04 травня 2022 року
м. Київ
справа №755/4237/17
адміністративне провадження № К/9901/22515/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017
у справі за його позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправною відмови та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації у виплаті компенсації за надання соціальних послуг та стягнення грошової компенсації в розмірі 4 526,40 грн., моральної шкоди та судових витрат.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28.08.2006 та 06.02.2008 позивач звертався до Управління соціального захисту населення Дніпровської РДА в м. Києві із заявами про призначення йому компенсації як фізичний особі, яка надає соціальні послуги.
07 лютого 2008 року Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації прийнято розпорядження № 605162, відповідно до якого, позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року № 558 «Про порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» призначено компенсацію в наступних розмірах: з 06.02.2008 по 31.03.2008 - у розмірі 70,50 грн., з 01.04.2008 по 30.06.2008 - у розмірі 72,15 грн., з 01.07.2008 по 30.09.2008 - у розмірі 72,30 грн., а з 01.10.2008 і довічно - у розмірі 74,70 грн.
Розпорядженням начальника Дніпровського районного управління соціального захисту населення м. Києва від 23.01.2014р. позивачу припинено здійснення виплат допомоги по о/р № НОМЕР_1 до з'ясування обставин.
Рішенням Дніпровського районного управління соціального захисту населення м. Києва 27.11.2014 позивачу припинено виплату компенсаційної допомоги, як особі яка надає соціальні послуги, у зв'язку із веденням підприємницької діяльності.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.05.2015 в адміністративній справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА в м. Києві до ОСОБА_1 , третя особа: Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення надмірно нарахованих бюджетних коштів, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015 апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА в м. Києві залишено без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 07.05.2015 - без змін.
12.01.2017 позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА в м. Києві із заявою, в якій просив повідомити причини невідновлення виплат компенсації, обставини необхідні для відновлення такої виплати та орієнтований час відновлення таких виплат.
Листом від 18.01.2017 Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА в м. Києві повідомило позивача про те, що постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 07.05.2015 виконана в повному обсязі, а законні підстави для поновлення виплати допомоги за період з 01.02.2014 по 31.12.2015 відсутні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.08.2017 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації у виплаті ОСОБА_1 компенсації за надання соціальних послуг за період з 01.02.2014 по 31.12.2015
Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати компенсації за надання соціальних послуг за період з 01.02.2014 по 31.12.2015 в розмірі 4 526,40 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.05.2015 року було встановлено відсутність будь-яких обмежень стосовно виплати компенсації на користь осіб, які займаються підприємницькою діяльністю на час призначення таких виплат позивачу, тому відповідачем неправомірно відмолено позивачу у проведенні виплат компенсації за надання соціальних послуг за період з 01.02.2014 року по 31.12.2015 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 рішення суду першої інстанції скасоване. В задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що на виконання рішення суду відповідачем скасовано позивачу переплату за період з 14.02.2007 по 31.01.2014.
Також апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано довідку з поліклініки ЛКК про можливість за станом здоров'я надавати соціальні послуги та нездатність ОСОБА_2 до самообслуговування, відтак відповідачем правомірно було відмовлено у призначенні позивачу компенсації за період з 07.05.2014 по 31.12.2015.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обгрунтування касаційної скарги позивач поклиється на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Зокрема, покликається на те, що оскільки судом у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА в м. Києві про стягнення з нього надміру нарахованої компенсації встановлено, що факт його реєстрації як фізичної особи підприємця не є перешкодою у її виплаті, відтак призупинення її виплати у 2014 році також є незаконним.
Також покликається на те, що запроваджені з вересня 2014 року обмеження щодо виплати компенсації самозайнятим особами не поширюються на компенсаційні виплати, які були здійснені раніше.
Крім того, покликається на те, що судами поперелніх інстанцій не враховано, що своїми діями відповідач заподіяв йому моральну шкоду.
У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа просили залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 №966-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого
На виконання цієї статті Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року № 558 затверджено Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги (далі - Порядок № 558).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку щомісячна компенсаційна виплата призначається непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям - інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами).
Таким чином обов?язковою умовою для призначення компенсації є те, що особа, якій таку компенсацію призначають не працює.
За правилами пункту 4 цього Порядку, в редакції Постанови КМ України від 10.09.2014 №428, компенсація не виплачується самозайнятим особам.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що виплату позивачу компенсації за надання соціальних послуг припинено на підставі відповідного рішення відповідача, таке рішення позивачем не оскаржувалось і станом на час виникнення спірних правовідносин залишається чинним.
За таких обставин суд апеляційної інстанції обгруновано дійшов висновку щодо відсутності підстав для поновлення виплати позивау компенсації за надання соціальних послуг та прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.
Покликання позивача в обгрунтвання касаційної скарги на те, що у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської РДА в м. Києві про стягнення з нього надміру нарахованої компенсації судом вже було встановлено відсутність будь-яких обмежень стосовно виплати компенсації є безпідставним, оскільки в тій справі судом було встановлено відсутність підстав для стягнення надміру виплаченої компенсації за попередній період виходячи з чинного на той час законолавсва і питання законності припинення виплати компенації і наявність підстав поновлення її виплати не вирішувалось.
Крім того, оскільки апеляційним судом прийнято рішення про відмову у задоволенні основної позовної вимоги про стягнення спірної компенсації, тому апеляційний суд обгрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Інші доводи касаційної скарги також не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, а їх зміст зводиться до додаткової перевірки доказів, що в силу приписів частини другої статті 341 КАС України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки за наслідками касаційного перегляду в межах доводів касаційної скарги встановлено, що при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 у цій справі - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук