу судового рішення, неналежно мотивований і не містить повних даних, тому не дає повної змоги встановити дійсні обставини справи, виходячи з найкращих інтересів дітей. За таких обставин, вважає висновок суду про визначення місця проживання дітей з матір'ю безпідставним.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції та вказує зокрема на те, що вона є власницею трикімнатної квартири, натомість ОСОБА_1 не має у власності свого житла, при цьому ОСОБА_1 вказує неправдиві свідчення та вводить суд в оману, будь-яких доказів про те, що вона створює перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з дітьми у матеріалах справи немає, крім того метою поїздок до АР Крим є оздоровлення дітей, оскільки у місті Феодосія проживає бабуся, і до 2019 року оздоровлення дітей у АР Крим відбувалося регулярно, тобто місцевим судом було належним чином досліджено обставини справи та перевірено їх доказами, та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, через що просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Справа переглядалась судами неодноразово.
Постановою Верховного Суду від 14 січня 2022 року із-за неналежного повідомлення ОСОБА_1 (позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно виходив з того, що з врахуванням встановлених у судовому засіданні обставин як батько, так і мати здатні забезпечити дитині належні умови для зростання, виховання та матеріального утримання.
В той же час, не заперечуючи такої здатності обох батьків, суд виходив при вирішенні спору саме з інтересів дітей, а тому прийшов до вірного висновку про визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Суд також вірно зважав на те, що в судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність інтересам дітей їх проживання з матір'ю, а наведене позивачем свідчить лише про конфлікт між ними, як батьками, чого сторони не заперечували в судовому засіданні, і що не може бути підставою для зміни звичного способу життя дітей та визначення їх місця проживання з батьком.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 з 22 серпня 2003 року перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 , який у подальшому був розірваний, та від якого сторони мають двох синів.
Від 2003 року до січня 2020 року сім'я постійно проживала в трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу.
27 січня 2020 року старшому сину було встановлено інвалідність, а наприкінці березня 2020 року він дізнався, що відповідачка звернулася до служби у справах дітей та вирішила виписати дітей з їх постійного місця проживання, продати вказану квартиру та вивезти дітей до АР Крим.
На даний час діти проживають в квартирі з родичами відповідачки.
На думку ОСОБА_1 такі дії відповідачки порушують його права та права дітей, між ним та синами завжди був і є тісний емоційний зв'язок, він здатний відповідно до віку та стану здоров'я забезпечити їх належний догляд, розвиток, навчально-виховний процес, лікування, він має хороші житлово-побутові умови, проживає у трикімнатній квартирі, для кожного з синів є окрема кімната, що важливо та необхідно, враховуючи особливості стану здоров'я старшого сина.
Встановлено, що позивач працює у TOB «КЛААС Україна» від 2007 року на посаді адміністратора систем та має достатній рівень доходу, за місцем роботи характеризується позитивно, не тільки як професіонал, а і як людина, що має високі моральні якості. В 2014-2015 році приймав участь у бойових діях. Вказував, що діти мають до нього прихильність, а вікові особливості дітей, спільність інтересів з батьком свідчать про доцільності їх проживання з ним.
В квартирі, в якій діти проживають з відповідачкою, немає відповідних умов, а тому проживання дітей з матір'ю створює для них значно гірші умови, також зазначає, що відповідачка не має стабільної роботи, ніколи не працювала, вийшла на роботу лише півроку тому. При цьому фактично залишає дітей на свою сестру, яка додатково зайнята ще й доглядом за хворою матір'ю, що не може в повній мірі забезпечити потреби та інтереси дітей.
Як вважав позивач ОСОБА_1 відповідачка намагається вивезти дітей до АР Крим, будучи достовірно обізнаною про те, що це може загрожувати їх безпеці, обмежує його у спілкуванні з дітьми, не повідомляє про стан їх здоров'я, на врегулювання конфлікту мирним шляхом не згодна, через що просив задовольнити його позов.
У своєму зустрічному позові ОСОБА_2 посилалася на те, що з 2019 року вони з ОСОБА_1 проживають окремо, вона разом з дітьми проживає у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де забезпечені всі належні умови для проживання дітей.
Вказувала, що встановлення старшому сину ОСОБА_3 діагнозу та інвалідності суттєво змінили її погляди на життя як матері дітей. З самого народження діти були досить хворобливі, особливо старший син, тому вона повністю весь свій час присвятила догляду та їх вихованню.
У зв'язку з тим, що хвороба сина ОСОБА_3 пов'язана з його психологічним станом, який також почав погіршуватись внаслідок неадекватного спілкування позивача з сином, а також через створення ним несприятливих умов для проживання хворої дитини в квартирі, задля стабільного їх психо-фізичного стану вони переїхали в іншу квартиру, що ОСОБА_1 знав та не заперечував проти цього.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 має можливість спілкування з дітьми, з урахуванням їх побажань.
Вважала, що проживання дітей з батьком може привезти до неповоротних наслідків у вигляді психологічних травм та може бути небезпечно для здоров'я дітей.
Психологічний стан сина ОСОБА_3 є таким, що потребує постійного нагляду та присутності дорослих. Відповідач такого нагляду надати дитині не зможе через постійну зайнятість на роботі, що виключає можливість проживання дітей з ним.
Крім того, син ОСОБА_3 має супутні діагнози: вроджена вада серця, харчова та медикаментозна алергія (особливо тяжка, з неодноразовими випадками набряку Квінке), у зв'язку з чим він з самого дитинства має особливий тип та режим харчування, який суворо дотримується на протязі всього життя дитини.
У зв'язку з потребою сина нею був укладений договір з Центром соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Солом'янського району міста Києва, відповідно до якого з 06 червня 2019 року і по теперішній час він раз на тиждень відвідує сеанси психолога, для нього складена індивідуальна програма реабілітації, яку потрібно неухильно виконувати.
Для повноцінного та всебічного розвитку діти відвідують позашкільні заклади та гуртки: ОСОБА_3 відвідує творчу студію « Гончарик » на базі навчального закладу та музичну школу № 15 імені Щигловського за класом « Естрадний вокал », молодший син ОСОБА_4 відвідує творчу студію « Гончарик », спортивну секцію « Кіокушинкай карате », музичну школу № 15 ім. Щигловського. На всі позашкільні гуртки та секції, які працюють в будні дні починаючи з 15 години, приводить на заняття синів та забирає вона, що буде унеможливлене в разі визначення місця проживання дітей з позивачем.
Крім того, відповідно до договору дарування квартири від 11 червня 2020 року на праві приватної власності їй належить трикімнатна квартира АДРЕСА_3 , у якій вона проживає разом з дітьми, офіційно працевлаштована на посаді асистента вчителя в СШ-221, де навчаються діти, що дає змогу додаткового нагляду, через особливості дітей, має офіційну заробітну плату в середньому розмірі 8 450, 00 гр.
За місцем роботи характеризується з позитивної сторони, на обліку у лікарів наркологів та психіатрів не перебуває, що підтверджується медичною довідкою.
ОСОБА_6 вважає, що спроможна забезпечити дітей всім необхідним, має нормований робочий день, з роботодавцем укладений трудовий договір, який передбачає своєчасну виплату заробітної плати та надання соціальних гарантій, пов'язаних з материнством.
Діти відвідують школу, обліковані в медичних установах, вона слідкує за станом їх здоров'я, розвитком, виховує та піклується про них, має з дітьми психологічний контакт, прив'язаність один до одного.
Відповідно до ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
У свою чергу мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Згідно зі ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Такі ж гарантії для батьків, що проживають окремо від дітей, та для самих дітей, встановлені ст.15 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до ч. ч. 7, 8 та 9 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі від 22 серпня 2003 року.
Від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно зі ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
З характеристики СЗШ №221 м. Києва15 червня 2020 року вбачається, що відповідач працює асистентом вчителя. Приділяє значну увагу вихованню та розвитку дітей. Діти охайні та доглянуті.
З психолого-педагогічної характеристики дітей СЗШ 221 від 18 червня 2020 року СЗШ 221 вбачається, що мати приділяє дітям достатньо уваги, регулярно відвідує батьківські збори, бере активну учать у суспільному житті школи.
Діти відвідують гуртки та мають успіхи у навчанні.
З психолого-педагогічної характеристики сина сторін Олександра СЗШ № 221 від 06 травня 2019 року вбачається, що дитина має замкненість, аутистичність, вразливість, чуттєвість до тиску навколишнього середовища, часті зміни настрою, мотиваційну нестійкість, ознаки внутрішнього конфлікту між потребою в спілкуванні та неможливістю її реалізувати.
З висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 02 вересня 2019 року щодо сина ОСОБА_3 вбачається, що дитина потребує особливого виховання. Рекомендовані інклюзивні класи закладів загальної середньої освіти.
З висновку №69 від 07 липня 2020 року психологічного обстеження Служби у справах дітей та сім'ї вбачається, що батькам необхідно налагодити конструктивну комунікацію між собою з приводу виховання дітей, не залучати дітей до сімейних конфліктів, налагодити відносини ОСОБА_4 з батьком, залучивши психолога, встановити стабільний графік зустрічей дітей з батьком.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач працевлаштований, отримує пристойну заробітну плату, матеріально утримував сім'ю.
Даних обставин відповідачка у судовому засіданні не заперечувала.
З чисельних подяк, сертифікатів та грамот вбачається, що позивач приймав участь у антитерористичній операції, підтримці Збройних сил України, займається волонтерською діяльністю, пройшов курс та здав іспит з надання першої невідкладної медичної допомоги.
Позитивно характеризується за місцем роботи в ТОВ «КЛААС Україна».
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони, як батьки, можуть дати дітям належні умови для проживання, виховання та утримання.
Старший син сторін ОСОБА_3 , 2007 року народження, в судовому засіданні в присутності психолога зазначив, що хоче проживати з матір'ю.
Своє бажання обґрунтував тим, що батько часто їздив у відрядження і вони з братом залишалися з мамою.
Зазначив при цьому, що з батьком у них є спільні інтереси та вони бачаться з ним.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 листопада 2020 року № 108-14351 орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей з матір'ю.
За статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У статті 9 Конвенції зазначено, що якнайкращі інтереси дитини мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків.
З точки зору закону ст.1 СК України одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Конвенція про права дитини, виходячи з рівності прав матері та батька, у п.1 ст.9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння.
Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Звертаючись з позовом, позивач не заперечує, що відповідач, як мати, належним чином виконує свої батьківські обов'язки.
Відповідно до ч.ч.1 4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні «М.С. проти України» від 01 липня 2017 року зазначив, що під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватися ст.51 Конституції України, яка гарантує кожному з подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин.
Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми.
З врахуванням встановлених у судовому засіданні обставин суд вірно вважав, що як батько, так і мати здатні забезпечити дитині належні умови для зростання, виховання та матеріального утримання.
В той же час, не заперечуючи такої здатності обох батьків, суд виходив при вирішенні спору саме з інтересів дітей, а тому прийшов до вірного висновку про визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Суд вірно зважав на те, що в судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність інтересам дітей їх проживання з матір'ю, а приведене позивачем свідчить лише про конфлікт між ними, як батьками, чого сторони не заперечували в судовому засіданні, і що не може бути підставою для зміни звичного способу життя дітей та визначення їх місця проживання з батьком.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 04 травня 2022 року.
Головуючий:
Судді: