Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 2-2755/11
провадження № 61-16236 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є акціонерне товариство«Райффайзен Банк»,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2012 року у складі судді Мінасова В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2011 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»(далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 18 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 , який є чоловіком відповідачки,укладено кредитний договір № 014/17-46/523-55, за умовами якого відповідачу, як позичальнику, надано кредит у сумі 289 500 грн строком до 18 лютого 2018 року зі сплатою 16,5 % річних.
18 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Станом на 01 липня 2010 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 390 693,72 грн, з яких: 273 144,31 грн - заборгованість за тілом кредиту; 34 194,39 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 83 355,02 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту.
З урахуванням викладеного ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 014/17-46/523-55 у розмірі 390 693,72 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності іпотекодавцю, ОСОБА_3 , шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2012 року, з урахуванням ухвали цього суду від 20 березня 2013 року про виправлення описки, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 014/17-46/523-55 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 390 693,72 грн, з яких: 273 144,31 грн - заборгованість за кредитом; 34 194,39 грн - відсотки за користування кредитом; 83 355,02 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконано, ні позичальник, ні іпотекодавець на вимоги не реагували, кредитні кошти банку не повернуто, унаслідок чого у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 390 693,72 грн підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 вересня 2012 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2012 року залишено без задоволення.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , задоволено частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня
2012 року змінено у частині суми заборгованості, у рахунок погашення якої звертається стягнення на предмет іпотеки, а саме вказано 351 848,76 грн, з яких: заборгованість по кредиту - 273 144,31 грн; відсотки за користування кредитом - 34 194,39 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 44 510,06 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-18731 св 19).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , задоволено частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2012 року змінено у частині визначеного судом розміру заборгованості та судових витрат, а також доповнено резолютивну частину вказівкою про початкову ціну продажу іпотечного майна. Резолютивну частину викладено у наступній редакції. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 014/17-46/523-55 перед АТ «Райффайзен Банк» у розмірі 299 153 грн, у тому числі: 273 144,30 грн - заборгованість по кредиту; 26 008,70 грн - відсотки за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не нижче за звичайні ціни на такий вид майна, із встановленням початкової ціни продажу не нижче дев'яноста відсотків вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом оцінки. Стягнуто з АТ «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 434,11 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що обґрунтованою є заборгованість за кредитним договором станом на 04 червня 2010 року, тобто на день пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, заборгованість визначена на підставі наданих доказів, умов договору та вимог закону.
Рішення суду першої інстанції ухвалено у заочному порядку за відсутності відповідачки, тому вона була позбавлена можливості подати заяву про пропуск банком строку позовної давності. Обґрунтованою є заява ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення неустойки, яка викладена нею в апеляційній скарзі. Сума пені станом на 04 червня 2010 року нарахована поза межами строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачкою, а тому пеню не враховано при визначенні розміру кредитної заборгованості.
У рахунок погашення кредитної заборгованості станом на 04 червня 2010 року у розмірі 299 153 грн, з яких 273 144,30 грн - заборгованість по кредиту; 26 008,70 грн - відсотки за користування кредитом, підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки.
Відсутні докази отримання іпотекодавцем, ОСОБА_3 , вимоги банку про повернення заборгованості по кредиту від 14 червня 2010 року, проте неотримання вказаної вимоги відповідачкою не є перешкодою для вирішення спору про звернення стягнення на предмет іпотеки саме у судовому порядку.
Реєстрація малолітньої дитини відповідачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі, яка передана в іпотеку відповідно до договору іпотеки від 18 лютого 2008 року, не є обставиною, яка свідчила би про порушення прав малолітньої дитини, оскільки на час укладення договору іпотеки у спірній квартирі дитина не проживала, права користування чи власності на неї не набувала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 просять оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк» відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2-2755/11 з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом було допущено порушення вимог процесуального права при винесенні постанови від 03 вересня 2019 року.
Апеляційний суд у порушення положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» не звернув уваги на те, що ні позичальником, ні відповідачкою, як іпотекодавцем, вимога банку про повернення заборгованості по кредиту від 14 червня 2010 року не отримувалася, унаслідок чого банком було допущено порушення їх прав, оскільки вони були позбавлені можливості її виконати у добровільному порядку, тому відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом установлено, що 18 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/17-46/523-55, за умовами якого відповідачу, як позичальнику, надано кредит у сумі 289 500 грн строком до 18 лютого 2018 року зі сплатою 16,5 % річних.
18 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалося на те, що станом на 01 липня 2010 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 390 693,72 грн, з яких: 273 144,31 грн - заборгованість за тілом кредиту; 34 194,39 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 83 355,02 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах.
За змістом положень частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку») - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112 цс 19), та постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 372/4859/13-ц (провадження № 61-36392 св 18), від 12 лютого 2020 року у справі № 520/12266/16 (провадження № 61-5823 св 19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, а апеляційний суд, врахувавши висновки Верховного Суду при попередньому скасуванні судового рішення згідно з частиною п'ятою статті 411 ЦПК України, вірно змінив заочне рішення районного суду у частині розміру кредитної заборгованості, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконано, кредитні кошти не повернуто, тому у рахунок погашення кредитної заборгованості, яка виникла станом на 04 червня 2010 року, тобто на день пред'явлення вимоги, у розмірі 299 153 грн, з яких 273 144,30 грн - заборгованість по кредиту; 26 008,70 грн - відсотки за користування кредитом, звернуто стягнення на належний відповідачці предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість заяви ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення неустойки, оскільки сума пені станом на 04 червня 2010 року нарахована поза межами строку позовної давності, а тому її вірно не враховано при визначенні розміру кредитної заборгованості.
Посилання касаційної скарги на те, що відсутні докази отримання іпотекодавцем, ОСОБА_3 , вимоги банку про повернення заборгованості по кредиту від 14 червня 2010 року, на увагу не заслуговують, оскільки апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що недотримання іпотекодавцем вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця про усунення порушення за основним зобов'язанням, передбаченої у статті 35 Закону України «Про іпотеку», не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі, так як банк обрав судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.
Розрахунок кредитної заборгованості визначено на підставі наданих сторонами доказів, відповідно до вимог закону та умов договору.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог процесуального права при винесенні постанови від 03 вересня 2019 року є безпідставними, оскільки вказану постанову апеляційного суду було скасовано судом касаційної інстанції при попередньому перегляді справи у касаційному порядку.
Інших доводів касаційна скарга не містить.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані заочне рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2012 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2012 рокуу незміненій при апеляційному перегляді частині та постанови Запорізького апеляційного суду від 18 серпня
2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник