04.05.2022м. СумиСправа № 920/30/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/30/22 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Офісбуд” (вул. Січових Стрільців, буд. 37/41, офіс 35/2, м. Київ, 04053; код за ЄДРПОУ 33594090),
до відповідача: Комунального підприємства “Теплогарант” (вул. Садова, буд. 39-А, м. Конотоп, Сумська область, 41615; код за ЄДРПОУ 32325215),
про визнання договору розірваним
11.01.2022 позивач звернувся з позовом, в якому просить визнати розірваним з 01.01.2022 договір №76/18 про постачання теплової енергії від 01.11.2018, укладений між Комунальним підприємством “Теплогарант” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Офісбуд”, а також стягнути з відповідача судовий збір.
Ухвалою від 14.01.2022 відкрито провадження у справі № 920/30/22, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи. Копію ухвали надіслано учасникам справи.
24.01.2022 копія ухвали від 14.01.2022 у справі 3920/30/22, надіслана позивачу на адресу його місцезнаходження, зазначену у позовній заяві : вул. Січових Стрільців, буд. 37/41, офіс 35/2, м. Київ, 04053, була повернута поштовим відділенням з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Разом з тим, відповідно до витягу з ЄДРПОУ, доданого позивачем до позовної заяви, місцезнаходження ТОВ «Офісбуд» співпадає з адресою місцезнаходження, зазначеною позивачем у позовній заяві.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, суд вважає, що позивач повідомлений належним чином про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 26.01.2022 відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.
08.02.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву від 04.02.2022 №0297 (вх №945/22 від 08.02.2022), в якому зазначає, що 01 листопада 2018 року між КП «Теплогарант» та ТОВ «Офісбуд» був укладений договір №76/18 про постачання теплової енергії на належне на праві власності позивачу (споживачу) нежитлове приміщення, розташоване в м. Конотоп по вул. Г. Тхора, 86, площею 783,6 кв.м. Однак, навіть після укладення договору у добровільному порядку за взаємною згодою, ТОВ «Офісбуд» не здійснювало оплату теплової енергії, у зв'язку з чим заборгованість стягувалась у судовому порядку. На неодноразові заяви ТОВ «Офісбуд» розірвати договір, КП «Теплогарант» надавало відповіді про відсутність достатніх законодавчих підстав для розірвання договору, які були отримані ТОВ «Офісбуд» та копії яких з копіями квитанцій про їх відправлення та інформацією про їх отримання долучено до даного відзиву. Відповідач наголошує, що незалежно від того користується ТОВ «Офісбуд» нежитловим приміщенням за його цільовим призначенням, чи ні, до даного приміщення постачається теплова енергія, чим забезпечується підтримання приміщення у належному стані. Оскільки нежитлове приміщення ТОВ «Офісбуд» розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку, згідно діючого законодавства відключити від мережі централізованого опалення можливо лише весь будинок в цілому за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, до яких в т.ч. належить ТОВ «Офісбуд». Разом з тим, відсутня технічна можливість припинити постачання теплоносія до нежитлового приміщення ТОВ «Офісбуд» (що знаходиться на першому поверсі багатоквартирного будинку) без впливу на можливість безперебійного постачання тепла у житлові приміщення (квартири), що знаходять поверхами вище. Враховуючи зазначене відповідач просить відмовити в задоволені позову.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Розпорядженням Верховного Суду від 22.03.2022 №13/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей)» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22 «Про відновлення територіальної підсудності судових справ господарських судів Сумської та Чернігівської областей» було відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва від 18.02.2010 ВММ №903771 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.03.2010 №25626573 ціле вбудоване приміщення магазину реєстраційний номер 53733345, за адресою: Сумська область, м. Конотоп, вул. Тхора генерала, буд. 86, належить на праві приватної власності позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Офісбуд».
01.11.2018 між Комунальним підприємством «Теплогарант» (далі - виконавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Офісбуд» (далі - споживач, позивач) укладено договір №76/18 про постачання теплової енергії (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується у період дії цього договору поставити споживачу теплову енергію, а споживач зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, що передбачені договором.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що послуги за цим договором передбачають поставку теплової енергії за допомогою технічних засобів передачі та розподілу гарячої води та пари.
Згідно з п. 1.5. договору характеристика об'єкта надання послуг: ціле вбудоване приміщення магазину, що знаходиться за адресою м. Конотоп, вул. Генерала Тхора, 86 (п. 1.5.1.); опалювальна площа приміщення за даними технічного паспорту від 25.02.2010 складає 783,6 кв.м. (п. 1.5.2.).
Пунктом 1.6. договору встановлено характеристику наявних засобів обліку теплової енергії: тепловий лічильник VKR-431 №16187-00 по вул. Г. Тхора, 86.
Відповідно до п. 2.1. договору розмір тарифів на теплову енергію встановлюється рішенням органу місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства України.
У разі зміни тарифів на послуги виконавець повідомляє про це споживача у письмовій формі. Виконавець застосовує нові тарифи, а споживач здійснює розрахунки за спожиті послуги за новими тарифами з моменту введення їх в дію (п.п. 2.2., 2.3. договору).
Відповідно до п. 3.4. договору щомісячно до 1 числа споживач отримує від виконавця акт прийому-передачі теплової енергії та рахунок за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільняє споживача від відповідальності щодо оплати наданої виконавцем послуги.
Згідно з п. 3.5. договору розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється споживачем до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Виконавець постачає теплову енергію споживачу у відповідності до положень Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Постанови КМУ від 21.07.2005 №630 зі змінами і доповненнями «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення», інших нормативно-правових актів чинного законодавства (пункт 4.1. договору).
Відповідно до п. 4.2. договору послуги надаються виконавцем безперервно (за винятком часу перерв на проведення ремонтних та профілактичних робіт, ліквідацію наслідків аварії або пов'язаних з дією обставин непереборної сили); протягом опалювального сезону, строк якого встановлюється відповідним органом державної влади.
Споживач зобов'язаний дотримуватись вимог житлового та містобудівного законодавства України під час здійснення ремонту чи реконструкції приміщень або їх частин, не допускати порушення прав та інтересів інших споживачів у сфері житлово-комунальних послуг (п. 5.1.16 договору).
Згідно з п 5.3.11 договору споживач має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання зобов'язань теплопостачальною організацією при наявності технічної можливості відключення об'єкту від центрального теплопостачання, повідомивши його про це за 30 днів до дати розірвання договору.
Пунктом 9.1. договору визначено, що договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення підписів печатками сторін і діє по 31.12.2019. на підставі ч. 3 ст. 613 Цивільного кодексу України, умови даного договору поширюються на відносини сторін, що можуть виникнути раніше, до його укладення, а саме з моменту фактичного початку опалювального сезону 2018-2019 років.
Відповідно до п. 9.3. договору, договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії однієї із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.
Згідно з п. 9.4 договору, останній може бути розірваний достроково у разі: зникнення потреби в отриманні послуг або відмови споживача від користування послугами виконавця, у визначеному законодавством порядку; переходу права власності (користування) на об'єкт (приміщення, квартиру, будинок) до іншої особи; невиконання умов договору сторонами договору; за рішенням суду.
Сторона, яка має намір достроково розірвати договір, повинна не пізніше 30 днів до дати розірвання договору направити відповідне письмове повідомлення іншій стороні, а інша сторона повинна розглянути вказане повідомлення та письмово відповісти протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення (п. 9.5. договору).
23.09.2016 ТОВ «Офісбуд» звертався до відповідача із заявою №09/16-2, в якій позивач просив видати технічні умови на відключення від централізованого опалення приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Генерала Тхора, 86, гарантувавши оплату.
23.09.2016 позивач направляв листа №09/16-3 міському голові м. Конотоп, відповідно до якого просив дати згоду на відключення від системи централізованого теплопостачання приміщення розташованого за адресою: м. Конотоп, вул. Генерала Тхора, 86, у зв'язку з тим, що ТОВ «Офісбуд» не здійснює господарської діяльності в зазначеному приміщенні.
29.09.2016 відповідач надсилав позивачу лист №601, в якому на заяву позивача від 23.09.2016 №09/16-2 КП «Теплогарант» повідомляв, що згідно з Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4 при міськвиконкомі створено постійно діючу комісію з розгляду даних питань. Видача технічних умов на відключення приміщень від центрального опалення здійснюються на підставі письмового дозволу цієї комісії, самостійно приймати такі рішення підприємство відповідача не уповноважене. Крім того повідомлено позивача, що його товариство не укладало з відповідачем договір на теплопостачання і жодного разу (з моменту придбання приміщення по вул. Генерала Тхора, 86) не сплатило за опалення.
Як зазначає позивач, у січні 2017 року ТОВ «Офісбуд» звертався до відповідача з проханням перерахувати плату за централізоване опалення, у зв'язку із невикористанням позивачем приміщення, що є предметом договору.
20.01.2017 відповідач надав позивачу лист-відповідь №1, зазначивши, що відсутні підстави для перерахунків з нарахування за теплопостачання населенню в будинку, де розташований об'єкт нерухомості відповідача, що є предметом спірного договору.
05.08.2021 позивач направив на адресу відповідача лист від 02.08.2021 №б/н, в якому зазначив, що враховуючи наявність судового спору між Комунальним підприємством «Теплогарант» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Офісбуд» про стягнення заборгованості з останнього за комунальні послуги, беручи до уваги той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Офісбуд» не користується приміщенням, а отже у позивача відсутня потреба в наданні послуг з постачання теплової енергії, а також керуючись пунктом 9.3. договору, ТОВ «Офісбуд» повідомило про своє бажання припинити споживання теплової енергії та просило з 10.09.2021 припинити дію договору №76/18 від 01 листопада 2018 року про постачання теплової енергії.
06.09.2021 позивач, не отримавши відповідь від відповідача на вищезазначений лист, направив КП «Теплогарант» листа від 03.09.2021 №б/н, відповідно до якого, керуючись п. 9.4. договору, повідомив відповідача, що відмовляється від користування послугами КП «Теплогарант», як наслідок просив розірвати спірний договір.
06.10.2021 відповідач надіслав позивачу листа №769 у відповідь на листи звернення позивача від 02.08.2021 та 03.09.2021, в якому зазначив, що незалежно від того користується ТОВ «Офісбуд» нежитловим приміщенням, що належить товариству на праві приватної власності за його цільовим призначенням, чи ні, до даного приміщення постачається теплова енергія, чим забезпечується підтримання приміщення у належному стані. Оскільки нежитлове приміщення ТОВ «Офісбуд» розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку у м.Конотоп Сумської області по вул. Генерала Тхора, буд. 86, згідно діючого законодавства відключити від мережі централізованого опалення можливо лише весь будинок в цілому за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, до яких в т.ч. належить і ТОВ «Офісбуд», у передбаченому наказом Мінрегіону №169 від 26.07.2019 Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води. Враховуючи специфіку надання послуг з постачання теплової енергії та особливості розташування об'єкту на який теплова енергія постачається, невиконання споживачем умов договору щодо повної та своєчасної оплати послуг не є достатньою підставою для його припинення чи розірвання, а є підставою для ведення претензійно-позовної роботи з боржником. Враховуючи викладене, на думку відповідача, наведені ТОВ «Офісбуд» у вказаних вище листах обставини та причини не є достатніми для розірвання договору про постачання теплової енергії №76/18 від 01 листопада 2018 року.
12.11.2021 (відповідно до опису вкладення в цінний лист доданого до позову) позивач надіслав відповідачу лист від 04.11.2021 №б/н про розірвання договору, в якому керуючись пунктами 39, 40 Правил користування тепловою енергією та п. 9.3. договору, ТОВ «Офісбуд» повідомив КП «Теплогарант» про розірвання договору з 01.01.2022 у зв'язку із закінченням строку його дії та просив підписати відповідну додаткову угоду про розірвання, яку додав до даного листа та один екземпляр якої просив повернути ТОВ «Офісбуд» за адресою: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37/41, офіс 35/2.
15.12.2021 відповідач надіслав позивачу листа від 14.12.2021 №1029, відповідно до якого зазначив, що відсутні підстави для розірвання спірного договору, у зв'язку з чим повернув на адресу позивача два примірники неузгодженої додаткової угоди про розірвання договору.
Як зазначає позивач у своєму позові, відповідач не розглянув листа про розірвання договору в установлені договором строки, не підписавши зі своєї сторони додаткову угоду про розірвання договору та не вчинив будь-яких інших дій щодо такого розірвання. Таким чином, позивач вважає, що договір є дійсним станом на день подання позовної заяви, що, в свою чергу, порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю «Офісбуд», оскільки позивач не бажає продовжувати дію договору, а відмова відповідача від розірвання договору примушує позивача виконувати умови цього договору та безпідставно сплачувати послуги відповідача. Таким чином, позивач звернувся з позовної заявою про розірвання з 01.01.2022 спірного договору.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.
Нормами статті 203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами частин 1 та 2 статті 67 ГК України встановлено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до приписів статей 626, 629, 631 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є обов'язковим для виконання сторонами; строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до правил статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 905 ЦК України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Норма статті 652 ЦК України встановлює зміну або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.
Згідно з ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Абзацом 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Незалежно від того користується ТОВ «Офісбуд» нежитловим приміщенням, що розміщене у багатоквартирному будинку, за його цільовим призначенням, чи ні, до даного приміщення постачається теплова енергія, чим забезпечується підтримання приміщення у належному стані. На зазначеному наголошує відповідач та останнє не спростоване позивачем.
Як підтверджується матеріалами справи, нежитлове приміщення, що належить на праві власності позивачу та є предметом спірного договору, розміщене у багатоквартирному будинку.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до п. 8 ч. 2 та ч. 6 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про відключення будинку від мереж (систем) централізованого постачання комунальних послуг у порядку, встановленому законом, і визначення системи подальшого забезпечення будинку комунальними послугами, за умови дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.
Крім того, рішенням зборів співвласників може бути прийняття рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (укладення індивідуального та/або колективного договору про надання комунальної послуги). Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку (п. 9 ч. 2 та ч. 6 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Абзацами 1 та 4 частини 5 статті 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про обрання моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) відповідно до частини першої статті 14 цього Закону та повідомлення виконавців комунальних послуг про прийняте рішення за два місяці до запланованої дати укладення договору:
такий виконавець зобов'язаний укласти договори про надання комунальних послуг відповідно до вимог цієї статті згідно з обраною співвласниками моделлю організації договірних відносин;
раніше укладений із таким виконавцем договір про надання комунальної послуги достроково припиняється з дати набрання чинності новим договором, укладеним із співвласниками, але припинення (втрата чинності) дії раніше укладеного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором та від відповідальності за порушення його умов.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:
1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;
2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;
3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.
Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).
У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначаються "Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою КМУ від 03.10.2007 р. N 1198 " (далі Правила N 1198) та "Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою KMУ від 21.07.2005 р. N630 (далі - Правила 630). Вказані правила є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями.
Частиною 2 ст. 275 ГК України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до п. 4 Правил N 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право розірвати договір про надання комунальної послуги, попередивши про це виконавця відповідної комунальної послуги не менш як за два місяці до дати розірвання договору, за умови допуску виконавця для здійснення технічного припинення надання відповідної послуги. Однак, це право не поширюється на договір про постачання теплової енергії, укладений зі споживачами у багатоквартирному будинку, крім випадку розірвання такого договору колективним споживачем.
Частина 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначає обов'язки індивідуального споживача, серед яких в т.ч.: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (п. 1); оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5); дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства під час проведення ремонту чи реконструкції житла (іншого об'єкта нерухомого майна), не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг (п. 8).
Пунктом 7 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не менш як половина квартир та нежитлових приміщень відокремлена (відключена) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, власники квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж (систем), не зобов'язані, але мають право виключно за власним рішенням у встановленому порядку відокремити (відключити) від них свою квартиру чи нежитлове приміщення та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні. Не допускається примусове відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до таких мереж (систем), у багатоквартирних будинках у разі відокремлення (відключення) від цих мереж (систем) інших власників квартир та нежитлових приміщень.
Абзацом 1 п. 39 Правил №1198 визначено, що споживач має право вибирати теплопостачальну організацію, а також відмовитися від послуг теплопостачальної організації, про що попереджає письмово теплопостачальну організацію в строк, передбачений договором.
Відповідно до абз. 8 п. 40 Правил N1198 споживач теплової енергії зобов'язаний повідомити теплопостачальну організацію про своє бажання щодо припинення споживання теплової енергії відповідно до договору.
Згідно з пунктом 1 Правил №630 ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Пунктами 24-28 Правил №630 визначено порядок відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів.
Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (п. 24 Правил №630)
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (п. 25 Правил №630).
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення (п. 26 Правил №630).
Витрати, пов'язані з відключенням від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води, а також встановленням індивідуальних (автономних) систем опалення, відшкодовуються споживачами відповідно до калькуляції, складеної виконавцем (п. 27 Правил №630).
Відповідно до пункту 1. Розділу І Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019 (далі - Порядок №169), Порядок визначає процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків (далі - споживачі) від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до пункту 4 Розділу І Порядку №169, орган місцевого самоврядування створює своїм рішенням та затверджує склад постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води (далі - Комісія). Комісія є консультативно-дорадчим органом органу місцевого самоврядування, основним завданням якого є розгляд питань щодо відключення споживачів від ЦО та/або ГВП. Засідання Комісії відбуваються не рідше ніж один раз на місяць. Рішення Комісії оформлюється протоколом протягом п'яти робочих днів із дня проведення засідання Комісії та має рекомендаційний характер. Рішення Комісії оприлюднюються на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку №169, рішення щодо відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, від ЦО та/або ГВП приймається органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства за письмовою заявою власника (співвласників) такої будівлі, в тому числі житлового будинку, з урахуванням рішення Комісії.
Підпункти 3-8 Розділу ІІ Порядку №169 передбачають наступне:
-власник (співвласники) будівлі, в тому числі житлового будинку, подає (подають) до органу місцевого самоврядування заяву про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП, яка складається в довільній формі, із зазначенням причини відключення, а також інформацію про намір влаштування в будівлі систем індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання). Для багатоквартирного будинку до заяви додатково додається протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку (витяг із протоколу) про ухвалене співвласниками рішення про відключення будинку від ЦО та/або ГВП та зазначаються особи, уповноважені представляти інтереси співвласників у вирішенні питань щодо відключення багатоквартирного будинку;
-орган місцевого самоврядування відповідно до законодавства розглядає подані документи за наявності затвердженої ним схеми теплопостачання відповідного населеного пункту;
-заява про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП передається на розгляд Комісії.
-комісія на найближчому засіданні розглядає заяву про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП за участю заявника чи його уповноваженого представника.
-комісія приймає рішення щодо відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП та надає пропозиції щодо типу системи індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання), яку можна встановити в будівлі після відключення.
-під час прийняття рішення Комісія враховує технічні можливості наявних мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання населеного пункту чи окремого кварталу (мікрорайону) щодо забезпечення живлення запропонованої власником (співвласниками) будівлі системи, та за потреби надає пропозиції органу місцевого самоврядування щодо збільшення потужностей, а також заміни систем внутрішньоквартальних, магістральних мереж електро-, газо-, водо-, теплопостачання, потрібних для встановлення в будівлі системи індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) та пропозиції щодо фінансування таких заходів.
-комісія передає рішення до органу місцевого самоврядування протягом п'яти робочих днів із дня його прийняття. Копія рішення Комісії надається заявникові.
-орган місцевого самоврядування на найближчому засіданні за участі заявника чи його уповноваженого представника приймає відповідно до законодавства рішення щодо відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП з урахуванням рекомендацій Комісії. Копія рішення органу місцевого самоврядування надається заявникові.
Відповідно до абз. 1 пункту 10 Розділу ІІ Порядку №169, відключення будівлі від ЦО та/або ГВП здійснюється виконавцем відповідної комунальної послуги, або оператором зовнішніх інженерних мереж, якщо він не є виконавцем комунальної послуги, або залученим власником (співвласниками) суб'єктом господарювання, які у випадках, передбачених законодавством, мають ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, з обов'язковим переліком робіт із монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання, в присутності виконавця відповідної комунальної послуги після отримання рішення органу місцевого самоврядування, що дозволяє відключення такої будівлі.
Згідно з пунктом 12 Розділу ІІ Порядку №169, після виконання робіт із відключення будівлі від ЦО та/або ГВП складається акт про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від зовнішніх інженерних систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) / постачання гарячої води - по одному примірнику для власника / представника співвласників та кожного виконавця відповідної комунальної послуги, а також для оператора зовнішніх інженерних мереж або іншого суб'єкта господарювання. Такий акт підписується усіма присутніми під час відключення сторонами: власником / представником співвласників та кожним виконавцем відповідної комунальної послуги, а також оператором зовнішніх інженерних мереж або іншим суб'єктом господарювання (у разі їх залучення). Після підписання акта виконавець відповідної комунальної послуги повідомляє власника (співвласників) про перегляд умов або розірвання договору про надання відповідної комунальної послуги.
Відповідач неодноразово повідомляв позивача, що підтверджується матеріалами справи, про відсутність технічної можливісті припинити постачання теплоносія до нежитлового приміщення ТОВ «Офісбуд» без впливу на можливість безперебійного постачання тепла у житлові приміщення (квартири), що знаходять в багатоквартирному будинку, як і приміщення позивача, а також про те, що згідно з діючим законодавством відповідач не уповноважений самостійно приймати рішення про зазначене відключення.
Позивач, відповідно до ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України скористався своїм правом щодо передачі спору про розірвання договору на вирішення суду. Суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується, що позивачем в обґрунтування позову не надано належних доказів, а саме: щодо дотримання позивачем вимог чинного законодавства щодо відключення нежитлового приміщення ТОВ «Офісбуд», що є предметом спірного договору, від мереж централізованого опалення у зв'язку із відсутністю потреби в отриманні послуг або відмови споживача від користування послугами виконавця у визначеному законодавством порядку; щодо переходу права власності позивача на нежитлове приміщення, що є предметом спірного договору, до іншої особи; щодо невиконання відповідачем умов договору, що визначено нормою ст. 651 ЦК України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору.
Згідно з частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, у зв'язку з чим, позов є таким, що не підлягає задоволенню.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір в сумі 2481,00 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Відмовити в задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 04.05.2022.
Суддя В.Л. Котельницька