Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 204/5431/19
провадження № 61-20597св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
заявник - Дніпровська міська рада в особі комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомості» Дніпропетровської міської ради,
заінтересовані особи: Чечелівська районна у місті Дніпрі рада, Третя дніпровська державна нотаріальна контора,
особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л.,
Куценко Т. Р., Деркач Н. М.,
Короткий зміст вимог заяви
У серпні 2019 року Дніпровська міська рада в особі Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради звернулася до суду із заявою, в якій просила визнати відумерлою спадщину після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається із домоволодіння АДРЕСА_1 та передати її у власність територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради.
Обґрунтовуючи вимоги заяви, Дніпровська міська рада посилалася на те, що на адресу Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради (далі - КП «Бюро обліку майнових прав») надійшла інформація про те, що власник домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_2 помер у 2015 році, і з цього часу в зазначеному домоволодінні ніхто не проживає.
Після його смерті відкрилась спадщина на належне ОСОБА_2 домоволодіння за вказаною адресою. Оскільки з часу відкриття спадщини минуло більше одного року, а спадкоємців немає, виникла необхідність визнати спадщину відумерлою та передати у власність територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , заяву Дніпровської міської ради в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомості» Дніпропетровської міської ради задоволено.
Визнано відумерлою спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з домоволодіння
АДРЕСА_1 .
Передано це домоволодіння у комунальну власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Судові рішення мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася, спадкоємці відсутні, а тому наявні правові підстави для визнання спадщини відумерлою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що між ним та Дніпровською міською радою існує спір про право на вказану спадщину, а тому у даному випадку вирішення питання про визнання спадщини відумерлою не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, а підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 15 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Відповідно до відповіді нотаріальної контори від 24 жовтня 2019 року
№ 4066/01-16, із заявою про відмову/відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори ніхто не звертався. Спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не відкривалась, свідоцтва про право на спадщину за законом/заповітом не видавалося (а. с. 54).
У зв'язку із відсутністю спадкоємців після смерті ОСОБА_2 та спливу річного строку з часу відкриття спадщини, Дніпровська міська рада звернулася до суду із вказаною заявою, яка задоволена рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою. Вказував, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, оскільки він є кредитором померлого ОСОБА_2 на підтвердження чого надав копію розписки від 25 жовтня 2014 року про отримання останнім від ОСОБА_1 у позику коштів у розмірі 8 000 доларів США, які зобов'язався повернути 25 жовтня 2019 року. Відповідно до змісту розписки на забезпечення виконання умов договору позики ОСОБА_2 передав належне йому домоволодіння АДРЕСА_1 . Вказує, що він як кредитор померлого ОСОБА_2 також має право на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, однак такого права він був позбавлений у зв'язку із ухваленням рішення суду
від 05 березня 2020 року.
26 жовтня 2021 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року - без змін.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її ( частина перша статті 1268 ЦК України).
За змістом статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них ( частина четверта статті 1277 ЦК України).
Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Установивши, що після смерті ОСОБА_2 спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, з часу відкриття спадщини сплив один рік, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання домоволодіння АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною та передання її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Доводи касаційної скарги про те, що він є кредитором спадкодавця, а отже має право на задоволення своїх вимог за рахунок спадкового майна, отже між ним та Дніпровською міською радою наявний спір про право, а тому питання про відумерлість спадщини підлягає розгляду у порядку позовного, а не окремого провадження, є помилковими.
Слід зазначити, що положення статті 1277 ЦК України дає право звернутися до суду із заявою про відумерлість спадщини як територіальній громаді, так і кредитору спадкодавця, однак, незважаючи на те, хто є суб'єктом такого звернення, спадкове майно у будь-якому випадку переходить у власність територіальній громаді. При цьому територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.
Отже, чинним законодавством врегульовано питання щодо задоволення вимог кредиторів спадкодавця у разі визнання спадщини відумерлою, за яким ОСОБА_1 не позбавлений можливості скористатися, звернувшись до територіальної громади м. Дніпра.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він є іпотекодержателем спірного майна за договором позики, укладеним зі спадкодавцем, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки згідно зі статтею 23 Закону України
«Про іпотеку» при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. При цьому у матеріалах справи відсутній договір іпотеки, який відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку» повинен бути нотаріально посвідчений.
Слід зазначити, що законом врегульовано порядок пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців, які прийняли спадщину, та їх обов'язок задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину (статті 1281-1282 ЦК України).
Так, за змістом частини першої, другої статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша статті 1282 ЦК України).
Отже, сам по собі факт наявності невиконаних зобов'язань за життя спадкодавця не породжує у кредитора права на спадкове майно, а є підставою пред'явити у передбаченому законом порядку вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину і претендувати на задоволення своїх вимог за рахунок майна, одержаного у спадщину.
Як свідчать матеріали справи, після смерті ОСОБА_3 відсутні спадкоємці, які прийняли спадщину і до яких ОСОБА_1 як кредитор спадкодавця за договором позики від 25 жовтня 2014 року пред'явив свої вимоги.
Таким чином, спору про право цивільне, як помилково вважає заявник, у цій справі немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта