про відмову у відкритті касаційного провадження
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 560/8245/21
адміністративне провадження № К/990/8907/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо непроведення перерахунку пенсії та відмову у поновленні виплати позивачу з 01 квітня 2019 року підвищення до пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року №355 "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області невідкладно здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01 квітня 2019 року, з урахуванням підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Хмельницькій області, що полягає у непідвищенні пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року під час її перерахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та довідки ліквідаційної комісії управління МВС України в Хмельницькій області від 23 березня 2018 року № 48/121/49-2018 на 35 відсотків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Зобов'язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та довідки ліквідаційної комісії управління МВС України в Хмельницькій області від 23 березня 2018 року № 48/121/49-2018 з застосуванням підвищення пенсії на 35 відсотків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задоволено.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року скасовано.
Прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2022 року. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Згідно відтиску поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 26 березня 2022 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із відмовою відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01 квітня 2019 року з урахуванням підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Підставою позову у цій же справі є рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року у справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05 березня 2019 року, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 до Порядку № 45.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В касаційній скарзі скаржник посилається на порушеннями судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що судом апеляційної інстанції використано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 240/6263/18; Верховного Суду, викладені у постановах від 17 червня 2021 року у справі № 1340/5239/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 320/1248/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 1340/4890/18, які не є тотожними обставинам у справі № 560/8245/21. На думку скаржника при вирішенні спору у цій справі слід керуватися висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 359/5937/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 758/15726/13-а, від 14 листопада 2019 року у справі № 1522/27685/12.
Зазначає, що ухвалені судові рішення прийняті за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у справі № 560/8245/21, а саме - статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України «Про проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 13 лютого 2008 року № 45, постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 2019 року № 393 та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року у справі № 826/3858/18. Вказаний висновок необхідний для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів надаючи оцінку доводам скаржника, наведеним в якості підстав касаційного оскарження, вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово висловлювався з приводу перерахунку пенсії, з урахуванням підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 355 "Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Так, у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 1340/5239/18 Верховний Суд, з урахуванням положень статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України «Про проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 13 лютого 2008 року № 45, постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 2019 року № 393, дійшов наступних висновків.
Зокрема, Суд зазначив «..підвищення до пенсії на виконання Постанови № 355 відбувалось шляхом відсоткового підвищення розміру пенсії і проводилось шляхом перерахунку пенсій військовослужбовців, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, призначених до дати набрання чинності цією постановою з метою приведення пенсійних виплат у відповідність до розміру грошового забезпечення військовослужбовців, згідно з положеннями Постанови № 1294.
Постанова № 1294 втратила чинність з 01 березня 2018 року у зв'язку із набранням чинності Постановою № 704, якою встановлено нові складові грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Таким чином, з 01 березня 2018 року - з дня набрання чинності Постановою № 704, виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, з урахуванням розміру грошового забезпечення військовослужбовців, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ.
Водночас, такий перерахунок пенсії здійснюється на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, зокрема, Постановою № 103, якою постановлено перерахувати з 01 січня 2018 року пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення зі служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до Постанови № 704.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що підвищення до пенсії, передбачене Постановою № 355, не може застосовуватись до грошового забезпечення, обчисленого на іншій підставі, ніж Постанова № 1294, яка втратила чинність та вичерпала себе фактом застосування, отже відсутні підстави для проведення підвищення до пенсії відповідно до Постанови № 355 в контексті перерахунку такої із застосуванням розмірів складових грошового забезпечення, визначених Постановою № 704.
Водночас, колегія суддів враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року у справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05 березня 2019 року, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45…».
«….Отже, на час виникнення спірних правовідносин пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 були діючими і такими, що підлягали застосуванню. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 240/6263/18 (Пз/9901/1/19).
Крім того, колегія суддів наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом,на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Тобто, системний аналіз наведених у даній постанові положень актів законодавства дає змогу стверджувати, що Верховна Рада України, шляхом прийняття Закону №1774-VIII, делегувала Кабінету Міністрів України повноваження визначати засади та порядок реалізації права на перерахунок призначених пенсій військовослужбовцям, що узгоджується з повноваженнями Кабінету Міністрів України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. У свою чергу, Кабінет Міністрів України, шляхом прийняття Постанови № 103, визначив порядок проведення перерахунку пенсій військовослужбовцям з 01 січня 2018 року, призначених відповідно до Закону №2262-XII.
Зазначені положення Закону №1774-VIII (які передбачають внесення змін до Закону №2262-ХІІ) набрали чинності з 01 січня 2017 року, рішенням Конституційного Суду України не визнавались такими, що суперечать Конституції України, тобто є конституційними.
Більше того, інші положення Постанови №103, крім пунктів 1, 2 Постанови № 103 та змін до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45, у встановленому законом порядку не визнавались протиправними (нечинними). Тобто, на час виникнення спірних правовідносин Постанова № 103 була діючою і такою, що підлягала застосуванню…».
З огляду на викладене, Суд критично оцінює наведені підстави касаційного оскарження, оскільки вказане обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя Т.Г. Стрелець