04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 460/3998/20
адміністративне провадження № К/990/9107/22
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 460/3998/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
Як вбачається з касаційної скарги та відомостей Єдиного Державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із відмови нарахувати і виплатити згідно зі статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсійні виплати за період з 01.01.2014 р. по 02.08.2014 р.; з 01.01.2016 р.; з 17.07.2018 р.;
- зобов'язати відповідача провести відповідне нарахування і виплату.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року, позов ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 р. по 02.08.2014 р. включно та з 01.01.2016 р. по 28.11.2019 р. залишено без розгляду на підставі статей 122, 123, 240 КАС України, у зв'язку з тим, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду без поважних причин.
Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції, позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 460/3998/20 та ухвалити нове рішення яким справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Такими ухвалами в силу пунктів 3, 4, 5, 13, 17, 20 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України є ухвали щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; залишення позову (заяви) без розгляду; закриття провадження у справі; відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Посилаючись на рішення ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України та інщі, скаржник вважає, що право на звернення з адміністративним позовом у позивача виникло, виходячи із презумції знання законодавства, а не з дати отримання листа відповідача про відмову у виплаті пенсії позивачу. Наведене свідчить, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до громадян України не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ.
Також скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а, в якій висловлена позиція, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону 1058-IV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: ці суми мають бути нараховані пенсійним органом та не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Крім цього, скаржник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у справах № 815/1226/18, № 480/1704/19.
Надаючи оцінку вищевказаним доводам скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, залишаючи без розгляду позовну заяву у частині позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача провести нарахування і виплату згідно зі статтями 39, 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи пенсійні виплати за період з 01.01.2014 по 28.11.2019, заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.
Суди зазначили, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
За таких обставин, позивач мав знати про порушення своїх прав протиправною бездіяльністю відповідача кожне перше число місяця, наступного за місяцем, за який мали бути виплачені спірні пенсійні виплати, у зв'язку з чим розпочинався перебіг відповідного строку звернення до суду.
Частинами першою, другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не може свідчити про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, набранням чинності (прийняттям) яким сторона позивача обґрунтовує відновлення свого права на отримання спірної допомоги в розмірах, передбачених безпосередньо статтею 39 Закону №796-XII від 28.02.1991, було офіційно оприлюднене в загальнодоступних джерелах, а тому з дати оприлюднення громадяни повинні були дізнатися про його ухвалення.
В силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суд під час вирішення тотожних спорів має враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі №816/197/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Верховний Суд дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/ несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Посилання скаржника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у справах № 815/1226/18, № 480/1704/19 та Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони стосуються інших правовідносин, зокрема, нарахованих і не виплачених з вини органів ПФУ пенсій, а не до тієї, яка ще не була нарахована у бажаному для позивача розмірі.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, дійшов правильного висновку, що позовна заява в частині позовних вимог за період із 01.01.2014 р. по 02.08.2014 р. включно та з 01.01.2016 р. по 28.11.2019 р. підлягає залишенню без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Слід зазначити, що право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Доводи касаційної скарги не містять належних та достатніх підстав, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції.
При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення у відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, щодо застосування строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Аналогічна позиція щодо застосування статей 122, 123 КАС України висловлена Верховним Судом в ухвалах від 13 грудня 2021 року у справі № 460/6270/20, від 05 січня 2022 року у справі № 460/2444/20, від 18 січня 2022 року у справі № 460/7068/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 460/4301/20.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Керуючись статтями 12, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 460/3998/20 .
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді Л. В. Тацій
С. Г. Стеценко