13 квітня 2022 року
м. Київ
Справа № 761/11792/16-ц
Провадження № 14-227цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В.,
Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,
Ткача І. В.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк», про стягнення грошових коштів
1. У березні 2016 року позивачка звернулася до суду із позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь 2 221 089,50 грн.
2. Посилалась на те, що 31 серпня 2009 року між нею та Публічним акціонерним товариством «Західінкомбанк» (далі - ПАТ «Західінкомбанк», банк) укладено договір банківського вкладу фізичної особи в національній валюті «Депозит-Прибутковий» № ДП-3552/4 (строковий вклад з фіксованою ставкою із правом поповнення зі щомісячною сплатою відсотків), згідно з п.1.1. якого остання розмістила депозитний вклад на умовах цього договору в сумі 2 917 114,05 грн строком на 6 місяців, з датою вимоги - 01 березня
2010 року, з процентною ставкою 20 % річних.
3. 17 березня 2010 року між ОСОБА_1 та банком укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу в національній валюті
від 31 серпня 2010 року № ДП-3552/4 згідно п.п.1, 2 якої, термін дії договору продовжено на 60 місяців, дата вимоги вкладником своїх коштів 17 березня 2015 року.
4. На підставі постанови Правління НБУ від 02 травня 2014 року № 316 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 29 травня 2014 року № 38 «Про запровадження з 29 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
5. На виконання постанови правління НБУ від 22 липня 2014 року № 433 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 липня 2014 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Західінкомбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Західінкомбанк».
6. Зазначила, що 01 серпня 2014 року нею отримана сума, гарантована Фондом, в розмірі 200 000 грн. Однак, станом на час розгляду судом справи, загальна сума заборгованості за вищезазначеним договором складає:
2 140 801,71 грн - сума депозиту; 80 287,79 грн - відсотки за депозитом.
7. Також зазначила, що відповідачу належить 51 % акцій
ПАТ «Західінкомбанк». Відповідач має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління діяльністю банком, а тому, на думку позивача, на відповідача як власника істотної участі та керівника банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку, оскільки банк віднесено до категорії неплатоспроможних з його вини.
8. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 18 січня
2017 року позов залишив без задоволення.
9. Апеляційний суд м. Києва постановою від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2017 року - без змін.
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відповідальність власників істотної участі банку не є автоматичною, а може бути застосована лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку. Посилання позивача на те, що у зв'язку з порушенням відповідачем вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» було заподіяно шкоду
ПАТ «Західінкомбанк», не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем не доведено заподіяння шкоди саме внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
11. У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати,
а у справі ухвалити нове рішення - про задоволення позову.
12. Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності вини ОСОБА_2 у доведенні ПАТ «Західінкомбанк» до неплатоспроможності та щодо відсутності підстав для притягнення останнього до цивільно-правової відповідальності згідно зі статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є необґрунтованими, бо відповідальність власників істотної участі є самостійним видом відповідальності та не залежить від здійснення процедури ліквідації банку, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
13. Суди попередніх інстанцій не врахували, що внаслідок дій
ОСОБА_2 порушується невід'ємне право позивача володіти та вільно користуватись своїм майном.
14. ОСОБА_2 як власник істотної участі банку має нести відповідальність за зобов'язаннями ПАТ «Західінкомбанк» перед
ОСОБА_1 , оскільки саме відповідач не вжив усіх необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку.
15. Представник позивача також вказував, що між сторонами склалися правовідносини зобов'язального характеру, які полягали в тому, що банк не виконав свого обов'язку з повернення всієї суми вкладу позивачу.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 761/11792/16-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи
№ 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПАТ «Західінкомбанк», про стягнення грошових коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2018 року.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), для відступу від висновку щодо застосування статті норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц
(провадження № 14-122цс20), оскільки передача справи, що переглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі.
21. Передаючи справу, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові залишила поза увагою ту обставину, що сума невідшкодованих коштів за договором банківського вкладу є значною і вкладник, який є слабшою стороною у правовідносинах, не отримав назад свої кошти, чим йому було спричинено майнову шкоду.
22. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судутакож не погоджується з тим висновком, що єдиним компетентним суб'єктом на звернення до пов'язаної із банком особи з позовом про відшкодування збитків (шкоди) є Фонд, Закон України від 24 листопада 2021 року «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) спрямований на регулювання основних, ключових, найбільш значимих для відповідної галузі питань, а Закон України від 05 серпня 2021 року «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) регулює спеціальний порядок взаємодії Фонду з іншими суб'єктами відповідних відносин.
23. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що з вимогою про відшкодування шкоди, завданої власником істотної участі, може звернутись як безпосередньо вкладник банку, який визнано неплатоспроможним, так і Фонд. При цьому чинне законодавство не виключає можливості одночасного звернення до суду із відповідними вимогами як безпосередньо вкладника, так і Фонду.
24. Також колегія суддів вважає, що у цій справі поряд із частинами
третьою - п'ятою статті 58 Закону № 2121-III підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України про відшкодування шкоди.
25. Таким чином, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, мотивуючи свою ухвалу, вважає за необхідне відступити від висновку про застосування до спірних правовідносин статті 52 Закону
№ 4452-VI (щодо черговості та поряду задоволення вимог до банку, оплати витрат та здійснення платежів) та статті 58 Закону № 2121-ІІІ (щодо відповідальності банку за своїми зобов'язаннями), викладеного в раніше ухваленому судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), а також вважає, що підлягає уточненню пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, який стосується тлумачення статті 58 Закону № 2121-ІІІ щодо відповідальності пов'язаних осіб банку виключно перед банком, а не перед його кредиторами, оскільки саме вони і є тими особами, які фактично визначають політику банку.
26. Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду помилковими.
27. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
28. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
29. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня
2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»
(далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
30. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
31. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, рішення ЄСПЛ
від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (справа «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11, рішення ЄСПЛ
від 29 листопада 2016 року).
32. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують норми права, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації цих норм до обставин, які змінюються (справа «Веренцов проти України», заява № 20372/11, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; справа «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).
33. У справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, рішення від 18 січня 2001 року, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
34. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та обставин істотного і непереборного характеру (справа «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, рішення ЄСПЛ від 31 липня 2008 року); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (справа «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, рішення ЄСПЛ від 23 липня 2009 року).
35. У справі «Сєрков проти України», заява № 39766/05, рішення
від 07 липня 2011 року ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (справа «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року); у цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (справа «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, рішення ЄСПЛ від 24 березня 2009 року та справа «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява
№ 38155/02, рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2010 року); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, рішення ЄСПЛ від 01 грудня 2005 року); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності, може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (справа «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, рішення ЄСПЛ від 19 квітня 2007 року та справа «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, рішення ЄСПЛ від 22 травня 2012 року).
36. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам'ятати також і про обов'язок суду сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47 Висновку).
37. Судді повинні послідовно застосовувати закон. (пункт 49 Висновку).
38. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
39. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
40. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
41. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
42. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43 - 45); від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45); від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54); від
29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45); від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24); від 26 травня 2020 року у справі
№ 638/13683/15-ц (пункт 23); від 23 червня 2020 року у справі
№ 179/1043/16-ц (пункт 48); від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39); від 07 липня 2020 року у справі
№ 712/8916/17 (пункт 35); від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59); від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40);
від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)).
43. Мотивуючи передачу справи Великій Палаті Верховного Суду колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду посилалась на помилкове тлумачення норм права у статті 52 Закону
№ 4452-VI (щодо черговості та поряду задоволення вимог до банку, оплати витрат та здійснення платежів) та статті 58 Закону № 2121-ІІІ (щодо відповідальності банку за своїми зобов'язаннями)
44. З матеріалів цієї справи вбачається, що колегію суддів Третьої судової палати ухвалою від 16 вересня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 761/11792/16-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року.
45. В свою чергу з відкритих джерел вбачається, що колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 липня 2020 року було передано справу № 761/45721/16-ц
(провадження № 14-122цс20) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення коштів.
46. У відповідній ухвалі колегія суддів зазначила, що «на сьогодні, у Верховному Суді у складі Касаційного цивільного суду перебувають на розгляді справи № 761/41925/17, 761/28061/17, 761/11792/16-ц, правильність вирішення яких, залежить від вирішення питання щодо застосування норм статі 52 Закону № 4452-VI та статі 58 Закону № 2121-ІІІ Великою Палатою Верховного Суду» (пункт 31).
47. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) висловлену правову позицію щодо застосування вищевказаних норм статей та зазначено «вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (пункт 101).
48. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному статтею 58
Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до
частин третьої - п'ятої статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначеною статтею передбачена відповідальність пов'язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами (пункт 115).
49. Із вказаної постанови вбачається, що Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо поставлених питань колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
50. Однак, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу № 761/11792/16-ц до Великої Палати Верховного Суду фактичного не погоджується із правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) та вважає за необхідно відступити від неї.
51. Причинами для відступу від правового висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження
№ 11-377апп18).
52. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що незгода із її позицією не є підставою для передачі справи до розгляду відповідно до статті 403 ЦПК України, а тому вважає таку передачу невмотивованою.
53. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
54. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» про стягнення грошових коштів повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Сімоненко
Судді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко
Ю. Л. ВласовК. М. Пільков
Ж. М. ЄленінаО. Б. Прокопенко
І. В. ЖелєзнийВ. В. Пророк
О. С. ЗолотніковЛ. І. Рогач
Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік
В. С. КнязєвІ. В. Ткач
Г. Р. Крет