Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 128/1032/20
провадження 61-17128св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2021 року, додаткові рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2021 року у складі судді Карпінської Ю. Ф., постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Ковальчука О. В., Міхасішина І. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про розірвання договору довічного утримання.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона має у власності житловий будинок з господарськими побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки: кадастровий номер 0520687000:02:008:0178, площею 0,25 га; кадастровий номер 0520687000:02:008:0179, площею 0,0435 га; кадастровий номер 0520687000:02:008:0179, площею 0,1 га.
30 жовтня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Марунько О. Г. за реєстровим номером № 1643, відповідно до якого вона передала ОСОБА_2 у власність вищезазначене майно, а він зобов'язався надавати їй догляд.
З моменту укладення цього договору ОСОБА_2 не виконував зобов'язання, передбачені пунктом 2 договору в частині забезпечення продуктами харчування, одягом, лікарськими засобами, здійснення необхідної медичної допомоги шляхом залучення медичних працівників. Позивач самостійно купувала продукти харчування та просила рідню забезпечити її необхідними медичними препаратами.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір довічного утримання від 30 жовтня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Марунько О. Г. за реєстровим номером № 1643.
Короткий зміст судових рішень та мотиви їх прийняття
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 травня
2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела невиконання або неналежного виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за договором довічного утримання від 30 жовтня 2018 року.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 02 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі
13 000 грн.
Вказане рішення мотивоване тим, що судові витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 , є документально підтверджені, а тому таке клопотання, з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору, є обґрунтоване.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 02 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_3 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5 600 грн.
Вказане рішення мотивоване тим, що судові витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_3 , є документально підтверджені, докази про що подані у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, а тому подане клопотання про ухвалення додаткового рішення є обґрунтоване.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня
2021 року та додаткові рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2021 року залишені без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що, виходячи з правової природи договору довічного утримання від 30 жовтня 2018 року, аналізу його умов, положень статті 755 ЦК України та підстав позову, ОСОБА_2 , станом на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, належним чином виконував умови спірного договору, а позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем зобов'язання за договором довічного утримання.
Щодо апеляційної скарги на додаткові рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що додаткові рішення про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, додаткові рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц (провадження № 61-6725св18).
Доводи інших учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мазур О. В., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відповідач у відзиві зазначає, що викладені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 30 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Марунько О. Г. за реєстровим номером № 1643.
Відповідно до підпунктів 1.1-1.4 цього договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 нерухоме майно: житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами та три земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зобов'язався забезпечувати ОСОБА_1 утриманням довічно.
Згідно з пунктом 2 договору за згодою сторін грошова оцінка матеріального забезпечення, яке сплачується відчужувачу набувачем, складає 1 000 грн на місяць або довічним утриманням ОСОБА_1 шляхом забезпечення її харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами, надання медичної допомоги шляхом залучення медичних працівників, але ціна всіх зазначених речей та послуг не має перевищувати 1 000 грн на місяць.
Належність ОСОБА_1 житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами та земельних ділянок, що розташовані на АДРЕСА_1 , підтверджено копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно, копіями витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та копією витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна та копією витягу з Єдиного реєстру боржників.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 984 від 29 жовтня 2018 року в будинку на АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Малолітні та неповнолітні діти за даною адресою не зареєстровані та не проживають.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 339 від 21 травня 2020 року за ОСОБА_1 здійснюють постійний догляд ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_3 , які проживають з нею з квітня 2011 року та здійснюють догляд з 30 жовтня 2018 року по даний час. Від ОСОБА_1 від квітня 2011 року і по теперішній час не надходило жодних скарг щодо її догляду вказаними особами.
Відповідно до копій квитанцій ОСОБА_2 про здійснення витрат на матеріальне забезпечення ОСОБА_1 та копії розписок з власноручним її підписом, з 01 грудня 2018 року по 30 березня 2020 року сума здійснених ОСОБА_2 витрат становить 27 280,12 грн.
Згідно з копією виписки із медичної карти ОСОБА_1 від 04 лютого 2020 року, ОСОБА_1 має захворювання органів зору.
Відповідно до повідомлення Комунального некомерційного підприємства «Вінницький районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Вінницької міської ради з 2018 року по 16 червня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в телефонному режимі зверталися щодо консультацій з приводу надання первинної медичної допомоги та закупівлі медикаментів для громадянки ОСОБА_1 .
Пункт 15 договору довічного утримання від 30 жовтня 2018 року передбачає можливість його припинення за рішенням суду в разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, або за згодою сторін.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров'я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок непрацездатності та похилого віку.
Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов'язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.
Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК Україниузгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Суди попередніх інстанцій, враховуючи умови договору довічного утримання, який укладено між сторонами 30 жовтня 2018 року, а також встановлені у справі обставини, виходили з того, що істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: матеріальне забезпечення, яке сплачується відчужувачу набувачем, складає 1 000 грн на місяць або довічне утримання ОСОБА_1 шляхом забезпечення її харчуванням, необхідним одягом, медикаментами та лікарськими засобами, надання медичної допомоги шляхом залучення медичних працівників, вартість чого не має перевищувати 1 000 грн на місяць; набувач отримує у власність від відчужувача житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами та три земельні ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1 та зобов'язується безкоштовно забезпечувати відчужувача переданим житлом довічно.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач не виконував зобов'язання, передбачені договором довічного утримання в частині забезпечення продуктами харчування, одягом, лікарськими засобами, здійснення необхідної медичної допомоги шляхом залучення медичних працівників.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, залишеним без змін апеляційним судом, враховуючи вказані норми матеріального права, місцевий суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, з урахуванням показань свідків, пояснень сторін, які в сукупності мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивач не надала достатніх доказів, які б свідчили про порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Суди зробили обґрунтований висновок про те, що приписи укладеного між сторонами договору довічного утримання (догляду) не містять чітко визначеного порядку (способу) надання набувачем догляду та забезпечення медичною допомогою, ліками, продуктами харчування, тому при визначенні ступеню його виконання чи невиконання слід враховувати ступінь задоволення життєво необхідних потреб особи, що потребує догляду. Матеріалами справи та показаннями свідків підтверджується факт надання відповідачем обумовленого договором догляду та забезпечення належним утриманням.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц (провадження № 61?6725св18).
Так, в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц про розірвання договору довічного утримання, суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову й ухвалив нове судове рішення про задоволення позову, обґрунтовано зазначивши, що виконання обов'язку відповідача щодо надання побутових послуг унеможливилось неприязними стосунками, які склались між сторонами після 2012 року.
Натомість у справі, яка переглядається, суди встановили, що після укладення договору довічного утримання позивач проживає в тій самій кімнаті, в якій проживала більше 10 років. Відповідач та його сім'я забезпечують усім необхідним для проживання ОСОБА_1 , вважаючи її членом своєї родини. З показань свідків також встановлено, що сім'я відповідача завжди вважала позивача членом своєї родини, оскільки остання постійно була присутня на сімейних святах сім'ї. З пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні встановлено, що і вона раніше вважала сім'ю Цуркановських своєю родиною, при можливості доглядаючи за їхнім старшим сином. Факт виконання умов пункту 2 договору щодо щомісячного матеріального забезпечення в сумі 1 000 грн підтверджується належними доказами, зокрема чеками, розрахунковими квитанціями, товарними чеками, розписками, та не заперечується позивачем, яка в судовому засіданні пояснила, що спочатку отримувала від відповідача кошти в сумі 1 000 грн, а з квітня 2020 року перестала їх отримувати з власної ініціативи, оскільки вже звернулася до суду з даним позовом.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові Верховного Суду. Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, в яких викладені висновки щодо застосування норм права, та які не врахував суд апеляційної інстанції у цій справі.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження
№ 14-446цс18).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
Щодо касаційної скарги на додаткові рішення суду першої інстанції
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14?382цс19), де Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт перший частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Вирішуючи клопотання про ухвалення додаткових рішень місцевий суд встановив такі обставини.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про розірвання договору довічного утримання відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем.
В судовому засіданні представником третьої особи - адвокатом Бегеймою М. О. заявлено про те, що документальне підтвердження понесених третьою особою витрат на правничу допомогу буде подано протягом п'яти днів з дня прийняття рішення по даній справі. Аналогічна заява зроблена представником відповідача адвокатом Мазуром О. В.
20 травня 2021 до Вінницького районного суду Вінницької області поштою надійшло клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 та її представника - адвоката Бегейми М. О. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат.
Згідно з договором про надання правничої допомоги від 06 серпня 2020 року адвокат Бегейма М. О., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 01 червня 2020 року, з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з іншої сторони, уклали договір про надання професійної правничої (правової) допомоги, за яким адвокат зобов'язується надати професійну правничу (правову) допомогу клієнту щодо належного представлення інтересів останньої по розгляду цивільної справи № 128/1032/20. Розмір гонорару, який сплачує клієнт адвокату складає 5 600 грн, які клієнт повинен оплатити у день підписання даного договору.
Відповідно до акту виконаних робіт та наданих послуг від 18 травня 2021 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 06 серпня 2020 року адвокатом Бегеймою М. О. проведені такі роботи: вивчення чинного законодавства щодо розірвання договору довічного утримання, аналіз матеріалів даної справи і наявної судової практики та надання консультації клієнту - 2 год.; підготовка і подача до суду заяв з процесуальних питань по справі - 1 год.; підготовка до участі у судових засіданнях та безпосередня участь у судових засіданнях під час розгляду даної справи - 4 год. Вартість однієї години роботи адвоката - 800 грн. Загальна вартість робіт складає 5 600 грн.
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера б/н від 06 серпня 2020 року ОСОБА_3 сплатила адвокату Бегеймі М. О. грошові кошти в сумі 5 600 грн, відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 06 серпня 2020 року.
Також, 20 травня 2021 до Вінницького районного суду Вінницької області поштою надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Мазура О. В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат по справі № 128/1032/20.
Згідно з договором про надання правничої допомоги від 15 травня 2020 року адвокат Мазур О. В., який діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 22 лютого 2010 року, з однієї сторони та ОСОБА_2 , з іншої сторони, уклали договір про надання правничої допомоги. За даним договором, крім іншого, адвокат зобов'язується надати правову допомогу клієнту щодо належного представництва інтересів останнього по розгляду цивільної справи № 128/1032/20. Розмір гонорару, який сплачує клієнт адвокату, погоджується за взаємною угодою сторін та складає 13 000 грн, які клієнт повинен оплатити у день підписання даного договору.
Відповідно до акту виконаних робіт та наданих послуг від 18 травня 2021 року до договору про надання правничої допомоги від 15 травня 2020 року адвокатом Мазуром О. В. проведені такі роботи: вивчення чинного законодавства з даного питання, аналіз наявної судової практики та надання консультації клієнту - 2 год.; підготовка та подача адвокатських запитів для отримання доказів, а також збір інших доказів по справі - 2 год.; підготовка і подача до суду відзиву на позов по справі - 4 год.; підготовка і подача до суду заяв і клопотань з процесуальних питань - 3 год.; підготовка і участь у судових засіданнях по справі - 7 год. Вартість однієї години роботи адвоката - 800 грн. Загальна вартість робіт складає 13 000 грн.
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 36/20 від 15 травня 2020 року ОСОБА_2 сплатив Мазуру О. В. грошові кошти в розмірі 13 000 грн, відповідно до договору про надання правничої допомоги від 15 травня 2020 року.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , поданого ОСОБА_2 , від 22 травня 2020 року, який міститься в матеріалах справи, вказано, що орієнтовний розмір понесених судових витрат ОСОБА_2 складається із оплати професійної правничої допомоги адвоката, що попередньо становить 10 000 грн.
Таким чином, враховуючи те, що витрати на правничу допомогу, сплачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є документально підтвердженими, співмірними із складністю справи, її тривалістю та наданим адвокатом послуг, розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності, а також розумності їхнього розміру, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про стягнення таких судових витрат з ОСОБА_1 на користь відповідачів у зв'язку з відмовою у задоволенні її позовних вимог.
Щодо заперечень позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Самсонюк В. В., на клопотання про стягнення понесених витрат на правничу допомогу, судом було встановлено, що стороною відповідача не порушено строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Щодо клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції
28 січня 2022 року від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мазур О. В., надійшло клопотання, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме - витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.
Клопотання обґрунтоване тим, що у відповідності до умов договору про надання правової допомоги від 11 січня 2022 року, укладеного між адвокатом Мазуром О. В., який діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 22 лютого 2010 року, з однієї сторони та ОСОБА_2 , з іншої сторони, гонорар адвоката погоджується взаємною угодою сторін.
Загальний розмір гонорару за надання клієнту правової допомоги згідно з актом виконаних робіт від 18 січня 2022 року становить 6 000 грн, який складається: підготовка і подача до суду відзиву на касаційну скаргу - 6 год., 6 000 грн.
Враховуючи те, що клопотання про стягнення із ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн направлене на адресу позивача ще 24 січня 2022 року і станом на день розгляду цієї справи від позивача не надходило клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу адвоката, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, оскільки суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 137, 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2021 року, додаткові рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 липня 2021 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2021 року залишити без змін.
Клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мазур Олександр Валентинович, про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк