04 травня 2022 року
м. Київ
справа № 280/554/20
адміністративне провадження № К/9901/31308/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу справу №280/554/20
за позовом Приватного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «Страхова компанія «Оранта-Січ» до Головного управління Держпраці у Запорізької області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2021 (ухвалене судом у складі: головуючого судді Лазаренка М.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 (колегія у складі: головуючого судді Головко О.В., суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.),
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» (далі-позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізької області (далі - ГУ Держпраці, відповідач), в якому позивач просив: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП2353/573/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, винесену 28.12.2019 ГУ Держпраці у Запорізькій області на підставі акту №ЗП2353/573/АВ від 30.09.2019, складеного за результатами проведення інспекційного відвідування ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2021, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021, у задоволенні позову ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що аналіз змісту цивільно-правових договорів, укладених між ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» та з фізичними особами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , свідчать, що їх предметом є сам процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги), тобто праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності позивача з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2021 та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову ці рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 806/2064/18, від 26.05.2020 у справі № 160/5315/19, від 07.06.2021 у справі № 520/1814/19, від 04.08.2021 у справі № 814/409/18.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що посадовою особою ГУ Держпраці проведено інспекційне відвідування ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ».
Результати інспекційного відвідування оформлені актом за № ЗП2353/573/АВ від 30.09.2019, в якому зафіксовано порушення позивачем частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме: допуск до роботи працівників без оформлення трудових договорів.
На підставі вказаного Акту складено припис від 30.09.2019 № ЗП2353/573/АВ/П про усунення виявлених порушень.
ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» направило на адресу ГУ Держпраці лист № 18/115 від 29.10.2019, яким повідомило, що зі страховими агентами, з якими були укладені цивільно-правові договори, і які на даний час не працюють - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , трудові відносини розірвані. Страхові агенти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 працювали неефективно і станом на 29.10.2019 трудові відносини розірвані. Договори щодо прибиральниць приміщень з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвані станом на 31.01.2018. На даний час прибиральниця приміщень введена в штат філії та з нею укладено трудовий договір згідно з частиною 3 статті 24 КЗпП України.
На підставі Акту № ЗП2353/573/АВ/П заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області 28.12.2019 прийнято постанову № ЗП2353/573/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення на ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» штрафу у розмірі 250380,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В касаційній скарзі заявник покликався як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, обґрунтовуючи наведене тим, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 806/2064/18, від 26.05.2020 у справі № 160/5315/19, від 07.06.2021 у справі № 520/1814/19, від 04.08.2021 у справі № 814/409/18.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» (далі - Конвенція Міжнародної організації праці) система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов'язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.
Пунктом «а» статті 3 вказаної Конвенції визначено, що завданнями системи інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров'я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Крім того, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України) .
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).
Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно частин першої та другої статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За правилами положень статей 902-903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 по справі №0540/5987/18-а.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Постановою Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 28.12.2019 №ЗП2353/573/АВ/П/ПТ/ТД-ФС на позивача накладено штраф у розмірі 250380,00 грн. внаслідок порушення останнім вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, керуючись статтею 259 КЗпП України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктом 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що за цивільно-правовими договорами, укладеними між позивачем та фізичними особами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , фізичні особи мали: щоденно здійснювати прибирання приміщень філії, коридорів, підсобних приміщень, санвузла філії, полив квітів та винос сміття в контейнери (пункт 1.1.1.); періодично здійснювати мийку вікон, прибирання фасаду будівлі (пункт 1.1.2.); проводити полив і прополку клумб, побілку бордюрів на прилеглій к офісу території (пункт 1.1.3.); під час ремонтних робіт в приміщенні філії здійснювати прибирання та виніс сміття не менше 2-х разів на день (1.1.4.); за угодою сторін виконавець по заявці замовника може виконувати іншу роботу.
В договорах не зазначено, який результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено чіткого та вичерпного переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
З наведеного вбачається, що предметом таких договорів є постійний процес праці, а не її кінцевий результат.
Судами також правильно враховано, що акти виконаних робіт, складені між сторонами, містять лише інформацію про виконання виконавцем робіт в повному обсязі по прибиранню приміщень та прилеглої території до офісу та вартість такої роботи.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що
Наведене свідчить також про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач допустив порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, за яке передбачена відповідальність абзацом другим частини 2 статті 265 КЗпП України, через що постанова про застосування штрафу є законною та не підлягає скасуванню.
Суди попередніх інстанцій також надали оцінку доводам позивача про те, що Василівським районним судом Запорізької області за результатами розгляду справи № 311/4146/19 ухвалено рішення від 05.12.2019, яким провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно директора Василівської філії ПАТ «Страхова Компанія «Оранта-Січ» ОСОБА_17 за частиною 3 статті 41 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Позивач наполягає на тому, що ухвалення судом такого рішення у справі № 311/4146/19 свідчить про обґрунтованість позовних вимог у даній справі, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
Так, предметом розгляду у справі № 311/4146/19 було притягнення до адміністративної відповідальності директора підприємства у зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення.
Предметом розгляду у цій справі є оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про накладення штрафу у зв'язку з порушенням трудового законодавства.
При цьому, непритягнення посадової особи позивача до адміністративної відповідальності згідно зі статтею 41 КУпАП, не може ставитись в залежність до можливості притягнення позивача як юридичної особи до відповідальності за порушення законодавства про працю.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 14.07.2021 у справі № 160/2273/19.
Обставини, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме: від 23.10.2019 у справі №806/2064/18, від 26.05.2020 у справі №160/5315/19, від 07.06.2021 у справі №520/1814/19, від 04.08.2021 у справі №814/409/18, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду цієї справи.
У зазначених справах, так само як у цій справі, Верховним Судом зроблено однакові висновки стосовно відмінності цивільно-правових відносин від трудових.
У справах, на які посилається позивач, у цивільно-правових договорах, укладених між позивачами та фізичними особами, було визначено обсяг виконуваної роботи, визначено перелік завдань та вид робіт. У зв'язку із чим, Суд дійшов висновку, що відносини, які були предметом дослідження у справах: №806/2064/18, №160/5315/19, №520/1814/19, №814/409/18, є цивільно-правовими.
Натомість, у цій справі Суд дійшов висновку, що договори, укладені позивачем з фізичними особами, не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, і це є характерним для трудових функцій.
Отже, обставини у цій справі та у справах №806/2064/18, №160/5315/19, №520/1814/19, №814/409/18 не є подібними.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин при дотриманні норм процесуального права; у ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.07.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді : С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець