04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 300/769/19
адміністративне провадження № К/9901/32923/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року (головуючий суддя Чуприна О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Святецький В.В.) у справі № 300/769/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за № ІФ433/1674/АВ/П/ТД-ФС від 21 березня 2019 року ,
І. РУХ СПРАВИ
08 квітня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також позивачка або ОСОБА_1 ) звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі також відповідач або Управління Держпраці), у якому просила визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу в розмірі 125 190,00 грн за № ІФ433/1674/АВ/П/ТД-ФС від 21 березня 2019 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року, в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивачка направила на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 26 листопада 2019 року), у якій просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
Відповідач правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України, не перешкоджає касаційному перегляду судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що інспекторами праці Юрченко А.С., Сенчишак І.М., Хімченко В.В., Білоголовським О.І. в період з 21 лютого 2019 року по 22 лютого 2019 року на підставі направлення Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 21 лютого 2019 року за № 04-13/15-10/1357 та наказу № 289-Д від 21 лютого 2019 року проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з працівниками за фактичною адресою здійснення підприємницької діяльності: кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " по АДРЕСА_1 .
За наслідками такого відвідування посадовими особами відповідача 22 лютого 2019 року складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю за № ІФ433/1674/АВ.
В акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю за № ІФ433/1674/АВ від 22 лютого 2019 року (надалі по тексту також - акт інспекційного відвідування № ІФ433/1674/АВ від 22 лютого 2019 року, акт інспекційного відвідування) зазначено про 2 випадки порушення законодавства, а саме: порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (надалі також КЗпП України) та частини 2 статті 30 Закону України "Про оплату праці".
Два примірники вказаного акту № ІФ433/1674/АВ від 22 лютого 2019 року направлені позивачу для підпису рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення поштового відправлення на наступний робочий день після його складення 25 лютого 2019 року, що засвідчується поштовим відправленням 7601860988738, описом такого поштового відправлення і фіскальним чеком від 25 лютого 2019 року.
За даними розділу "відстеження" офіційного веб-сайту ПАТ "Укрпошта" поштове відправлення за номером 7601860988738 вручено адресату особисто 26 лютого 2019 року.
За результатами розгляду інформації, зазначеної у матеріалах інспекційного відвідування Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області 27 лютого 2019 року прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ІФ433/1674/АВ/ТД.
Листом від 05 березня 2019 року за № 05-07/15-10/1682 повідомлено позивачку про те, що розгляд справи про накладення фінансових санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України за порушення законодавства про працю призначений на 15 год. 00 хв. о 14 березня 2019.
Повідомлення відправлено позивачці згрупованим поштовим відправленням №3560 за номером 7601861083283.
ФОП ОСОБА_1 14 березня 2019 року звернулася до відповідача із заявою про відкладення розгляду справи, призначеної на 15 год. 00 хв. 14 березня 2019 року, на іншу дату, у зв'язку з неможливістю з'явитися на розгляд, так як знаходиться на стаціонарному лікуванні.
Відповідач в свою чергу відреагував на подане клопотання ФОП ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи та направив повідомленням, що розгляд справи відбудеться о 14 год. 15 хв. 21 березня 2019 року.
В той же день, 14 березня 2019 року, зазначене повідомлення відправлено відповідачем на адресу ФОП ОСОБА_1 , підтвердженням чого є копія фіскального чека ПН 215600426655 за номером поштового відправлення 7601861142972.
21 березня 2019 року о 14 год. 15 хв. позивачка не з'явилася на розгляд справи про накладення штрафу.
За результатами розгляду справи про накладення штрафу, на підставі акта інспекційного відвідування від 22 лютого 2019 року за № ІФ433/1674/АВ за порушення позивачкою законодавства про працю, а саме частини 3 статті 24 КЗпП України, відповідачем прийнято оскаржувану постанову від 21 березня 2019 року за № ІФ433/1674/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 в розмірі 125 190,00 гривень.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що про проведення відповідачем інспекційного відвідування та розгляд справи про накладення штрафу не була належним чином повідомлена, що позбавило її можливості надання пояснень, доказів відсутності її вини та ефективного захисту її прав.
У відзиві на позов відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позивачки щодо зобов'язання інспектора повідомити об'єкт відвідування або уповноважену його особу про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин Також вказав на безпідставність тверджень позивачки щодо несвоєчасного повідомлення її про розгляд справи про накладення штрафу. Відповідач вважає правомірним винесення постанови №ІФ433/1674/АВ/П/ТД-ФС від 21 березня 2019 року про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 125 190,00 гривень, оскільки останньою здійснено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, чим порушено частину 3 статті 24 КЗпП України.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не спростовано висновків акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувану постанову, та з урахуванням доведеності відповідачем здійснення допуску до роботи особи без належного оформлення трудових відносин однієї особи, дійшли висновку про правомірність постанови про накладення штрафу.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Позивачка в касаційній скарзі наполягає на грубому порушенні порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який регламентовано Законом України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також - Закон № 877-V), а саме: відсутність доказів належного повідомлення позивачки про дату проведення перевірки, проведення перевірки за відсутності фізичної особи - підприємця.
Звертає увагу, що з 12 лютого 2019 року по 22 лютого 2019 року знаходилася на стаціонарному лікуванні в Рожнятівській ЦРЛ після операції, з 12 лютого 2019 року не могла самостійно пересуватися, а отже і не могла допустити до роботи з 20 лютого 2019 року ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин.
Скаржниця вважає, що проведення інспекційного відвідування, збір доказів та винесення оскаржуваної постанови здійснено службовими особами протиправно.
Також звертає увагу, що суд першої інстанції на момент винесення рішення 06 червня 2019 року застосував скасований, тобто не чинний нормативний акт, а саме Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок № 295)
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідач, Управління Держпраці в Івано-Франківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Івано-Франківської області.
На виконання частини першої статті 259 КЗпП України Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 295, який, згідно із пунктом 1 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 постанову КМУ № 295 визнано нечинною.
Водночас за змістом частини 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Оскільки, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі № 826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова КМУ № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14 травня 2019 року.
Норми вказаного вище акту Уряду України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення, а отже доводи позивачки щодо застосування судами попередніх інстанцій нормативно-правового акту, який був скасований, є безпідставними.
Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів.
Пунктом 8 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що повідомлення об'єкта відвідування заздалегідь щодо проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин не є обов'язковою умовою порядку здійснення проведення інспекційного відвідування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 0440/5056/18, від 01 червня 2021 року у справі № 360/1687/19 і від 16 червня 2021 року у справі №240/3904/19.
Наведене спростовує посилання позивачки стосовно обов'язку відповідача повідомляти про проведення інспекційного відвідування, а також доводи щодо відсутності доказів належного повідомлення позивачки чи її уповноваженого представника, оскільки питання, що підлягало контролю при здійсненні інспекційного відвідування позивачки стосувалось трудового договору та дотримання його умов, а законом надано право інспектору праці не повідомляти об'єкт відвідування про проведення перевірки.
Також зміст вищенаведених норм не свідчить про обов'язок інспектора праці як посадової особи суб'єкта владних повноважень підтверджувати відповідними (належними та допустимими) доказами власне суб'єктивне переконання в частині припущення ймовірності завданню шкоди інспекційному відвідуванню від попереднього повідомлення об'єкту перевірки про таке відвідування.
Підпункти 1-3 пункту 11 Порядку № 295 також передбачають, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема,
під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.
під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;
ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги;
наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.
За змістом пункту 14 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право:
1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення;
2) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі:
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачка з 16 січня 2019 року по 29 січня 2019 року, з 30 січня 2019 року по 01 лютого 2019 року перебувала на листку непрацездатності у зв'язку із лікуванням у Рожнятівській центральній районній лікарні. З 02 лютого 2019 року по 11 лютого 2019 року ФОП ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні, після чого з 12 лютого 2019 року продовжила лікуватися стаціонарно до 22 лютого 2019 року, а на листку непрацездатності перебувала до 25 лютого 2019 року. З 26 лютого 2019 року по 07 березня 2019 року, з 08 березня 2019 року по 15 березня 2019 року і з 16 березня 2019 року по 22 березня 2019 року позивачка знаходилася на амбулаторному лікуванні у Рожнятівській центральній районній лікарні.
Проте, судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів інспекційного відвідування встановлено, що інспектори праці не тільки отримали від працівників позивача пояснення ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ), але й таким посадовим особам надані документи бухгалтерського і податкового обліку в частині дотримання законодавства про працю і оплату праці, зокрема, такі як повідомлення про прийняття працівників на роботу, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, програми стажування, договори про професійне навчання безробітного у роботодавця, направлення (корінці направлення) територіального органу центру зайнятості на працевлаштування на вільне робоче місце, накази про прийняття на роботу, направлення на професійне навчання, відомості на виплату грошей.
Водночас ОСОБА_6 , яка є дочкою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , та була присутня під час інспекційного відвідування, надала пояснення про те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 не змогла виконувати обов'язки кухаря у кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " через стан здоров'я, у зв'язку з чим з 20 лютого 2019 року до виконання таких обов'язків була залучена ОСОБА_2 . При цьому, згідно з наданими поясненнями, трудовий договір із ОСОБА_2 не укладався.
Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що сукупність таких документів за матеріалами інспекційного відвідування свідчить про допуск посадових осіб до здійснення інспекційного відвідування, яке мало місце у спірному випадку.
Щодо доводів позивачки про несвоєчасне повідомлення її відповідачем про розгляд справи про накладення штрафу, Верховний Суд зазначає таке.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509.
Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника (пункт 6 Порядку №509).
Згідно вимог пункту 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
В силу вимог пункту 7 Порядку № 509 справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що розгляд справи про накладення фінансових санкцій на позивачку відповідно до статті 265 КЗпП України за порушення законодавства про працю був призначений на 15 год. 00 хв. о 14 березня 2019 року, про що позивачку повідомлено листом від 05 березня 2019 року № 05-07/15-10/1682, який 06 березня 2019 року направлений на адресу позивача поштовим відправленням 7601861083283.
У зв'язку з перебуванням на лікуванні, 14 березня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Таке клопотання було розглянуто відповідачем та з урахуванням його обґрунтованості продовжено строк розгляду справи. Про повторний виклик на 21 березня 2019 року на розгляд справи про накладення штрафу відповідач листом від 14 березня 2019 року № 05-07/15-10/1910 письмово повідомив позивачку. Дане повідомлення відправлено поштовим зв'язком (відправлення 7601861142972) в той же день 14 березня 2019 року та отримане позивачкою в день розгляду справи, тобто 21 березня 2019 року.
Проте Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що позивачці при зверненні до відповідача із клопотанням про відкладення розгляду справи було відомо про те, що такий розгляд справи може бути відкладений на строк не більше десяти днів, і саме в такий термін справа про накладення штрафу повинна бути розглянута.
Водночас позивачка повинна цікавився подальшим рухом розгляду справи про накладення штрафу, враховуючи подане нею клопотання.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, доводи позивачки щодо неналежного її повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу є необґрунтованими.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Слід зазначити, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений належними доказами.
Обґрунтовуючи правомірність прийнятої постанови про застосування штрафу, відповідач виходив з правомірності висновків акту перевірки щодо допуску позивачкою працівників до роботи без належного оформлення трудового договору, пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Так, в матеріалах справи міститься письмове пояснення ОСОБА_2 , надане 21 лютого 2019 року під час здійснення інспекційного відвідування інспекторами праці, із змісту якого слідує, що остання з 20 лютого 2019 року працює у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на посаді кухаря. Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що перебуває в кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", належного позивачу, на стажуванні і трудовий договір з нею не укладався. Режим роботи, відповідно до наданих пояснень, визначений з 8:00 год. до 17:00 год.
Відповідно до статті 29 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» для створення умов щодо здобуття студентами вищих, учнями професійно-технічних навчальних закладів у вільний від навчання час досвіду практичної роботи за обраною спеціальністю та сприяння їх працевлаштуванню після завершення навчання їм надано можливість проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта.
Студенти вищих та учні професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час.
Метою стажування є удосконалення професійних знань, умінь та навичок, вивчення та засвоєння нових технологій, техніки, набуття додаткової компетенції та досвіду з виконання професійних завдань та обов'язків.
Студенти (учні) можуть пройти стажування на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.
Стажування здійснюється на умовах, визначених договором між стажистом і роботодавцем. Порядок укладення договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20 «Про затвердження Порядку укладення договору про стажування студентів закладів вищої освіти та учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти на підприємствах, в установах та організаціях і Типової форми договору про стажування студентів закладів вищої освіти та учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти на підприємствах, в установах та організаціях».
Договір про стажування укладається у двох примірниках, один з яких зберігається на підприємстві, другий - у стажиста (п. 10).
У разі коли в період стажування особа, зазначена у частині першій цієї статті, виконує професійні роботи, підприємство, організація, установа за всі роботи, виконані відповідно до наданих завдань, здійснює виплату їй заробітної плати згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.
Запис про проходження стажування вноситься до трудової книжки.
Проте судами попередніх інстанцій встановлено, що жодних договорів про стажування на посаду продавця між позивачем та громадянкою ОСОБА_2 у ході інспекційного відвідування не надано та матеріали справи таких не містять.
Разом з тим, як зазначили суди попередніх інстанцій, позивачка, оскаржуючи постанову про накладення штрафу, не заперечує фактичний допуск ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, при цьому вказує лише на порушення відповідачем процедури здійснення інспекційного відвідування, під час якого встановлено таке порушення. Водночас жодного доказу на спростування обставин з приводу виявленого порушення позивачкою не надано.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, фактично зводяться до переоцінки доказів, та є аналогічними тим, які зазначені у позовній заяві та в апеляційній скарзі. Проте таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд
Касаційну фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 300/769/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук