Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 344/20363/19
провадження № 61-18785св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тинівим Ігорем Дмитровичем, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Томин О. О., Девляшевського В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради» (далі - КНП «ЦПМ КДД ІМР») про скасування наказу про оголошення дисциплінарного стягнення.
Позов обгрунтований тим, що наказом КНП «ЦПМ КДД ІМР» від 01 жовтня 2019 року № 479 накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення трудової дисципліни. Підставою оголошення догани є акт внутрішнього службового розслідування від 10 вересня 2019 року № 1, доповідна записка КНП «ЦПМ КДД ІМР» від 13 серпня 2019 року, пояснююча записка від 10 вересня 2019 року ОСОБА_2 .
Вважає, що накладене на нього дисциплінарного стягнення - догана є безпідставним, оскільки позивач не допускав порушення трудової дисципліни. Крім того, в наказі не зазначено обставини дисциплінарного проступку; положення локального чи нормативного документа, який порушив позивач; не вказано характеризуючі відомості. Акт службового розслідування є необґрунтованим, в ньому вказано на пропозицію про накладення догани за перевищення службових посадових обов'язків та службових повноважень. Акт службового розслідування,складений на підставі наказу від 22 серпня 2019 року № 375м, мав бути складений не пізніше 30 серпня 2019 року. Рішення про продовження строку дії комісії та строку складення акта службового розслідування рішення не приймалось, змінено склад комісії. Йому не запропоновано надати власні пояснення відповідно до статті 149 КЗпП України. Висновки акта службового розслідування засновані виключно на поясненнях свідка ОСОБА_2 , які було отримано 10 вересня 2019 року та були відсутні на час ухвалення комісією рішення на її засіданні. Відповідно до статті 148 КЗпП відповідач порушив строки накладення дисциплінарного стягнення, оскільки він 13 серпня 2019 року повідомиввідповідача про наявність спірних фактичних обставин від 13 серпня 2019, за що на нього накладено дисциплінарне стягнення 01 жовтня 2019 року.
Просив скасувати наказ КНП «ЦПМ КДД ІМР» від 01 жовтня 2019 року № 479 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2020 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КНП «ЦПМ КДД ІМР» від 01 жовтня 2019 № 479 про оголошення догани ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що акт службового розслідування на підставі наказу від 22 серпня 2019 року № 375м мав бути складений не пізніше 30 серпня 2019 року, але його складено 10 вересня 2019 року. Рішення про продовження строку дії комісії та строку складення акта службового розслідування не приймалось. У наказі про створення комісії з перевірки дій позивача визначено термін її дії - 30 серпня 2019 року, а тому акт про проведення перевірки від 10 вересня 2019 року складено поза межами компетенції комісії. Акт розслідування складено щодо перевищення повноважень позивачем, але не вказано, які повноваження він перевищив.
Позивача притягнено до дисциплінарної відповідальності 01 жовтня 2019 року. Отже, визначений в статті 148 КЗпП України строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності сплив.
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2020 року стягнено з КНП «ЦПМ КДД ІМР» на користь ОСОБА_1 7 800,00 грн судових витрат на правничу допомогу.
Ухваливши додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок позивача від 22 червня 2020 року містить обґрунтування витраченого часу на надання позивачу консультацій щодо розроблення правової позиції та представництва інтересів позивача в судових засіданнях. Відповідно до акта здачі-приймання правових послуг позивач прийняв послуги з надання йому правової допомоги та сплатив адвокату 7 800,00 грн. Відповідно до дублікату квитанції від 22 червня 2020 року позивач сплатив адвокату за професійну правничу допомогу 7 800,00 грн.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу директора КНП «ЦПМ КДД ІМР» Савчук О. В. задоволено. Додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2020 року скасовано та відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 7 800,00 грн.
Скасувавши додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2020 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У матеріалах справи відсутня заява, що позивач чи його представник до закінчення судових дебатів у справі зробили про це відповідну заяву.
ОСОБА_1 із заявою про ухвалення додаткового рішення звернувся 25 червня 2020 року, рішення суд ухвалив 17 червня 2020 року. Отже, заявник пропустив п'ятиденний строк подання доказів щодо розміру витрат, які він сплатив у зв'язку з розглядом справи, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, заява про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 800,00 грн не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 рокуОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині скасування додаткового рішення, додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконними, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Позивач у прохальній частині позовної заяви вказав про орієнтовну суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, а фактично їх поніс у розмірі 7 800,00 грн, на підтвердження чого надав договір про надання правничої допомоги, замовлення до цього договору та квитанцію про оплату.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Аргументи інших учасників справи
Відзив КНП «ЦПМ КДД ІМР» на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законними, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позивач мав подати заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу із наданням відповідних доказів до закінчення судових дебатів, однак позивач лише в позовній заяві вказав про витрати на професійну правничу допомогу, а не в окремій заяві, порядок обчислення не містить розміру витрат.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасниківсправи, у складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що 02 жовтня 2019 року Адвокатське об'єднання «Лекс консалтинг» уклало договір з позивачем щодо надання йому адвокатських послуг під час розгляду в суді спору з відповідачем.
Відповідно до пункту3.1 договору про надання адвокатських послуг розмір гонорару визначається в замовленні, що є частиною договору.
02 жовтня 2019 рокупозивач та Адвокатське об'єднання «Лекс консалтинг» склали замовлення № 1 на надання правової допомоги, відповідно до якого оплата за надання правової допомоги згідно з пунктом 1.1 замовлення становить 10 000,00 грн.
22 червня 2020 рокуадвокат Тинів І. Д. склав розрахунок-опис робіт та витрат на надання правничоїдопомоги.
Розрахунок позивача від 22 червня 2020 року містить обґрунтування витраченого часу на надання позивачу консультацій щодо розроблення правової позиції та представництва інтересів позивача в судових засіданнях.
Відповідно до акта здачі-приймання правових послуг позивачем прийнято послуги з надання йому правової допомоги та сплачено адвокату 7 800,00 грн.
Відповідно до дублікату квитанції від 22червня 2020 рокупозивач сплатив адвокату за професійну правничу допомогу 7 800,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Верховний Суд з урахуванням доводів та вимог касаційної скарги переглядає оскаржуване судове рішення в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, (провадження № 61-9124св20) зазначено, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частинами першою, третьою, п'ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, стягнувши 7 800,00 грн за надання правничої допомоги за період розгляду справи, виходив з того, що розрахунок позивача від 22 червня 2020 року містить обґрунтування витраченого часу на надання позивачу консультацій щодо розроблення правової позиції та представництва інтересів позивача в судових засіданнях. Відповідно до акта здачі-приймання правових послуг позивач прийняв послуги з надання йому правової допомоги та сплатив адвокату 7 800,00 грн, що підтверджується дублікатом квитанції від 22 червня 2020 року.
Суд апеляційної інстанції, скасувавши додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2020 року, виходив з того, що докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Позивач чи його представник до закінчення судових дебатів до суду з відповідною заявою не зверталися. Крім того, ОСОБА_1 із заявою про ухвалення додаткового рішення звернувся 25 червня 2020 року, рішення суд ухвалив 17 червня 2020 року. Отже, заявник пропустив п'ятиденний строк подання доказів щодо розміру витрат, які він сплатив у зв'язку з розглядом справи.
Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вимоги частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 рокуу справі № 378/267/20 (провадження № 61-18680св20).
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи додаткову постанову від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), залишила без розгляду заяву відповідача про стягнення понесених нею витрат на професійну правничу допомогу з огляду на пропуск нею строку для подання доказів понесених витрат. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у своєму клопотанні відповідач не просила поновити пропущений процесуальний строк та не вказала про поважність причин його пропуску, що є підставою для застосування частини восьмої статті 141 ЦПК України.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (стаття 126, частина перша статті 127 ЦПК України).
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 , на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, разом із заявою про постановлення додаткового рішення у справі, яка направлена поштою 22 червня 2020 року, надав суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 жовтня 2019 року № 101/1, розрахунок - опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на суму 7 800,00 грн від 22 червня 2020 року, акт здачі-приймання наданих правових послуг № 1 від 22 червня 2020 року та засвідчену адвокатом копію квитанції від 22 червня 2020 року на суму 7 800,00 грн ( а .с. 163-170).
Суд апеляційної інстанції, зазначивши, що позивач чи його представник до закінчення судових дебатів не надали заяву про намір стягнути витрати за правничу допомогу, дійшов помилкового висновку, оскільки узаяві від 22 червня 2020 рокувказано, що попередньо позивач подав заяву, в якій повідомив, що орієнтована сума витрат на судовий збір та на професійну правничу допомогу становить 10 000,00 грн.
Верховний Суд зазначає, що згідно з матеріалами справи позивач в позовній заяві вказав про намір стягнути витрати на професійну правничу допомогу.
Також помилковим є твердження суду апеляційної інстанції, що рішення суду ухвалене 17 червня 2020 року, а ОСОБА_1 з заявою про ухвалення додаткового рішення звернувся 25 червня 2020 року, з пропуском п'ятиденного строку на подання доказів щодо розміру витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, оскільки згідно з матеріалами справи позивач звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення поштовим зв'язком 22 червня 2022 року, тобто в строк відповідно до статті 141 ЦПК України.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення, тому оскаржуване судове рішення в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі додаткового рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не спростував висновки суду першої інстанції щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не дослідив належним чином заяву позивача від 22 червня 2020 року року та інші зібрані матеріали справи, які б вказували на наявність заяви позивача про намір сплатити судові витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги, до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, що є основною умовою для розподілу судових витрат.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції не відповідає.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції скасувати та залишити в силі додаткове рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає, що відсутні підстави для розподілу судових витрат з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, провадження № К/9901/21650/19, згідно з яким при апеляційному та касаційному оскарженні додаткових судових рішень, ухвалених відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 252 КАС, а саме: при ухваленні рішень, в яких суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення, або судом не вирішено питання про судові витрати, судовий збір не сплачується, оскільки розмір судового збору при поданні позову не залежить від того, який спосіб виконання судового рішення, у разі задоволення позовної вимоги по суті спору, просить обрати позивач, або від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат. Вказані питання не є самостійними позовними вимогами в розумінні КАС і не входять до ціни позову, тому не підлягають оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об'єктом справляння судового збору.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тинівим Ігорем Дмитровичем, задовольнити.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року в частині скасування додаткового рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2020 року скасувати, додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2020 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко