про відмову у відкритті касаційного провадження
04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 300/5716/21
адміністративне провадження № К/990/10196/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Стеценка С.Г., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо зменшення розміру призначеної пенсії за вислугу років з 86 % до 70 % грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2018 року та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 січня 2018 року, з урахуванням виплачених сум, із розрахунком підвищення до пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% грошового забезпечення;
- визнати протиправними дії щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу згідно довідки про розмір грошового забезпечення позивача № 9/1/3013 від 27 липня 2021 року та зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням виплачених сум пенсії, на підставі даної довідки про розмір грошового забезпечення позивача.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить касаційну скаргу задовольнити повністю. Скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року та рішення Івано-франківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно відтиску поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 20 квітня 2022 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області безпідставно знизило відсотковий розмір пенсії позивача з 86% до 70% грошового забезпечення, що призвело до неправильного визначення розміру пенсії та її виплату позивачу в розмірі нижчому, ніж передбачено законодавством.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник вказує на те, що у спірних правовідносинах повинні бути застосовані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 640/1744/20, в якій Суд дійшов висновку, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку (звернення особи у встановленому порядку до відповідного суб'єкта владних повноважень); від 08 вересня 2021 року у справі № 340/3185/19, від 20 січня 2021 року у справі № 640/1744/20, в яких предмет спору стосувався перерахунку пенсії працівників прокуратури, що вийшли на пенсію при дії положення закону із правом на обрахунок пенсії від заробітку до 90 %, а при отриманні нової довідки із значно вищим складом заробітної плати - 70%; від 27 вересня 2021 року у справі № 580/585/21, в якій предметом спору є перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із урахуванням нових довідок про розмір грошового забезпечення (із значно більшим розміром, в порівнянні до такого, який отримувався до набуття права на відставку), на час видачі яких положення спеціального закону про право відповідного обчислення розміру утримання від 80 % до 90%, втратило чинність.
На думку скаржника, суди під час вирішення спорів мають застосовувати саме останню правову позицію сформовану Верховним Судом, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17.
Колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на вищенаведені висновки Верховного Суду, оскільки вони не є релевантними спірним правовідносинам та мають інше нормативно-правове регулювання.
Також колегія суддів вважає неприйнятними доводи скаржника стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вони також стосуються інших правовідносин.
Під час вирішення справи суди першої та апеляційної інстанцій керувалися висновками Верховного Суду, викладеними у рішенні від 17 грудня 2019 року у зразковій справі № 160/8324/19 (провадження Пз/9901/20/19), у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 553/3619/16-а, від 03 квітня 2018 року у справі № 175/1665/17(2-а/175/41/17), від 24 квітня 2018 року у справі №686/12623/17; висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 жовтня 2019 року у зразковій справі №240/5401/18. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаних висновків.
Отже, вказане скаржником обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Твердження скаржника про те, що справа має значний суспільний інтерес не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб'єктивний характер.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,.
2. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя С.Г. Стеценко
Суддя А.І. Рибачук