Іменем України
04 травня 2022 року
Київ
справа №580/3131/20
адміністративне провадження № К/9901/1347/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №580/3131/20
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року (суддя Тимошенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді: Безименна Н.В., Бєлов Л.В.),
В серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі також - відповідач, Управління), в якому просила:
- визнати протиправною відмову відповідача в перерахунку з 19.02.2020 довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок і виплачувати з 19.02.2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020 із урахуванням раніше проведених виплат за вказаний період;
- в частині виплати щомісячного довічного утримання судді у відставці в межах стягнення суми за один місяць рішення суду виконати негайно;
- встановити місячний строк для подання відповідачем звіту про виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки з 01.01.2020 змінились складові суддівської винагороди, то у позивачки виникли правові підстави для проведення перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, проте відповідачем протиправно відмовлено у здійсненні такого перерахунку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у проведенні позивачу перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.03.2020 на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 01.03.2020 здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020 із врахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Судами встановлено, що рішенням Вищої ради юстиції від 08.12.2016 № 3195/0/15-16 позивачку звільнено у відставку з посади судді Апеляційного суду Черкаської області.
З 14.12.2016 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90% суддівської винагороди судді.
У зв'язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 21.02.2020 позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020.
Вказана довідка видана позивачу відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України, про те, що станом на 01.01.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 208098,00 грн.
Відповідач листом від 28.02.2020 № 2300-0303-8/6354 відмовив позиваці в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі заяви від 21.02.2020. Вказану відмову Управління обґрунтувало тим, що рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність, однак станом на 04.03.2020 відповідні зміни до Закону № 1402-VIII не внесено.
Позивачка, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перерахунок, який просить здійснити позивачка, обумовлений відновленням раніше порушених її прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020, а тому остання має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Управління звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням положень статті 142 Закону № 1402-VIII.
Позивачка у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог такої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спірні у цій справі відносини регулюються, зокрема, Законом № 1402-VIII, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Так, пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Згідно зі статтею 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI.
Водночас пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI.
Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року №193-IX, який набрав чинності 7 листопада 2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.
Пунктом 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було установлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Конституційний Суд України, досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу.
Колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
У пунктах 15-17 вказаного Рішення зазначено наступне: «згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п'ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України».
У зв'язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Згідно з частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 6 березня 2019 року у справі № 638/12586/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 200/3958/19-а та від 23 грудня 2020 року у справі № 240/8156/19 висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Водночас, колегія суддів зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов'язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 у справі № 2-р/2020, у позивача, якому довічне грошове утримання судді призначено відповідно до Закону № 2453-VI, виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуване рішення Управління про відмову позивачу у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Черкаського апеляційного суду від 20.02.2020 №04-24/83/2020 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши норми матеріального права, дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду від 20.02.2020 №04-24/83/2020 виходячи із наступного.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначене у розмірі, визначеному Законом № 2453-VI, яким передбачалась інша формула обрахунку грошового утримання, зокрема, розмір суддівської винагороди та відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання.
Як було зазначено вище, положеннями частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Вказаною нормою визначено інший підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, ніж той, з якого виходив позивач (а саме за Законом № 2453-VI).
При цьому колегія суддів зазначає, що частина третя статті 142 Закону №1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма не вступає в колізію з іншими нормами законодавства.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20), у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно положень Закону № 2453-VI, наявне право (підстава) права (підстави) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.
Тобто, в даному випадку при перерахунку довічного грошового утримання судді слід застосовувати норму закону, яка визначає суддівську вислугу і є чинною на час виникнення спірних правовідносин.
При цьому, оскільки перерахунок щомісячного грошового довічного утримання судді у відставці у розмірі визначеному Законом № 1402-VIII на підставі довідки Черкаського апеляційного суду від 20.02.2020 №04-24/83/2020 відповідачем не проведений, то колегія суддів вважає передчасними вимоги позивача в частині визначення відсоткового розміру суддівської винагороди для обрахунку суми довічного грошового утримання.
У випадку незгоди із проведеним відповідачем перерахунком щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі визначеному Законом № 1402-VIII на підставі довідки Черкаського апеляційного суду від 20.02.2020 №04-24/83/2020, зокрема, в частині застосування відсоткового розміру суддівської винагороди для обрахунку суми довічного грошового утримання, позивач не позбавлений права оскаржити вказані дії та рішення у судовому порядку.
Із рішення відповідача про відмову у перерахунку довічного грошового утримання суді у відставці вбачається, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із розміру суддівської винагороди працюючого судді, відповідно до Закону № 1402-VIII. Водночас, судами попередніх інстанцій із заяви позивача не було встановлено, що вона ставила питання про перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання працюючого судді.
Відповідно питання щодо відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є похідним і повинне вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.
Суд зауважує, що відповідач у відповідь на заяву позивачки відмовив їй у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, виходячи із того, що рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) та рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність, однак станом на 04.03.2020 відповідні зміни до Закону № 1402-VIII не внесено.
Відтак спору щодо відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало, а тому такі вимоги є передчасними.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні позовних вимог стосовно відсотків щомісячного довічного утримання судді у відставці суди попередніх інстанцій повинні були відмовити, як передчасних.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020 із врахуванням раніше проведених виплат.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 142 Закону № 1402-VIII частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначене у розмірі визначеному Законом № 2453-VI.
Розмір довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді (90%) визначений у порядку, передбаченому Законом № 2453-VI, відрізняється від порядку визначення розміру довічного грошового утримання судді, встановленому чинним Законом № 1402-VIII, на підставі якого позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Така відмінність полягає в тому, що Законом № 2453-VI розмір довічного грошового утримання судді у відставці визначався у відсотках (80% і більше), виходячи із суддівської винагороди працюючого судді, зокрема з окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018), на відміну від положень Закону № 1402-VIII, який передбачає сутнісно інші базові показники суддівської винагороди, виходячи з окладу працюючого судді; в даному випадку судді першої інстанції, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, (стаття 135 Закону № 1402-VIII), а також інший розмір довічного утримання судді у відставці 50% і більше від суддівської винагороди (частина третя статті 142 Закону № 1402-VIII).
Отже, оскільки чинним Законом № 1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом № 1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом № 2453-VI.
Колегія суддів зазначає, що зворотне зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону № 2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону №1402-VIII. Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
У контексті вказаного питання, суд вважає за необхідне зазначити позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 7 червня 2021 року у справі №420/4001/20, про те, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2). У цій справі було задоволено позов про перерахунок суддівської винагороди судді у відставці, виходячи із розміру посадового окладу із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 при обчисленні базового розміру посадового окладу і доплати за вислугу років.
Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
Крім того, суд зазначає, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше) не призводить до порушення гарантованих статтею 22 Конституції України права позивача, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, за нормами Закону № 1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений з урахуванням положень Закону № 2453-VI, а значно більшим.
При цьому суд зазначає, що на розгляді Верховного Суду перебували справи №200/9113/20-а (постанова від 16 липня 2021 року) та № 620/5437/20 (постанова від 24 вересня 2021 року), спір в якій також стосувався застосування під час призначення та перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше), в той час як позивачі наполягали на застосуванні положень Закону № 2453-VI, яким було передбачено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від грошового забезпечення. Однак, Верховний Суд у вказаних справах погодився із висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, та зазначив, що до спірних відносин слід застосовувати положення Закону № 1402-VIII.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим
Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№ 1) («Sunday Times v. The United Kingdom (№ 1)»), Заява 6538/74, пункти 48-49; «Мелоун проти Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), пункт 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, пункт 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають частковому скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 01.03.2020 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020 із врахуванням раніше проведених виплат.
Прийняти у скасованій частині нове судове рішення, яким зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до статті 142 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, на підставі довідки Черкаського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-24/83/2020 від 20.02.2020, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19 лютого 2020 року з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
А.Ю. Бучик
Т.Г. Стрелець ,
Судді Верховного Суду