Ухвала
Іменем України
3 травня 2022 року
м. Київ
провадження № 51-1275 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційні скарги засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2022 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим та призначено покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на 5 років.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2022 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року - без змін.
За вироком суду ОСОБА_4 визнаний винуватим у тому, що він 10 серпня 2018 року о 23:40 год. неподалік в'їзду в смт Смотрич, Кам'янець-Подільського району (колишній Дунаєвецький район) Хмельницької області, зі сторони с. Петрівське на узбіччі 34 кілометра автодороги Гуків-Дунаївці-Могилів-Подільський, неподалік Смотрицької дільниці Дунаєвецької ДЕД, під час суперечки та шарпанини між друзями ОСОБА_6 та друзями ОСОБА_7 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс металевим розвідним ключем один удар в голову потерпілому ОСОБА_8 , чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя, і які без надання медичної допомоги могли закінчиться смерю .
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Просить вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2022 року змінити, застосувати до нього положення ст. 69 КК України та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування призначеного покарання із встановленням максимального іспитового строку тривалістю 3 роки або ж зменшити йому реальний строк призначеного покарання з 5 до 2 років позбавлення волі. Зазначає, що суд, призначаючи покарання, не врахував всіх обставини, що пом'якшують покарання, а також усіх даних про особу винного, що призвело до призначення надто суворого покарання. Крім того, вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_5 аналогічні доводам касаційної скарги її підзахисного ОСОБА_4 .
Мотиви Суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 не оскаржують висновків суду в частині доведеності винуватості та кваліфікацію дій засудженого. Натомість, вказують на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.
На думку колегії суддів ці доводи є безпідставними.
Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Із аналізу судових рішень вбачається, що обираючи засудженому міру покарання, суд врахував особу ОСОБА_4 , який раніше не судимий, є особою молодого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, навчається, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, при цьому враховано наявність обставини, що пом'якшує покарання (часткове відшкодування завданих збитків), відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також враховано висновки досудової доповіді, згідно з якими орган пробації вважає, що ОСОБА_4 становить середній рівень ризику небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, крім того, ризик вчинення повторних злочинів є середній. Наведене стало підставою призначити йому покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією статті.
Однак, судом взято до уваги й те, що ОСОБА_4 вчинив умисний тяжкий злочин проти здоров'я людини.
Ушкодження, які були спричинені потерпілому ОСОБА_8 (згідно висновку експерта N 413 від 30 серпня 2018 року) відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитись смертю.
Так, ОСОБА_4 умисно наніс удар в голову потерпілому металевим предметом - розвідним ключем і заподіяв тяжкі тілесні ушкодження в життєво важливий орган, а саме в голову, внаслідок чого у потерпілого суттєво погіршився стан здоров'я, він не може повноцінно фізично працювати, його мова має дефекти, а отримане ним лікування так і не відновило його попередній стан. І якби ОСОБА_8 вчасно не надали медичну допомогу, то все могло закінчитись смертю потерпілого.
Крім того, судом враховано думку самого потерпілого, який наполягав на реальному покаранні для ОСОБА_4 , та зазначав, що примирення між ними так і не відбулося, від обвинуваченого немає будь-якого співчуття за шкоду нанесену його здоров'ю.
У зв'язку із вищезазначеним, суд дійшов вірного висновку про те, що наведені обставини підсилюють ступінь небезпечності вчиненого, тому необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження нових злочинів буде покарання саме у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально.
Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_9 , які є аналогічними, наведеними в його касаційній скарзі, дав на них вичерпну, вмотивовану відповідь. Зокрема, суд вірно зазначив, що навіть часткове відшкодування в ході апеляційного розгляду завданої моральної шкоди, визначеної рішенням місцевого суду, не може суттєво вплинути на вид та розмір призначеного ОСОБА_4 реального покарання, а тому призначене засудженому покарання саме у виді позбавлення волі відповідає вимог ст. 50, 65 КК України.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується й колегія суддів Верховного Суду.
Що стосується доводів захисникаОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_9 про неврахування судами його щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання, слід вказати наступне.
Застосування положень ст. 66 КК України є правом суду за умови їх доведеності під час судового розгляду. Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у матеріалах провадження відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки засудженим, оскільки потерпілий заперечив будь-яке примирення з ОСОБА_4 , стверджував, що будь-якого щирого співчуття з боку обвинуваченого він не отримав, вибачень поза межами судового засідання той не висловлював. Він хоч і відшкодував добровільно певну частину збитків, проте відшкодована сума не є співрозмірною заподіяній шкоді здоров'ю потерпілого.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком та зазначає, що щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб'єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.
Що стосується вимоги захисника та засудженого про пом'якшення покарання на підставі ст. 69 КК України, та звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, то слід зазначити наступне.
За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
У кожному випадку застосування ст.69 КК України суд зобов'язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.
Суд нагадує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин (дві і більше), що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину».
Слід зазначити, що судами встановлена лише одна обставина, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 - часткове відшкодування завданих збитків.
Крім того певні обставини або сукупність обставин одночасно мають відповідати двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Стаття 75 КК України передбачає, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
З огляду на встановлені обставини, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та обставини цієї справи, наслідки, що настали, і які б могли настати, якби вчасно не надали потерпілому ОСОБА_8 медичну допомогу, місцевий суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для застосування до ОСОБА_4 положень ст.75 КК України, і з таким висновком погодилась й колегія суддів апеляційного суду.
Ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом у ході розгляду апеляційної скарги засудженого ОСОБА_4 не встановлено обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Нових обґрунтованих підстав для звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не зазначено і в касаційній скарзі.
Суд вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення нових злочинів.
На думку Верховного Суду, висновки судів попередніх інстанцій з урахуванням обставин цього кримінального провадження відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 не містять переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні вироку Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року та ухвали Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2022 року.
Ураховуючи наведені у скаргах мотиви та надані до них копії оскаржуваних судових рішень, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційних скарг немає.
З цих підстав Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 на вирок Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 вересня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2022 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3