про передачу справи на розгляд палати
04 травня 2022 року
м. Київ
справа №340/5086/20
провадження №К/9901/21059/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 (головуючий суддя Брегей Р.І.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2021 (колегія суддів у складі головуючого судді Олефіренко Н.А., суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.)
у справі № 340/5086/20
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним висновок засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (протокол № 120 від 20 серпня 2020 року) про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 3-ї групи з 27.05.2020 внаслідок травм, контузії, так, пов'язаних із захистом Батьківщини;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності 3-ї групи, внаслідок травм, контузії, поранення, пов'язаних з виконанням обов'язку військової служби, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності (27 травня 2020 року), відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.01.2021, яке було залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, внаслідок чого:
- визнано протиправним і скасовано рішення Міністерства оборони України від 20 серпня 2020 року №120, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про нарахування і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до приписів пункту “б” частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», врахувавши виплачені кошти у сумі 18 501 грн.
2. Міністерство оборони України із вказаними судовими рішеннями не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, натомість, прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 30.01.2015, вбачається, що 18.01.2015 позивач отримав вибухову травму: закрита черепно-мозгова травма, струс головного мозку.
4. Із копії свідоцтва про хворобу № 330 слідує, що в ході проведення АТО позивач отримав ЗЧМТ, струс головного мозку, так, пов'язані із виконанням обов'язків військової служби.
5. 20 квітня 2018 року за результатом огляду МСЕК № 387/2 позивачу встановлено 15 % ступеню втрати працездатності (довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12 ААА № 007652), у зв'язку з чим йому нарахована та виплачена одноразова грошова допомога по втраті працездатності в сумі 18 501,00 грн.
6. На підставі акту огляду МСЕК № 411/3 - 01.06.2020 позивачу вперше присвоєно III групу інвалідності з 27.05.2020, підстава - травма, контузія, такі, що пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 015590.
7. Позивач звернувся до Міноборони України на отримання грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.
8. 20 серпня 2020 року Міністерство прийняло рішення №120, яким відмовлено у виплаті допомоги як для особи, відносно котрої встановлено стан інвалідності.
9. Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 20.08.2020 № 20 (пункт 11), відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги старшому солдату в запасі ОСОБА_1 , з тих підстав, що групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Зазначене рішення відповідач обґрунтував посиланням на приписи абзацу другого пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
10. Не погодившись з цим рішенням позивач звернувся до суду. Позивач зазначав, що застосована відповідачем норма закону на спірні правовідносини не розповсюджується, адже в цьому випадку позивачу інвалідність встановлена вперше, а не повторно.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що приписи статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суперечать приписам частини 1 статті 3 Конституції України, якою встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. На думку суду першої інстанції, обмежуючи виплату допомоги військовослужбовцям, які отримали травму, сумлінно і чесно виконуючи службовий обов'язок, держава діє нечесно, що завдає шкоди її авторитету в очах громадян, котрі мають намір вступити на військову службу, що може призвести до відмови від бажання стати до лав Збройних Сил України.
12. Також суд першої інстанції зазначив, що приписи статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» породжують дискримінацію (проявляється у різному ставленні до людей однієї професії, які отримали травму за одних і тих же обставин, що призвели до однакових наслідків).
13. Крім того, суд першої інстанції звернувся до Верховного Суду з листом, у якому просив внести до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
14. Суд апеляційної інстанції окремо вказав, що позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено вперше, а тому за правилами пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він має право на отримання одноразової грошової допомоги, та відповідач протиправно відмовив у її виплаті, а доводи щодо часових обмежень, які наводить відповідач, є безпідставними.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. У касаційній скарзі відповідач зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. На думку скаржника чинне законодавство дійсно допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, але при цьому право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу змінено причину встановлення інвалідності понад дворічний термін після встановлення втрати працездатності, а тому він не має права на доплату грошової допомоги.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.
17. В цій справі ключовим правовим питання є те, чи розповсюджується на спірні правовідносини дія абзацу 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
18. У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 (справа №240/10153/19), прийнятій у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд дійшов таких правових висновків щодо зазначеної норми права:
«Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 № 5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.
Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
З огляду на вищевикладене, судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).»
19. Також подібні правовідносини були предметом розгляду у справі №1.380.2019.006957. У постанові Верховного Суду від 02.12.2020, прийнятої у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд на підставі аналізу норм статті 16-3 Закону № 2011-XII дійшов такого правового висновку: дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
20. Таким чином, питання практичного застосування положень статті 16-3 Закону № 2011-XII вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом і на цей час практика у зазначених правовідносинах є сталою.
21. Проте колегія суддів звертає увагу, що приймаючи зазначені судові рішення Верховний Суд надавав оцінку виключно законності рішень Міністерства оборони України в контексті відповідності таких рішень вимогам статті 16-3 Закону № 2011-XII, виходячи з презумпції конституційності норми статті 16-3 Закону №2011-XII.
22. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права. (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
23. Крім того, Конституційний Суд України також акцентував, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті З Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією; з цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (абзац перший пункту З мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
24. Наведені юридичні позиції Конституційного Суду України є застосовними до реалізації також соціальних та економічних прав і свобод людини, оцінки державного втручання до їх сфери, зокрема права на соціальний захист (частина перша статті 46 Конституції України).
25. Відповідно до статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом (частина перша); пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя).
26. Слід звернути увагу, що конституційний обов'язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.
27. Оцінюючи легітимність мети встановленого Законом № 2011-XII обмеження, колегія суддів констатує, що обраний законодавцем засіб її досягнення (часове обмеження строком у два роки) хоч і є раціонально пов'язаним із нею, однак не може бути визнаним таким, що є пропорційним для досягнення встановленої мети, оскільки не є підтвердженням того, що погіршення стану здоров'я цієї категорії осіб, спричинене пораненням(контузією, травмою або каліцтвом) під час служби в Збройних Силах України, не може настати після спливу встановленого строку.
28. Колегія суддів вважає, що установлені оспорюваними приписами Закону № 2011-XII обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності ( або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв'язку з частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
29. Відповідно до приписів частин 3-4 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
30. З огляду на викладене, у цій справі є підстави для застосування приписів частин 3-4 статті 7 КАС України та залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
31. За правилом частини другої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
32. Згідно зі статтею 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справ.
33. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1-4 статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частині 5 або 6 статті 346 цього Кодексу
34. Зважаючи на те, що вирішення цієї справи із застосуванням норм Конституції України як норм прямої дії потребуватиме відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.07.2020 (справа №240/10153/19), а також з метою забезпечення єдності судової практики, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись ст. 346, 347 КАС України, Суд -
Справу № 340/5086/20 передати на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб