04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 200/451/20-а
провадження № К/9901/31970/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 (головуючий суддя Михайлик А.С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 (колегія суддів у складі головуючого судді Гайдара А.В., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В.)
у справі № 200/451/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Бахмутського міського центру зайнятості
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутського міського центру зайнятості, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Бахмутського міського центру зайнятості щодо прийняття рішення про припинення виплати ОСОБА_1 допомоги з безробіття згідно з п. 12 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
- зобов'язати Бахмутський міський центр зайнятості скасувати це рішення та продовжити виплату ОСОБА_1 допомоги з безробіттю з 13.11.2019 відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
- зобов'язати Бахмутський міський центр зайнятості виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за листопад 2019 року в розмірі 80,28 грн,
- зобов'язати Бахмутський міський центр зайнятості відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
2. Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 17.02.2020, яке Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 26.10.2020 залишив без змін, відмовив ОСОБА_1 в позові.
3. ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020, якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 12.11.2018 позивачу Бахмутським міським центром зайнятості надано статус безробітного відповідно до наказу від 12.11.2018 №НТ181112, з 19.11.2018 по 13.11.2019 призначено виплату допомоги по безробіттю на 360 календарних днів відповідно до наказу від 19.11.2018 №НТ181119, а 14.11.2019 виплату допомоги по безробіттю припинено у зв'язку з закінченням строку виплати.
5. В листопаді 2019 позивач звернувся до відповідача із вимогою продовжити виплату допомоги по безробіттю.
6. Листом від 14.11.2019 № 428-2019 відповідач повідомив позивача про те, що у розумінні п. 2 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 № 613 (далі - Порядок № 613, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), позивач не є особою передпенсійного віку, оскільки за статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи набувають права на призначення пенсії у 60 років, в той час як позивачу на час призначення допомоги було 53 років. Відтак, позивачу правомірно виплачувалась допомога протягом 360 календарних днів у відповідності до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а її виплата була припинена у зв'язку з закінченням строку її виплати.
7. Вважаючи незаконними зазначені дії відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Звертав увагу, що він має право на пенсію в 55 років, а відтак є особою передпенсійного віку в розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу правомірно припинено виплату допомоги по безробіттю після спливу 360 календарних днів, на які вона призначалась, оскільки для цілей Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» поняття «передпенсійний вік» висвітлено в порядку Порядку № 613 і позивач під зазначене визначення не підпадає.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. У своїй касаційній скарзі позивач наголошує, що суди невірно застосували норми чинного законодавства. Стверджує, що норми Порядку №613 суттєво звужують його права на отримання грошової допомоги по безробіттю, оскільки відповідно до вимог статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (п. 4 ч. 1) він має право на пенсію з 55 років. На думку скаржника, він є особою «передпенсійного віку» відповідно до норм ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а отже має право отримувати допомоги з безробіття протягом 720 днів.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
11. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
12. Відповідно до частини 1 статті 6 вказаного Закону, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.
13. Згідно з частинами 1, 3-5 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
14. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», - 180 календарних днів.
15. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.
16. Відповідно до п. 12 частини 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку її виплати.
17. У цій справі спірним питанням є чи розповсюджуються на позивача пільги, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» для осіб передпенсійного віку.
18. Слід звернути увагу, що ані Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ані будь-який інший закон не містить чіткого визначення поняття «особа передпенсійного віку».
19. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» містить лише уточнення, що такими особами є особи за 2 роки до настання права на пенсію.
20. Позивач наголошує, що відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» він має право на пенсію з 55 років, а отже на час виникнення спірних правовідносин він вже був особою передпенсійного віку (оскільки мав 53 роки).
21. У той же час, п. 2 розділу 1 Порядку № 613 містить визначення поняття «передпенсійний вік» - вік особи за 2 роки до досягнення нею пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
22. Зазначений порядок затверджено на виконання вимог статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і він визначає процедуру та умови надання допомоги по безробіттю. Тобто, є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах.
23. Колегія суддів звертає увагу, що зазначений порядок, як нормативно-правовий акт, підлягає застосуванню всіма суб'єктами господарювання та не суперечить жодному нормативно-правовому акту вищої сили, а лише доповнює та уточнює їх (у тому числі, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
24. Отже, суди вірно зазначили, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин позивач не досяг визначеного законом віку (2 роки до пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), то він не мав права на отримання допомоги по безробіттю протягом 720 днів.
25. Норми Порядку № 613 в судовому порядку не скасовані, неконституційними не визнавались. Твердження позивача, що зазначений порядок обмежує його право, встановлене законом, колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на те, що як вже зазначено вище, норми Порядку №613 лише уточнюють норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а не замінюють/підмінюють їх.
26. Решта позовних вимог позивача є похідними від зазначеної вище позовної вимоги. Оскільки суди обґрунтовано відмовили у задоволенні зазначеної вимоги, то і решта позовних вимог задоволенню не підлягають.
27. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
28. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
29. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
30. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 356 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 у справі № 200/451/20-а - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб