Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 752/4131/13-ц
провадження № 61-19526св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (позивач за зустрічним позовом),
третя особа - «Християнська релігійна громада «Посольство благословенного царства Божого для всіх народів» у Солом'янському районі м. Києва,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Литвиненко Аллою Василівною, на постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Музичко С. Г., Болотова Є. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), третя особа - «Християнська релігійна громада «Посольство благословенного царства Божого для всіх народів» у Солом'янському районі м. Києва, про визнання кредитного договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 16 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та нею укладено кредитний договір № ML-003/188/2007 про надання кредиту у сумі 111 142,50 доларів США на споживчі цілі.
На час укладення договору вона була прихожанкою релігійної громадської організації «Церква «Посольства благословенного царства Божого для всіх народів» і під час богослужінь та проповідей застосовувались методи прихованого психологічного впливу на свідомість і поведінку присутніх, що вплинуло на здатність розуміти значення своїх дій.
Оскільки вказаний договір був укладений під психологічним впливом і вона не розуміла значення своїх дій, то зазначені обставини є підставою для визнання правочину недійсним.
Ураховуючи викладене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 16 серпня 2007 року № ML-003/188/2007.
У липні 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого банк відступив, а товариство прийняло право вимоги за рядом кредитним договорів, у тому числі за спірним.
Вказувало, що ОСОБА_4 , як позичальник за вказаним кредитним договором, належно не виконала свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків, у зв'язку із чим 04 лютого 2013 року їй було направлено досудову вимогу про погашення заборгованості, яка відповідно до пункту 1.9 частини 2 кредитного договору повинна була бути виконана протягом 30 календарних днів.
Крім того, у разі порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язана сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено пунктом 4.1.1 частини 2 кредитного договору.
Оскільки виконання кредитного договору було забезпечено договорами поруки, укладеними з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , заборгованість слід стягнути з позичальника та поручителів солідарно.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 169 232,51 грн.
Також ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало заяву про застосування наслідків недійсності правочину у разі задоволення первісного позову.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» об'єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір від 16 серпня 2007 року № ML-003/188/2007, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що у момент укладення оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 перебувала під впливом методів прихованого психологічного тиску, які були здійснені стосовно неї під час перебування її в якості прихожанки релігійної громади, та не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними, що є підставою для визнання правочину недійсним.
Вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за зустрічним позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не підлягають до задоволення, оскільки недійсний правочин не тягне будь-яких правових наслідків і є недійсним з моменту укладання.
При цьому, оскільки норма статті 1057-1 ЦК України набрала чинності 04 листопада 2012 року, тобто після укладення спірного кредитного договору, суд дійшов висновку, що це виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним кредитний договір від 16 серпня 2007 року № ML-003/188/2007, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-003/188/2007 від 16 серпня 2007 року у розмірі 111 142,50 доларів США, що станом на 06 грудня 2017 року еквівалентно 3 019 119,32 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки про те, що ОСОБА_1 перебувала під впливом методів прихованого психологічного тиску, не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними, є правильним, проте суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки недійсності правочину.
При цьому, апеляційний суд застосував статті 216 та 1212 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Литвиненко А. В., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року.
З доводів касаційної скарги вбачається, що судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржується тільки в частині застосування судом наслідків недійсності правочину, тому в решті судові рішення судів попередніх інстанції Верховним Судом відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував наслідки недійсності правочину, оскільки такі вимоги у позові не заявлялися, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» свою заяву належно не обґрунтував з урахуванням сплачених сум.
Вказує, що апеляційний суд не врахував правову позицію Верховного Суду України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16, застосувавши норму статті 1057-1 ЦК України, не зважаючи, що вона набрала чинності вже після укладення спірного кредитного договору.
Крім того, судом апеляційної інстанції було порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства, оскільки було застосовано норму статті 1212 ЦК України, проте сторонами не заявлялися такі вимоги.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML-003/188/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 111 142,5 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,99 % річних та FIDR на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.
У період між 18 травня 2009 року та 13 травня 2011 року між ОСОБА_1 та банком було укладено ряд додаткових договорів, якими внесилися зміни та доповнення до кредитного договору, зокрема щодо розміру процентної ставки.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено договір поруки №SR-003/188/2007/1.
16 червня 2010 року, 16 грудня 2010 року та 13 травня 2011 року між ОСОБА_2 та банком були укладені додаткові договори до договору поруки, якими були внесені відповідні зміни до договору.
Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16 серпня 2007 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено договір поруки № SR-003/188/2007/2.
18 травня 2009 року, 11 вересня 2009 року, 16 грудня 2009 року, 16 серпня 2010 року та 13 травня 2011 року між ОСОБА_5 та банком були укладені додаткові договори до договору поруки, якими були внесені відповідні зміни до договору.
25 листопада 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого банк відступив, а товариство прийняло право вимоги за Кредитним договором від 16 серпня 2007 року № ML-003/188/2007, укладеним між банком та ОСОБА_1 , а також вказаними договорами поруки.
У ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 на момент вчинення оспорюваного правочину була прихожанкою Християнської релігійної громади «Посольство благословенного царства Божого для всіх народів» у Солом'янському районі. Зазначену церкву відвідувала від 1999 року до 2009 року. Під час богослужінь та проповідей застосовувались методи прихованого психологічного впливу на свідомість і поведінку присутніх, що вплинуло на здатність розуміти значення своїх дій
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
11 січня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц та постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 761/12901/13-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Литвиненко А. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Реституція - поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Інститут реституції застосовується у цивільному праві щодо недійсних угод.
За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про можливість застосування реституції в цій справі за заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна», проте в порушення частини першої статті 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, одночасно із застосуванням положень статті 216 ЦК України, також застосував статтю 1212 ЦК України, хоча вимоги про повернення безпідставно набутого майна не були предметом доказування у цій справі.
Крім того, застосовуючи наслідки недійсності спірного кредитного договору, суд апеляційної інстанції не врахував та не перевірив доводів ОСОБА_1 про сплату нею частини коштів банку в рахунок виконання кредитного договору, стягнувши з неї всю суму кредиту, при цьому не вирішивши питання про повернення їй раніше сплачених коштів.
Також, суд апеляційної інстанції, застосовуючи реституцію, помилково в резолютивній частині рішення вказав, що стягує з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором, а не повертає одержане нею на виконання правочину, який визнано недійсним.
При цьому, доводи касаційної скарги про помилкове застосування апеляційним судом статті 1057-1 ЦК України та неврахування правової позиції Верховного Суду України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16, є безпідставними, оскільки судом було застосовано реституцію на підставі норми статті 216 ЦК України, проте не обчислено точної суми, яка підлягає поверненню кредитору, з урахуванням вже сплачених коштів.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи в оскаржуваній частині, то справу в цій частині необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Литвиненко Аллою Василівною -задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № ML-003/188/2007 від 16 серпня 2007 року у розмірі 111 142,50 доларів США, що станом на 06 грудня 2017 року еквівалентно 3 019 119,32 грн скасувати, справу в цій частині передати до суду апеляційної інстанціїна новий розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець