Ухвала
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 753/8945/19
провадження № 61-8829св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири).
Позовні вимоги мотивовано тим, що 06 лютого 1997 року між Закритим акціонерним товариством «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ЗАТ «ФФ «Дарниця»), правонаступником якого є ПрАТ «ФФ «Дарниця», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Пунктами 4, 5 зазначеного договору передбачено, що продаж квартири здійснено за 31 721,00 грн, що на той час складало 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України, які покупці зобов'язалися виплатити продавцю протягом п'ятнадцяти років з моменту укладення договору, тобто до 06 лютого 2012 року.
Однак відповідачі сплатили кошти за договором не в повному обсязі, оскільки вартість квартири мала бути визначена за офіційним курсом національної валюти до долара США, встановленим Національним банком України на день платежу, а не на день укладення договору.
Враховуючи викладене, ПрАТ «ФФ «Дарниця» просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 126 482,46 грн заборгованості за вказаним договором з урахуванням трьох процентів річних, нарахованих відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року позов ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» заборгованість у розмірі 126 482,55 грн, з яких: 117 223,46 грн - заборгованість за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06 лютого 1997 року; 9 259,09 грн - три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 06 лютого 2012 року до 24 вересня 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачі повинні були сплатити вартість квартири в національній валюті, виходячи з курсу долара США станом на день здійснення платежу, а не на час укладення договору, тому вони повинні доплатити позивачу залишок заборгованості, а також - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що, встановивши узгодження сторонами у спірному договорі купівлі-продажу грошового еквіваленту в умовних одиницях здійснюваної в національній валюті операції, місцевий суд не звернув уваги на те, що в пункті 4 цього договору зазначено еквівалент вартості квартири на день укладення договору, тобто на 06 лютого 1997 року. За таких обставин вартість придбаної квартири сплачена відповідачами у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року касаційну скаргу ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (справа № 753/11001/14-ц, провадження № 61-826св18).
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що з метою правильного вирішення спору в цій справі суди першої й апеляційної інстанцій повинні були витлумачити пункт 4 договору купівлі-продажу квартири, встановити наявність або відсутність факту порушення відповідачами їх обов'язків за цим договором щодо повної сплати вартості квартири, а в разі встановлення факту такого порушення - визначити суму коштів, яку слід стягнути з відповідачів.
Під час нового розгляду суду належить на підставі належних і допустимих доказів встановити згідно з визначеними правилами тлумачення договорів, враховуючи звичаї ділового обороту, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов'язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов'язання, особливості проведених розрахунків між сторонами.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року ОСОБА_2 залучений до участі у справі у якості правонаступника ОСОБА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року позов ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» суму у розмірі 9 059,00 дол. США, що еквівалентно до офіційного курсу валют Національного банку України станом на 25 вересня 2014 року сумі у розмірі 117 223,46 грн, 715,54 дол. США, що еквівалентно до офіційного курсу валют Національного банку України станом на 25 вересня 2014 року сумі у розмірі 9 259,09 грн, та судовий збір у розмірі 1 164,83 грн, що в сумі становить 127 647,38 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю у відповідачів заборгованості перед позивачем щодо оплати вартості квартири станом на 10 червня 2014 року у розмірі 9 059,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 106 896,00 грн.
Указану обставину суд вважав такою, що не підлягає доведенню, так як її було встановлено під час розгляду іншої цивільної справи за позовом інших власників квартир до ПрАТ «ФФ «Дарниця» про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов'язання вчинити дії. В указаних справах фактичні обставини й відповідні їм правовідносини є побідними.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року виправлено описки, допущені у повному тексті рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».
Вирішено питання щодо судового збору.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 82 ЦПК України, у зв'язку з чим встановив обставини, необхідні для вирішення спору у цій справі, на підставі судових рішень, які не мають преюдиційного значення.
Безпідставними є доводи ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» про необхідність визначення вартості квартири в еквіваленті іноземної валюти станом на момент виконання договору, оскільки норма, яка б передбачала, що зазначення у договорі грошового еквівалента в іноземній валюті є підставою для сплати суми у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, в актах цивільного законодавства України, чинних на момент укладення договору, відсутня.
При цьому, будь-яких доказів, які б підтверджували взаємний намір сторін здійснювати розрахунки за продану квартиру за курсом саме долара США до гривні на день здійснення платежів, матеріали справи не містять.
Договір не містить посилання на визначення обов'язку зі сплати вартості квартири в залежності від курсу будь-якої іноземної валюти. Також, в договорі відсутній будь-який графік платежів, який повинен був виконувати відповідач в залежності від курсу іноземної валюти, і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу Національного банку України до іноземної валюти.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи інших доказів взаємного наміру сторін здійснювати розрахунки за продану квартиру за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів, колегія суддів вважає, що у даному випадку цілком обґрунтованим є застосування правила contra proferentem.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2021 року ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув уваги на те, що поведінка сторін договору купівлі-продажу квартири до та після його укладення свідчить про наявність у сторін намірів щодо визначення ціни договору та його виконання з урахуванням еквівалента іноземної валюти. Крім того, сторони домовилися про 15-річний строк розстрочки платежу. Зазначене відповідач розумів та тривалий час погашав заборгованість відповідно до умов договору. Апеляційний суд неправильно застосував норми статей 213, 637 ЦК України.
Також всупереч вимогам статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод апеляційний суд не врахував правові позиції Європейського суду з прав людини, сформульовані у рішенні від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» за подібних правовідносин щодо захисту права власності та законного сподівання отримати прибуток.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у липні 2021 року, ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Павлов І. Г., заперечував проти доводів ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», а постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року просив залишити без змін.
Також у липні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Павлова І. Г. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано із Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу № 753/8945/19.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Павлова І. Г. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволено. Передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 ЦПК України якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу № 753/8945/19 повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у разі виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існують інші механізми подолання цих розбіжностей, аніж передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
06 лютого 1997 року між ЗАТ «ФФ «Дарниця», правонаступником якого є ПрАТ «ФФ «Дарниця», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Пунктом 4 вказаного договору вартість квартири визначена в розмірі 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750,00 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення цього договору.
У пункті 5 договору купівлі-продажу встановлено, що покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто до 06 лютого 2012 року.
Також сторони уклали додаткову угоду про порядок здійснення розрахунків за вищевказаним договором, якою погоджено розмір щомісячної виплати, входячи з еквіваленту умовних одиниць в національній валюті України за курсом Національного Банку України на момент виплати.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, вказана додаткова угода визнана недійсною з підстав недотримання нотаріальної форми.
На виконання умов договору відповідачем було сплачено позивачу 31 721,00 грн, що підтверджується квитанціями (т. 1, а. с. 120-126, 128).
Відповідно до довідки ЗАТ «ФФ «Дарниця» від 15 грудня 200 року № 11/6545 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили товариству 11 889,17 грн в рахунок оплати вартості квартири АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 06 лютого 1997 року (т. 1, а. с. 127).
Згідно з квитанцією від 09 вересня 2011 року ОСОБА_2 сплатив на користь ПрАТ «ФФ «Дарниця» 19 850,00 грн (т. 1, а. с. 128).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, Об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
В ухвалі від 22 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду констатувала, що навівши лише судову практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування норм права при розгляді справ за позовами ПрАТ «ФФ «Дарниця» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу нерухомого майна (квартир), колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 01 грудня 2021 року (про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду) не зазначила конкретних постанов Великої Палати Верховного Суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу норм права в подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існують інші механізми подолання цих розбіжностей, аніж передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, частиною другою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд Об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі 753/9564/14 (провадження № 61-16575св18) та від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14 (провадження № 61-16578св18) з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Предметом спору у цій справі є вимога ПрАТ «ФФ «Дарниця» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) від 06 лютого 1997 року.
Підставою звернення ПрАТ «ФФ «Дарниця» до суду з цим позовом визначено неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а саме неповну сплату ним вартості квартири - суми, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеного у договорі в умовних одиницях, перерахованого у гривні за курсом дол. США на день платежу.
Між сторонами справи існує розбіжність у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу, якими передбачено, що продаж квартири здійснено за 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов'язався виплатити продавцю протягом 15 років з моменту укладання договору. І ці пункти покупець виконав.
Отже, предметом спору є застосування положень частин першої і другої статті 533 ЦК України та статті 169 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо можливості виконання грошового зобов'язання у гривнях за офіційним курсом іноземної валюти станом на дату кожного платежу, чи на дату укладення договору купівлі-продажу, виходячи із можливості/неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку шляхом тлумачення правочину.
У постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 753/10441/14-ц (провадження № 61-253св17) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця», дійшовши висновку, що відповідно до положень статті 169 ЦК Української РСР, чинної на час укладення спірної угоди, частини першої та другої статті 533 ЦК України покупцем виконано умови договору купівлі-продажу квартири, сплачено повну вартість квартири у національній валюті України, визначеній у пункті 4 договору, у розмірі 41 955 грн 00 коп.
Правові позиції щодо тлумачення умов, викладених у пунктах 4 і 5 договору купівлі-продажу квартири, сформульовано у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири.
За наслідками вирішення спору у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду постановою від 18 квітня 2018 року касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» залишив без задоволення, а рішення Апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року про відмову у задоволенні позову - без змін.
При цьому Об'єднана палата погодилась з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах: від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15 та від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16, які полягають у тому, що законодавство України передбачає обов'язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, та не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов'язань іноземної валюти або інших розрахункових величин. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з'ясувати сутність такого визначення.
Разом з тим, після ухвалення постанови Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, постановою від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14 (провадження № 14-211цс18) Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначила про необхідність встановлення згідно з визначеними частинами третьою та четвертою статті 213 ЦК України правилами тлумачення договорів на трьох його рівнях, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов'язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов'язання його сторін, особливості проведених розрахунків між ними.
З урахуванням наведеного та враховуючи пріоритет висновків Великої Палати Верховного Суду над висновками Об'єднаної палати касаційного суду (пункт 9.27 постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 квітня 221 року у справі № 910/11131/19), колегія суддів вважає, що застосувати у даній справі правову позицію Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) є неможливим. При цьому, хоча Велика Палата Верховного Суду й не відступила від наведеного правового висновку, проте у своїй постанові не врахувала його і вказала на інші обставини, які підлягають встановленню для правильного вирішення справи.
Унаслідок цього, у подальшому саме у Касаційному цивільному суді при розгляді подібних справ застосовано різні правові висновки, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду повернула вказану справу до Касаційного цивільного суду, так як виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду усувається шляхом передачі справи на розгляд Об'єднаної палати.
Так, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9564/14-ц (провадження № 61-16575св18) за позовом ПАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив касаційну скаргу ПАТ «ФФ «Дарниця» без задоволення, а рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року - без змін. Цим рішенням Апеляційний суд м. Києва встановив, що відповідачами надано докази, які підтверджують, що вартість квартири, яка була обумовлена в договорі та на сплату якої вони висловлювали свою письмову згоду, сплачена в указаний договором термін та заборгованості вони не мають.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду щодо належного виконання відповідачами зобов'язання, виходячи з того, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом Національного банку України, саме на день укладання договору купівлі-продажу.
У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також залишив без задоволення касаційну скаргу ПАТ «ФФ «Дарниця» та погодився з позицією Апеляційного суду м. Києва щодо необхідності відмови у позові з огляду на те, що у спірному договорі купівлі-продажу квартири сторони погодили грошовий еквівалент в умовних одиницях здійснюваної у національній валюті операції, при цьому в пункті 4 цього договору зазначено еквівалент вартості квартири на день укладення договору, тобто на 06 лютого 1997 року. Сторони не погоджували, що у разі зміни курсу валют, покупці будуть зобов'язані вносити кошти з урахуванням перерахунку, який буде проводитися за зміненим курсом валют. Норма статті 533 ЦК України набрала чинності лише з 01 січня 2004 року, тому у момент укладення договору відповідачі не могли знати, що законодавець передбачить порядок розрахунків, який суттєво обтяжить їх відповідальність.
Водночас, у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (провадження № 61-1903св20) за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність задоволення позову ПрАТ «ФФ «Дарниця», з огляду на таке.
У цій справі Верховний Суд вважав, що погоджуючи умови договору, сторони домовилися, що валютою боргу є «умовні одиниці», а валютою платежу - національна валюта. При цьому необхідно розуміти, що валюта боргу - це валюта, у якій грошове зобов'язання виражене в договорі, а валюта платежу - це та валюта, в якій грошове зобов'язання може бути виконане.
Верховний Суд виходив з того, що подібна практика визначення валюти боргу в еквіваленті була поширеною, загальновідомою на момент вчинення правочину, а чинним законодавством України не заперечується її правомірність. З моменту набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року відбулася «законодавча реабілітація» умови про визначення валюти боргу у зобов'язанні шляхом визначення еквівалента іноземної валюти, тобто відбулося законодавче визнання правомірності подібної практики у відносинах учасників цивільного обігу.
Ураховуючи положення частин першої, другої статті 533 ЦК України, Верховний Суд у справі № 753/11009/19 виходив з того, що воля набувачів була спрямована на придбання квартири з розстроченням оплати за її купівлю за ціною, визначеною у певній сумі в іноземній валюті (валюта боргу), та оплатою у національній валюті, розрахованою за офіційним курсом іноземною валюти до української гривні станом на день здійснення кожного такого платежу (валюта платежу).
Таким чином, у цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що зміст договору купівлі-продажу, соціально-економічні умови, що існували в державі в момент його укладення, усталена практика цивільного обороту, в якому було запроваджено і широко застосовано різні правові механізми, спрямовані на захист та врахування інтересів кредитора у грошовому зобов'язанні в умовах надмірної інфляції.
При цьому, у пункті 4 договору встановлено умову, за змістом якої застосовано еквівалент валюти платежу до іноземної валюти - долара США, сума якої визначена у період укладення договору.
В інших подібних справах: № 753/21774/14 (провадження № 61-16106св18), №753/21770/14 (провадження № 61-16108св18), № 753/9828/14 (провадження № 24673св18), № 753/9539/19 (провадження № 61-1722св20), № 753/10443/14 (провадження № 61-16107св18), № 753/21002/15 (провадження № 61-14304св18) за аналогічних фактичних обставин а відповідних їм правовідносин Касаційний цивільний суд у складі колегій з різних судових палат дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень попередніх судових інстанцій з передачею справи на новий судовий розгляд саме для врахування судами правових висновків та виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14 (провадження № 14-211цс18).
Отже, наведені приклади постанов Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду з трьома різними правовими позиціями свідчать про застосування судом касаційної інстанції у різних складах різних судових палат принципово різного підходу до вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.
Колегія суддів вважає, що належне виконання певного обов'язку за договором передбачає вчинення боржником усіх дій, передбачених договором, які повною мірою відповідатимуть умовам договірного зобов'язання. При цьому (за умови відсутності у боржника повноваження на обрання цією стороною одного з варіантів альтернативної поведінки з-поміж передбачених договором) такі належні дії мають відповідати усім вимогам та змісту досягнутої домовленості одночасно.
Грошове зобов'язання є таким, що містить альтернативні для боржника умови щодо способу його виконання, якщо це випливає зі змісту договору або безпосередньо та очевидно обумовлене у його тексті або визначено таким кредитором.
Під час визначення належного виконання договірного зобов'язання має бути враховано, що інтереси сторін у договорі є відмінними та досить часто зустрічними за своєю спрямованістю. Правомірні інтереси сторін визначають спільну мету укладення такого договору, обґрунтовують їхній економічний інтерес, досягнення якого для кожної зі сторін відбувається за рахунок чи з урахуванням інтересів протилежної сторони.
Невиконання однією зі сторін договору досягнутих умов у повному обсязі свідчить про порушення прав та інтересів іншої сторони, а отже, є підставою для захисту порушених прав та інтересів кредитора за грошовим зобов'язанням. Протилежне не відповідатиме принципу pacta sunt servanda, що призводитиме до того, що сторона за договором допускатиме ухилення від належного виконання зобов'язань за договором за нічим не обмеженим та вмотивованим її розсудом.
Саме на необхідності урахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (№ 753/21770/14) (провадження № 61-1903св20), наполягає позивач у справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження.
Наявність різної правозастосовної практики щодо вирішення подібних спорів при однакових фактичних і правових обставинах та при подібних правовідносинах на рівні Верховного Суду зумовлюватиме ухвалення судами попередніх інстанцій протилежних за змістом судових рішень, що свідчить про виключну правову проблему в державі.
Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Передати на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири).
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк