04 травня 2022 року
Київ
справа №160/1921/20
адміністративне провадження № К/9901/38323/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Тацій Л.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держпраці) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року (прийняте судом у складі судді Верби І.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.) у справі № 160/1921/20 за позовом Приватного підприємства «Сунатко» (далі - ПП «Сунатко») до ГУ Держпраці про визнання протиправним та скасування припису, -
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ПП "Сунатко" звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнень просило визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 28.10.2019 № ДН2869/1860/АВ/П.
На обґрунтування позову зазначало, що інспекційне відвідування ПП «Сунатко» було призначено на підставі інформації, наданої листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.08.2019 № 17516/05-05/26 щодо фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року. Таким чином, інспекційне відвідування ПП «Сунатко» проводилось тільки у межах виявлення неоформлених трудових відносин та на вимогу відповідача позивачем був наданий увесь пакет документів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано припис про усунення виявлених порушень від 28.10.2019 № ДН2869/1860/АВ/П, виданий ГУ Держпраці.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 15 вересня 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірним обставинам щодо укладення трудових договорів із гр. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надана оцінка судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 160/12890/19, і суд дійшов висновку про безпідставність висновків органу Держпраці щодо обов'язку ПП «Сунатко» укласти трудові договори із гр. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , оскільки відповідачем до матеріалів адміністративної справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність між позивачем та громадянами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 трудових відносин, чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких - цивільно-правові договори на виконання певних робіт (надання послуг), а сторони договору (роботодавець і фізична особа) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на власний розсуд вправі визначати вид такого договору, відтак дійшов висновку про протиправність оскаржуваного припису в цій частині.
Щодо направлення повідомлень про прийняття працівників на роботу суд зазначив, що при проведенні інспекційного заходу інспектором встановлено та підтверджено під час розгляду справи направлення позивачем до органу ДФС повідомлень про прийняття на роботу працівників у день складення підприємством наказів про їх прийняття на роботу згідно поданих у цей же день особистих заяв вказаних осіб. Винесення припису у даному випадку було б виправданим у випадку неподання позивачем таких повідомлень взагалі, відтак прийшов до висновку про відсутність підстав для видання у такому випадку припису, оскільки повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу направлені та прийняті органом ДФС. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
ГУ Держпраці не погодилося із цими рішеннями та 23 жовтня 2021 року звернулося із касаційною скаргою про їх перегляд у касаційному порядку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, а саме частину першу статті 21, частини першу та третю статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413.
Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження.
Колегія суддів перевірила наведені в касаційній скарзі обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, проаналізувала постанову Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, висновки якої, на думку скаржника, не враховано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, вивчила зміст оскаржуваних судових рішень і дійшла висновку про таке.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Проте аналіз зазначеної ГУ Держапраці постанови Верховного Суду, на яку зроблено посилання у касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваних судових рішень не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах правовідносини у яких є подібними.
Так, Верховний Суд у постанові від 16.06.2020, дійшовши висновку про те, що роботодавцем було допущено правопорушення, виходив із того, що, не дивлячись на підписання сторонами цивільно-правового договору №1К від 3 липня 2017 року, існування якого на момент проведення відповідачем перевірки позивача належними та допустимими доказами не підтверджено, між сторонами існували трудові правовідносини, оскільки певна особа (працівник) виконувала конкретну трудову функцію - офіціанта, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носить системний, постійний характер), а саме сервірування столів посудом, столовими приборами та інші послуги на вимогу позивача, а також у разі необхідності прибирання сторонніх речей з 13 столів. Робота, яка виконувалася цим працівником, була несамостійною і виконувалася за дорученням позивача, що притаманно трудовим правовідносинам. Крім того, судом першої інстанції було встановлено та не заперечується сторонами, що ці особа підпорядковувалася внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, так режим роботи передбачав чергування два робочих дні і два вихідних; робота виконувалася з 9:00 до 24:00 години.
Тоді як у справі, на судові рішення в якій подано цю касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції встановив, що спірним обставинам надана оцінка судом апеляційної інстанції при розгляді справи № 160/12890/19 , зокрема, суд дійшов висновку про безпідставність висновків органу Держпраці щодо обов'язку ПП «Сунатко» укласти трудові договори із гр. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (укладено договори про надання транспортних послуг) , оскільки відповідачем до матеріалів адміністративної справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність між позивачем та громадянами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 трудових відносин, чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких - цивільно-правові договори на виконання певних робіт (надання послуг), а сторони договору (роботодавець і фізична особа) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на власний розсуд вправі визначати вид такого договору.
В силу частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного припису в цій частині.
Що стосується питання направлення повідомлень про прийняття працівників на роботу, то у постанові Верховного Суду від 16.06.2020, на яку здійснено посилання скаржником, не надавалася оцінка цьому питанню.
Отже, правовідносини у справі, в якій оскаржено рішення суду апеляційної інстанції, та правовідносини у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду від 16.06.2020, не є подібними, що виключає касаційний перегляд оскаржуваної постанови апеляційного суду з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС.
Висновки Верховного Суду у постановах, на які в касаційній скарзі зроблено посилання в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, не є іншими, ніж висновки викладені в оскаржуваних судових рішеннях.
Інше вирішення судом апеляційної інстанції спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду справи № 815/5427/17, обумовлено іншим складом обставин у справі та оцінкою доказів. Сформовані Верховним Судом правові позиції щодо застосування правових норм при розгляді справ цієї категорії повинні враховуватися судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС стосовно встановлених обставин у справі.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, керуючись статтями 345, 339 Кодексу адміністративного судочинства України,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 160/1921/20 за позовом Приватного підприємства «Сунатко» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису, з підстави, встановленої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Л.В. Тацій
Судді: С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець