03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 137/1725/20
провадження № 51-810ск22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Літинського районного суду Вінницької області від 21 липня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року щодо ОСОБА_5 .
Вироком Літинського районного суду Вінницької області від 21 липня 2021 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджану, уродженця м. Баку, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого 20 серпня 2020 року вироком Вінницького районного суду за ч. 1
ст. 185, ч. 1 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням на строк
1 рік,
засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років
6 місяців. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців.
За вироком ОСОБА_5 визнано винним та засуджено у незаконному заволодінні транспортним засобом «Ford Transit» НОМЕР_1 , за таких обставин.
На початку жовтня 2020 року ОСОБА_5 , перебуваючи в м. Києві, під час спілкування повідомив ОСОБА_6 завідомо неправдиву інформацію щодо наявності в нього великої кількості яблук на продаж та про необхідність їх забрати власним транспортом з території Літинського району Вінницької області. Після чого, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на автомобілі «Ford Transit» НОМЕР_1 , який перебував в користуванні ОСОБА_8 , 15 жовтня 2020 року близько 16:00 прибули у смт. Літин.
Цього ж дня близько 17:00 ОСОБА_5 , перебуваючи на території автостанції «Літин» на вул. Б. Хмельницького, 7 у смт. Літин з метою заволодіння транспортним засобом «Ford Transit» НОМЕР_1 , повторно, шляхом обману, повідомив ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про необхідність здійснення поїздки до с. Лукашівка Літинського району для завантаження яблук. При цьому ОСОБА_5 зазначив, що він має сам особисто, без сторонніх осіб, з'їздити на загрузку, на що вони погодилися, а ОСОБА_8 передала ОСОБА_5 ключі від зазначеного автомобіля. Після цього, той сів за кермо та з місця вчинення злочину зник, поїхавши в с. Багринівці Літинського району, де залишив зазначений транспортний засіб своєму знайомому ОСОБА_10 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та його захисника залишені без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок місцевого суду змінено, постановлено вважати, що початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
В решті вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду, перевіривши додані до скарги копії вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити на таких підставах.
За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зазначає, що дії ОСОБА_5 отримали неправильну юридичну оцінку за ч. 2 ст. 289 КК. При цьому стверджує, що
ОСОБА_5 був наділений правом користування автомобілем «Ford Transit» НОМЕР_1 за волевиявленням його законного користувача - ОСОБА_8 , що підтверджується добровільною передачею йому потерпілою ключів від транспортного засобу. Отже, висновки суду про незаконне заволодіння
ОСОБА_5 автомобілем «Ford Transit» НОМЕР_1 , є помилковими.
Проте такі доводи захисника колегія суддів вважає безпідставними.
Згідно примітки 1 ст. 289 КК під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
Об'єктивна сторона цього злочину містить такі ознаки діяння: воно полягає лише в активній поведінці - дії, яка проявляється в отриманні можливості керувати транспортним засобом; поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює; заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні), або подавляється (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).
Як убачається з досліджених в судовому засіданні та наведених у вироку показань потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також з протоколу огляду місця події від 16 жовтня 2020 року, ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_6 закупити яблука, після чого 15 жовтня 2020 року останній, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 на автомобілі «Ford Transit» НОМЕР_1 , який перебував в користуванні ОСОБА_8 приїхали у смт. Літин, де ОСОБА_5 повідомив їм, що сам поїде за товаром. ОСОБА_8 передала йому ключі від свого автомобіля і ОСОБА_5 уїхав, проте назад не повернувся, на зв'язок не виходив, вимкнув телефон. У зв'язку із цим ОСОБА_8 звернулася до поліції з відповідною заявою з приводу незаконного заволодіння її транспортним засобом. В подальшому автомобіль «Ford Transit» НОМЕР_1 працівниками поліції було виявлено та вилучено за місцем проживання свідка ОСОБА_13 у с. Багринівці.
Як видно з вироку, місцевим судом була досліджена аналітична довідка про опрацювання інформації про зв'язок абонентських номерів, які належать
ОСОБА_5 . Цією довідкою підтверджується факт спілкування останнього в період вчинення кримінального правопорушення з потерпілою та свідками ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 . Крім того, згідно цієї довідки встановлено з'єднання його абонентського номеру та місця перебування його мобільного телефону 15 жовтня 2020 року, а саме те, що ОСОБА_5 у цей день перебував у смт. Літин, а потім у с. Багринівці, де і був знайдений викрадений автомобіль.
Наведені, а також інші докази на які суд послався у вироку та яким надав належну оцінку, свідчать про обґрунтованість висновків місцевого суду (з яким правильно погодився і апеляційний суд) про те, що ОСОБА_5 , ввівши в оману (під вигаданим приводом) ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , незаконно заволодів автомобілем «Ford Transit» НОМЕР_1 , який перебував у користуванні останньої.
Твердження захисника про те, що ОСОБА_8 добровільно передала ОСОБА_5 ключі від автомобіля, а тому він мав право ним користуватися є неприйнятним. Таке волевиявлення потерпілої було сфальсифіковано ОСОБА_5 , який повідомив їй завідомо неправдиві відомості та створив в неї уявлення про необхідність тимчасового використання ним автомобіля (нібито поїхати за товаром).
Що стосується посилання захисника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 755/16101/16-к, то вона була ухвалена щодо інших правовідносин (наявності договору оренди транспортного засобу, який використовувався правомірно тривалий час). У справі щодо ОСОБА_5 у останнього не було правових підстав використовувати транспортний засіб, він заволодів ним шляхом обману потерпілої, яка в той же день події злочину звернулася до правоохоронних органів.
Отже, за встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_5 отримали правильну юридичну оцінку за ч. 2 ст. 289 КК, а покарання йому призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК.
Безпідставними є і доводи захисника у касаційній скарзі стосовно істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які, на його думку, полягають у невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам статей 419, 370 КПК.
Як убачається з ухвали від 24 листопада 2021 року, апеляційний суд ретельно перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_5 , надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано залишив скаргу без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.
Вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, немає підстав.
Оскільки з наведених у касаційній скарзі захисника мотивів убачається, що підстав для задоволення скарги немає, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою.
Беручи до уваги наведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Літинського районного суду Вінницької області від 21 липня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3