04 травня 2022 року
м. Київ
справа №160/3245/19
провадження № К/9901/28883/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року (головуючий суддя Бишевська Н.А., судді Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.)
у справі №160/3245/19
за позовом Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 75)"
до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
про визнання протиправною та скасування постанови.
І. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2019 року Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№75)" (далі - ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)") звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову від 03 травня 2018 року №ДН-220/255/АВ/ТД-ФС/268 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу у розмірі 10 163 790 грн.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 у справі №160/3245/19 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року скасовано, позов задоволено.
4. Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області з постановою суду апеляційної інстанції не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року.
5. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити без змін судові рішення.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі листа прокуратури Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року № 16-184 вих-18 (від 20 березня 2018 року вхід. № 3425), відповідно до наказу Головного управління від 23 березня 2018 року № 173-1, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 23 березня 2018 року № 51/4.2-2, заступником начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні Руднєвим М.Л. в період з 26 березня 2018 року по 28 березня 2018 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" з питань повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати.
7. За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 28 березня 2018 року № ДН220/255/АВ.
8. На підставі акту № ДН220/255/АВ винесено припис про усунення виявлених порушень від 28 березня 2018 року № ДН220/255/АВ/П та постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268, якою на ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" накладено штраф у розмірі 10 163 790,00 грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
9. Незгода позивача з постановою про накладення штрафу стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 03 травня 2018 року №ДН220/255/АВ/ТД-ФС/268 є законною та обґрунтованою, складеною у межах повноважень відповідача та відповідно до норм чинного законодавства. Так, відповідно до табелів обліку робочого часу засуджених та розрахунково-платіжних відомостей за період з січня по грудень 2017 року та з січня 2018 по 01 березня 2018 року встановлено, що 91 засуджений був залучений до оплачуваної праці без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тобто засуджених було позбавлено права на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
11. Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився і, задовольняючи позов, керувався тим, що ДП "СГ Підприємство ДКВС України (№75)" при встановлених у цій справі обставинах, не може вважатися роботодавцем у відношенні засуджених, оскільки на умовах трудового договору чи контракту не використовує працю засуджених фізичних осіб. Докази наявності таких укладених договорів чи контрактів відсутні. При цьому у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Державній установі, позивач, виступаючи виконавцем перед замовником, не є роботодавцем щодо залучених осіб, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов'язаних із використанням праці засуджених.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
12. Касаційну скаргу мотивовано порушенням апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.
13. Відповідач вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач не повинен сплачувати податки і збори із заробітної плати засуджених.
14. Скаржник вважає, що залучення осіб до праці з порушенням вимог статті 253 КЗпП України без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позбавляє засуджених права на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Для засудженого це означає, що його трудовий стаж може бути підданий сумніву, оскільки немає відрахувань в фонди соціального страхування. Юридично це означає, що засуджений не є застрахованою особою, і в його стаж, необхідний для призначення пенсії, не буде зарахований термін перебування в кримінально-виконавчих установах.
15. У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та посилається, що висновки суду узгоджуються з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 3 березня 2020 року у справі №440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 18 червня 2020 року у справі № 240/1700/19.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
17. За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
18. Статтею 8 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено, що засуджені мають право, зокрема на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці.
19. Зміст правовідносин між колонією та засудженими в контексті необхідності сплати єдиного соціального внеску вже був предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, зокрема, правову позицію сформовано у постановах від 3 березня 2020 року у справі №440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 10 червня 2020 року у справі №440/2590/19, від 18 червня 2020 року у справі №240/1700/19, від 06 серпня 2020 року у справі №440/1666/19, від 10 серпня 2020 року у справі №240/7681/19, від 20 травня 2021 року у справі № 440/1157/19, від 09 червня 2021 року у справі № 620/1284/19, від 19 серпня 2021 року у справі №520/9891/19.
20. Верховний Суд у вказаних справах висловив правову позицію, відповідно до якої особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є зобов'язаною нарахувати, утримати та сплатити суми єдиного внеску із заробітної плати таких осіб.
21. Такий правовий висновок Верховним Судом зроблено за результатом системного аналізу норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерством фінансів України від 20 квітня 2015 року № 499, КВК України, КЗпП України, Закону України "Про оплату праці" та Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 року №396/5, який дав підстави для висновку, що визначальним при вирішенні питання, чи повинна установа виконання покарання сплачувати єдиний внесок за залучених до суспільно корисної праці осіб, засуджених до позбавлення волі, є те, що відносини, які виникають у зв'язку з виконанням засудженими трудової функції, за своєю сутністю є трудовими. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов'язкове держане соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні.
22. При цьому, Верховний Суд зазначив, що засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.
23. Також Верховний Суд констатував, що ці відносини за своєю сутністю і змістом є трудовими безвідносно до того, чи були дотримані встановлені трудовим законодавством вимоги щодо оформлення підстави для виникнення цих відносин.
24. Колегія суддів вважає за можливе застосувати вказаний підхід для розгляду цієї справи. При цьому слід погодитися з судом апеляційної інстанції стосовно того, що позивач у цій справі не є роботодавцем для засуджених, виходячи з такого.
25. Статтею 7 КВК України передбачено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
26. Згідно з частиною 1 статті 9 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
27. Відповідно частини 1 статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.
28. У статті 120 КВК України встановлено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці, зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.
29. Статтею 121 КВК України передбачено, що особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу. Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відшкодування засудженими витрат, встановлених частиною першою цієї статті, що належить до власних надходжень виправних колоній, здійснюється після відрахування податку на доходи фізичних осіб і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами здійснюється у порядку, встановленому законом.
30. Приписами статті 122 КВК України встановлено, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
31. Відповідно Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів.
32. Відповідно до преамбули Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464- VI (далі - Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування») зазначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
33. Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
34. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами.
35. Абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».
36. У статті 60 КВК України передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.
Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день.
37. З аналізу положень КВК України можна зробити висновок про те, що засуджені можуть залучатися до праці на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою, а на виробництві виправних центрів, у майстернях колоній - залучаються до роботи на підставі строкового трудового договору.
38. У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 2.1. Статуту позивача ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06 грудня 2016 року №3571/5, підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.
Засуджені надавалися установою (Державна установа «Широківський виправний центр №75») підприємству ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)» згідно з умовами договорів на використання в роботі спецконтингенту від 02 січня 2018 року № Г- 43 та від 03 січня 2017 року № Г-59. Відповідно до предмету договорів Установа надає в розпорядження Замовника робочу силу із числа спецконтингенту в кількості до 100 осіб на певний строк для виконання сільськогосподарських та інших видів робіт на виробничих потужностях Замовника, забезпечує певну зайнятість роботою надану Установою робочу силу з числа засуджених на території виробничих площ Замовника протягом всього строку дії Договору із забезпеченням умов охорони праці та ізоляції засуджених у відповідності з чинним законодавством.
Виведення працездатних засуджених для роботи на підприємстві установи здійснювалося на підставі заяви засудженого та листа погодження на вивід на роботи. На підставі цього готувався наказ від керівництва установи та підприємства та рознарядка на виведення засуджених на роботу.
Наказ та рознарядки готувалися щотижня старшим майстром (майстром) цеху (дільниці) підприємства установи, узгоджувався із начальником цеху (дільниці), директором підприємства, службою нагляду і безпеки, соціально-психологічною службою та затверджувався начальником установи.
Заробітна плата засуджених, які працюють на підприємстві, нараховувалася відрядно та погодинно згідно з табелем та нарядами на виконання робіт у розмірах, що не менше мінімальної заробітної плати встановленої державою. Заробітна плата засуджених залежить від кількості виробленої ними продукції або кількості відпрацьованих годин, якщо засуджені не виконали норми виробітку чи відпрацювали меншу кількість годин то заробітна плата є меншою, але з додержанням вимог статті 8.
39. Як стверджує позивач, грошові кошти для виплати особам, що були засуджені до обмеження волі, перераховувалися ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)» Державній установі «Широківський виправний центр №75», а не безпосередньо засудженим.
40. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач веде табель обліку на робочих місцях по фактичній наявності засуджених на об'єкті , а також вказує кількість виробничого часу, прізвище, професію та розряд працівника. Зазначені дії це технічна фіксація контролю за обсягом виконаної роботи, та в подальшому здійснення перерахувань на користь Державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)» на підставі зазначених документів. Зарахування коштів на особові рахунки засуджених позивачем не проводилося.
41. З установлених обставин вбачається, що саме Державна установа «Широківський виправний центр №75» має бути роботодавцем засуджених осіб, а не ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)», яке використовує працю засуджених на підставі цивільно-правового договору, укладеного з Державною установою «Широківський виправний центр №75».
42. Саме Державна установа «Широківський виправний центр №75» має забезпечувати засудженим дотримання їх прав, зокрема, права на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а не ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)».
43. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Державній установі, позивач, виступаючи виконавцем перед замовником, не є роботодавцем щодо залучених осіб, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов'язаних із використанням праці засуджених.
Отже, притягнення ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№75)»до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 10 163 790 грн. на підставі постанови від 03 травня 2018 року №ДН-220/255/АВ/ТД-ФС/268 є необґрунтованим.
44. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
45. Враховуючи наведене, Суд не встановив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.
46. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
47. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
48. Оскільки Верховний Суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 2, 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 у справі №160/3245/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб