28 березня 2022 року Справа № 160/463/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4», в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» (код ЄДРПОУ - 14316882) щодо не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, за період з 02.11.2021 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме до 30.12.2021 року;
- стягнути з Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, за період з 02.11.2021 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме до 30.12.2021 року у сумі 22244 гривні 77 копійок (двадцять дві тисячі двісті сорок чотири гривні 77 копійок) без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позову позивач вказала, що на день її звільнення зі служби, відповідачем протиправно не виплачено грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Затримка такої виплати є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2022 відкрито провадження у справі №160/463/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
15.02.2022 судом отримано від Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» відзив на позовну заяву.
Відповідач вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
За поясненнями відповідача грошова компенсація за належдні до видачі предмети речового майна не могла бути виплачена станом на день звільнення ОСОБА_1 . Заява позивача про виплату грошової компенсації не є належним документом, на підставі якого така компенсація може бути виплачена в розумінні п. 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013. Заява не містить відомостей про розмір грошової компенсації, в той час як відповідач не наділений повноваженнями із визначення такого розміру, що унеможливлює виплату грошової компенсації на підставі такої заяви.
Посилаючись на ч. 1 ст. 24 Закону України №2713 «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» ч.ч. 1,2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, відповідач наголошує, що витрати на забезпечення осіб рядового і начальницького складу речовим майнном у складі матеріального забезпечення, а також відповідні компенсації фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування бюджетної установи та в межах таких асигнувань.
Бюджетні асигнування на закупівлю речового майна та/або виплату грошової компенсації за нього були отримані установою у грудні 2021, що унеможлитвлювало здійснення виплати грошової компенсації на 01.11.2021 -день звільнення позивача зі служби.
Відповідач вважає безпідставними вимоги позивача стягнути середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна на підставі ст.ст. 116,117 Кодексу законів про працю України.
Той факт, що вказані норми розміщені у Главі VІІ «Оплата праці КЗпП України дає підстави для висновку, що суми, про виплату яких йдеться в нормах, є оплатою праці працівника.
В ч. 5 ст. 23 Закону №2713 встановлено, що умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідач вказує, що за змістом п. 3 розділу «І. Загальні полождення» Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №377/31829, грошова компенсація за належні до отримання предмети речового майна не входить до складу грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та відповідно не відноситься до сум, які підлягають виплаті позивачу в день звільнення.
В період з 14.02.2022 по 25.03.2022 суддя знаходилась у відпустці.
Розгляд справи здійснюється після виходу судді з відпустки.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до витягу з наказу Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» від 01.11.2021 № 211/ОС-21 відповідно до п.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 1 категорії відділу режиму і охорони, 01 листопада 2021 року.
29.10.2021 позивач звернулась до начальника Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» із заявою у звь"язку із звільненням виплатити грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна особистого користування.
Державною установою «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» позивачу було видано довідку від 15.11.2021 №27 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно якої загальна сума грошової компенсації до виплати становить 14270,86 грн.
Вказана компенсація в день звільнення-01.11.2021 виплачена позивачу не була.
30.12.2021, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 01.01.2022 №QD16QNK1LUU71NBH на банківську картку позивача від відповідача надійшли грошові кошти у сумі 14056,80 грн. грошової компенсації (з урахуванням відрахування 1,5% військового збору).
Позивач відповідно до норм ст. 117 Кодексу законів про працю України, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2021 по день фактичного розрахунку при звільненні -до 30.12.2021 у сумі 22244,77 грн.
При вирішенні спору по суті суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України від 23.06.2005 №2713-ІV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (Закон №2713-ІV).
Відповідно до частин 1, 5 ст. 23 Закону №2713-ІV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (Порядок № 578).
Пунктом 23 Порядку №578 встановлено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.
Під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення) (п. 27 Порядку №578).
За п.60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Положеннями ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (Постанова №100).
За абз. 3 п. 2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов"язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Виходячи з довідки відповідача №4/4-97 від 18.11.2021 про доходи ОСОБА_1 її заробітна плата за вересень 2021 склала 11169,03 грн., а за жовтень 2021 -11829,03 грн. Загальна сума за два місяці перед звільненням -22998,06 грн.
Суд погоджується з розрахунком позивача, за яким середньоденна заробітна плата складає 22998,06 грн./61 день (31 день жовтня 2021+ 30 днів вересня 2021)=377,02 грн.
Сума середньомісячного заробітку у зв"язку з затримкою виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна складає: 377,03 (середньоденна заробітна плата) х59 днів (кількість днів затримки з 02.11.2021 по 30.12.2021)=22244,77 грн.
Щодо посилання відповідача на безпідставне застосування ст.ст. 116,117 КЗпП України, то суд не погоджується з ними в силу наступного.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 за наслідком розгляду справи № 821/1083/17 і Верховним Судом в постанові від 29 липня 2020 у справі № 1.380.2019.003696 (адміністративне провадження № К/9901/12670/20) були зроблені наступні висновки:
«Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».
Посиланням відповідача на відсутність достатнього фінансування як на підставу для невиплати грошової компенсації станом на дату звільнення позивача, суд вважає безпідставними, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.
Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» входить до системи Державної кримінально-виконавчої служби України і фінансується з Державного бюджету України.
Частиною 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, співробітники Служби судової охорони (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, частиною четвертою статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацом першим частини третьої статті 57 Закону України "Про освіту"), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
До таких витрат належать: забезпечення форменим одягом, речовим майном, службовим обмундируванням; забезпечення безоплатною медичною допомогою; надання санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення; надання жилого приміщення або виплата грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення; зниження плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія); безоплатний проїзд і перевезення багажу; безоплатне встановлення квартирної охоронної сигналізації і користування нею; безоплатне відправлення та одержання листів військовослужбовцями строкової служби.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Наявні у справі матеріали не містять жодних доказів вжиття відповідачем заходів для проведення повного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо).
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні своєчасного та повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплаті позивачеві в день звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 243-246, 250,262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні-задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» (код ЄДРПОУ - 14316882) щодо не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, за період з 02.11.2021 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме до 30.12.2021 року.
Стягнути з Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4» (вул. Надії Алексеєнко, 80, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 14316882) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, за період з 02.11.2021 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме до 30.12.2021 року у сумі 22244 гривні 77 копійок (двадцять дві тисячі двісті сорок чотири гривні 77 копійок) без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона