20 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 357/380/20
провадження № 14-20цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка Володимира Володимировича про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші», яка підписана представником Тетерею Світланою Ігорівною, на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А. та
У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» (далі ? ТОВ «Агрофірма «Матюші») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі ? ТДВ «Шамраївський цукровий завод»), державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка В. В., у якому просило:
? визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) б/н від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод», щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;
? скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, номер запису про інше речове право 30598344, дата, час державної реєстрації: 05 березня 2019 року, 14:43:55, і припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
09 грудня 2020 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов ТОВ «Агрофірма «Матюші» задоволено частково.
Визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) б/н від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод», щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1493724532204), номер запису про інше речове право 30598344, дата, час державної реєстрації: 05:03:2019, 14:43:55, і припинено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
У частині вимог, заявлених до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка В. В., відмовлено.
ТДВ «Шамраївський цукровий завод» подало апеляційну скаргу.
09 лютого 2021 року Київський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за вказаною скаргою. 24 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» ? адвоката Тетері С. І.
01 березня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційне провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» від апеляційної скарги.
11 березня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» про ухвалення додаткового рішення, у якій заявник просив стягнути з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» понесені ним витрати на професійну правничу (правову) допомогу, надану Адвокатським об'єднанням «Еверлігал» на підставі договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06, додатка від 10 лютого 2021 року № 10/02/21-1 до нього, викладеного в додатковій угоді від 10 лютого 2021 року № 10/02/21-1 до вказаного договору, у розмірі 20 064,36 грн.
07 липня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду в задоволенні заяви представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» ? адвоката Тетері С. І. про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачено ухвалення додаткового рішення судом, що постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження.
У серпні 2021 року ТОВ «Агрофірма «Матюші» подало касаційну скаргу, у якій просило скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити заяву ТОВ «Агрофірма «Матюші» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді судом апеляційної інстанції заяви товариства та постановленні оскарженої ухвали суд мав не лише обмежитися посиланням на приписи статті 270 ЦПК України, допустивши при цьому їх порушення, а й з'ясувати, які саме недобросовісні дії були здійснені ТДВ «Шамраївський цукровий завод» у ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи систематично ТДВ «Шамраївський цукровий завод» протидіяло правильному та швидкому вирішенню спору, чи мало на меті ущемлення прав та інтересів позивача та чи були дії цього товариства умисними.
Оскаржувана ухвала не містить жодного обґрунтування підстав відмови товариству у стягненні витрат на професійну правничу (правову) допомогу, понесених ним під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, з огляду на неспівмірність їх розміру, що визначено частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 89, 137, 141 ЦПК України не надав оцінки співмірності витрат товариства на професійну правничу (правову) допомогу зі складністю справи, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, а також значення справи для надання адвокатами послуг та виконаних робіт і значення справи для позивача.
13 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції.
19 січня 2022 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту, п'яту статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у своїх ухвалах, а також необхідність у забезпеченні розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів посилалася на те, що у справі, що переглядається, одним із правових питань є питання щодо того, чи підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу при закритті апеляційного провадження у справі.
У пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що одним з питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду є питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати. На виконання вимоги щодо змісту судового рішення, розподіливши судові витрати між сторонами, суд відображає цей розподіл у резолютивній частині рішення суду відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 265 ЦПК України.
Такої вимоги не містить норма щодо змісту ухвали суду. Законодавець не передбачив загального правила щодо розподілу судових витрат у випадках, коли справа по суті не вирішується і розгляд справи не закінчується постановленням рішення. У такому разі розподіл судових витрат відбувається у випадках, прямо встановлених процесуальним законом при вчиненні певної процесуальної дії. Щодо судового збору такі випадки встановлено нормами ЦПК України та Закону «Про судовий збір», щодо інших витрат ? лише нормами ЦПК України.
Системне тлумачення зазначених норм ЦПК України дає підстави для висновку, що при закритті апеляційного провадження не передбачено розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Перегляд судових рішень у цивільних справах може відбуватись за правилами апеляційного та касаційного провадження.
Питання розподілу судових витрат врегульовано загальними нормами ЦПК України і не містить особливостей для апеляційного та касаційного провадження.
Водночас у судовій практиці спостерігається неоднаковий підхід для вирішення питання щодо розподілу судових витрат у разі закриття касаційного провадження в судах різних юрисдикцій.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилалася на те, в ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 816/731/16 (провадження № К/9901/9639/19), якою відмовлено в задоволенні заяви про повернення судового збору, Верховний Суд дійшов висновку, що «аналіз процесуального законодавства свідчить про неможливість ототожнення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження». Наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призведе до залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції. Зазначене підтверджує різне значення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження» та неможливість їх ототожнення».
У той же час Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в додатковій ухвалі від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20 зробив протилежні висновки при розгляді питання щодо розподілу судових витрат при закритті касаційного провадження. Зокрема, вказав, що «для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, що у разі закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України) судові витрати відповідно до статей 126, 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають, оскільки за змістом цих норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження), викладеного у судових рішеннях від 23 лютого 2021 року у справі № 910/18421/19, від 08 червня 2021 року у справі № 910/8103/16, від 06 липня 2021 року у справі № 903/847/20, від 06 липня 2021 року у справі № 911/713/20, від 27 липня 2021року у справі № 911/3504/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/2243/20, від 21 вересня 2021 року у справі № 922/3789/20, від 30 вересня 2021 року у справі № 909/1411/13».
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судом були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення в подальшій судовій діяльності.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається в невизначеній кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.
Відповідно до положень частини третьої статті 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За змістом цієї норми, зважаючи на визначені нею предмет вибору і застосування норми права, висновки, викладені в ухвалах Великої Палати Верховного Суду, врахуванню не підлягають.
Із цих підстав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не враховував висновки Великої Палати Верховного Суду про необхідність наявності кількісного та якісного показників щодо вирішення спорів у подібних правовідносинах як умови можливості реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, його передбаченого частиною п'ятою статті 403 ЦПК України права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені, зокрема, у таких ухвалах: від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18 (провадження № 14-78цс21), від 09 червня 2021 року у справі № 335/11743/19 (провадження № 14-71цс21), від 30 червня 2021 року у справі № 708/1348/18 (провадження № 14-101цс21), від 07 липня 2021 року у справі № 393/126/20 (провадження № 14-120цс21), від 13 липня 2021 року у справі № 442/4240/14-ц (провадження № 14-103цс21), від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21), від 28 вересня 2021 року у справі № 308/10255/17 (провадження № 14-132цс21).
Зважаючи на подібність процесуальних правовідносин в аспекті реалізації судом процесуальних прав та повноважень, а також ураховуючи те, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації зазначеного вище права є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку в контексті наявності у Великої Палати Верховного Суду права та повноважень:
? надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду;
? встановлювати для суду, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, критерії оцінки виключної правової проблеми («виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв»).
Тому колегія суддів вважає, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовної практики при закритті апеляційного та касаційного провадження, з урахуванням наявності взаємовиключних підходів щодо розподілу судових витрат, а тому справа містить виключну правову проблему.
Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року, частково обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на необхідність дотримання вимог цивільного процесуального законодавства, розуміння обсягу повноважень колегії суддів та дотримання суддівської етики.
ЦПК України в параграфі 3 «Касаційний розгляд» глави 2 «Касаційне провадження» закріпив виключний перелік підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (стаття 403), а також порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (стаття 404).
Наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (стаття 403 ЦПК України) відноситься до виключних повноважень колегії суддів, палати або об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Питання прийняття справи до провадження Великої Палати Верховного Суду (стаття 404 ЦПК України) - це дискреційне повноваження Великої Палати Верховного Суду, яка у випадку відсутності нормативного врегулювання, наприклад критеріїв оцінки правової проблеми як виключної, у межах наданих їй повноважень, вирішила вказане питання.
Критерії, які вироблені Великою Палатою Верховного Суду, є вирішенням питань не матеріального, а суто процесуального права, застосовуються виключно самою Великою Палатою Верховного Суду і не можуть бути застосовані іншими касаційними судами.
Такі висновки обов'язкові саме для Великої Палати, жодним чином не впливають і не можуть вплинути як на розгляд справи по суті в суді касаційної інстанції, так і на вирішення процесуальних питань, оскільки вказане стосується лише і виключно повноважень Великої Палати Верховного Суду.
При цьому колегія суддів касаційного суду не наділена повноваженнями надавати оцінку судовим рішенням, у тому числі і щодо застосування норм права.
Відступати від висновку Великої Палати Верховного Суду не може ні колегія суддів, ні палата чи об'єднана палата касаційного суду, оскільки відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства такими повноваженнями не наділена.
Велика Палата Верховного Суду сформувала практику щодо визначення виключної правової проблеми.
Для віднесення справи до такої, що містить виключну правову проблему, а її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, справа, щонайменше, повинна мати декілька з таких ознак:
1) справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
2) існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж самими сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;
3) існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:
- відсутність усталеної судової практики в застосуванні однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії права чи закону;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
Тобто справа може бути передана до Великої Палати Верховного Суду для визначення наявності у справі виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастовчої практики за цією категорією справи, якщо саме в цій справі застосовувалися норми права, щодо яких необхідне формування єдиної правозастовчої практики.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй ухвалі не вказала, які норми права викликають труднощі у їх застосуванні при розгляді таких спорів з урахуванням відсутності практики розгляду, просила вирішити виключну правову проблему, яка регулює вирішення процесуального питання про розподіл судових витрат.
Послалася на те, що в судовій практиці спостерігається неоднаковий підхід для вирішення питання щодо розподілу судових витрат у разі закриття касаційного провадження в судах різних юрисдикцій, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила ухвалу Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 816/731/16 (провадження № К/9901/9639/19) та додаткову ухвалу Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20.
Дійсно, касаційними судами різних юрисдикцій по-різному вирішувалося питання розподілу судових витрат при закритті касаційного провадження. При цьому практика стосується касаційних судів адміністративної та господарської юрисдикції, а відтак суд цивільної юрисдикції не може відступати від будь-якого висновку, оскільки не наділений повноваженнями надавати оцінку висновкам судів інших юрисдикцій, тому справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.
Убачається невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії права чи закону.
Також убачається відсутність усталеної судової практики в застосуванні однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному.
Отже, у цьому випадку наявні декілька критеріїв для визначення виключної правової проблеми.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов'язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати наявні розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського Суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності щодо застосування норми права в подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка Володимира Володимировича
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші», яка підписана представником Тетерею Світланою Ігорівною, на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження на 01 червня 2022 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
Д. А. Гудима К. М. Пільков
Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко
І. В. Желєзний В. В. Пророк
О. С. Золотніков Л. І. Рогач
Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко
В. С. Князєв І. В. Ткач