04.05.2022м. СумиСправа № 920/90/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/90/22 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буринський молокозавод» (41700, Сумська обл., м. Буринь, вул. Конотопське шосе, 1; код за ЄДРПОУ 39580318),
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» (42751, Сумська область, Охтирський р-н, с. Лутище, пров. Лісовий, б.18; код за ЄДРПОУ 37761522),
про стягнення 870683,20 грн
Установив:
27.01.2022 позивач звернувся з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 870683,20 грн за невиконання грошового зобов'язання по оплаті товару за договором поставки №44/16/РП від 22 листопада 2016 року, а також 13060,25 грн судового збору.
Ухвалою від 28.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/90/22; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адресу учасників справи.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення як позивач так і відповідач 04.01.2022 та 03.02.2022 (відповідно) були повідомлені належним чином про розгляд даної справи судом.
Водночас, відповідач ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог, ні доказів сплати заборгованості не подав.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Розпорядженням Верховного Суду від 22.03.2022 №13/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей)» відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22 «Про відновлення територіальної підсудності судових справ господарських судів Сумської та Чернігівської областей» було відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
22.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буринський молокозавод» (далі - позивач, постачальник) укладено договір поставки №44/16/РП (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується продати (передати у власність) покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити молоко коров'яче знежирене (обрат), одержане з молока незбираного, що відповідає вимогам ДСТУ 3662, надалі Товар, в асортименті та кількості за попередньою домовленістю сторін, відповідна до видаткових накладних та/або рахунків-фактур, що є невід'ємними частинами даного договору.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що ціна Товару встановлюється згідно протоколу погодження цін та вказується у відповідних рахунках- фактурах та/або видаткових накладних, наданих постачальником у відповідності до узгоджених з покупцем заявок.
Згідно з п. 2.3. договору загальна сума договору дорівнює загальній вартості поставленого Товару, вказаного у відповідних рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, що надаються постачальником у відповідності до узгоджених з покупцем заявок.
Розрахунки за Товар здійснюються покупцем, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, у національній валюті України - гривні (п. 2.5. договору).
Відповідно до п. 2.6. договору покупець зобов'язаний сплатити вартість Товару, згідно виставленого рахунку постачальником, по факту поставки (передачі) Товару протягом 3-х (трьох) банківських днів.
Згідно з п. 2.7. договору оплата вважається здійсненою з дати зарахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
По результатах кожного місяця або, у разі необхідності, в інший час, постачальник має право готувати акти звірки взаєморозрахунків (надалі - акти звірки) та направляти їх покупцеві. Покупець повинен протягом одного тижня з моменту отримання акту звірки підписати його та надіслати постачальнику чи заявити письмові мотивовані зауваження до акту звірки. У випадку, якщо протягом одного тижня з моменту отримання акту звірки покупець не передасть чи не надішле постачальнику підписаний примірник, чи не заявить письмові зауваження. Акт звірки буде вважатись визнаним і узгодженим з боку покупця (п. 2.8. договору).
Пунктом 3.1. договору встановлено, що поставка Товару здійснюється за попереднім замовленням покупця.
Відповідно до п. 6.1. договору постачальник зобов'язаний вчасно передати Товар в стані, що відповідає умовам даного договору.
Пунктом 6.2. договору встановлено, покупець зобов'язаний прийняти Товар за кількістю та якістю в порядку і терміни обумовлені даним договором та повістю провести розрахунок.
Суперечки за даним договором вирішуються переважно шляхом переговорів. У випадку неможливості врегулювання спорів, що виникають між сторонами за ним договором або у зв'язку з ним вони вирішуються в Господарському суді у порядку встановленому чинним законодавством України (пункти 8.1. та 8.2. договору).
Згідно з п. 9.1. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками Сторін та діє до 31 грудня 2017 року, у випадку якщо жодна із сторін за 14 днів до дня закінчення дії договору не виявила бажання припинити співпрацю, в такому випадку договір автоматично пролонгується на 1 календарний рік на тих же умовах.
На виконання умов договору, між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків за період листопада 2021 року, відповідно до якого станом на 30.11.2021 відповідач підтвердив свою заборгованість перед позивачем в сумі 920683,20 грн.
Відповідно до платіжних доручень, долучених позивачем до матеріалів справи, відповідач заборгованість за поставлений товар сплатив частково.
Ураховуючи підписаний між сторонами спору акт звірки взаєморозрахунків та часткові проплати відповідачем заборгованості за договором, на момент подання позовної заяви, розмір основної заборгованості відповідача перед позивачем склав 870683,20 грн, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем,
Як зазначає позивач, 17 січня 2022 року ТОВ «Буринський молокозавод» надіслав відповідачу претензію за №22 з вимогою сплатити заборгованість за договором, разом з тим, відповідач заборгованість не сплатив, вмотивованої відповіді на претензію не надав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору щодо оплати вартості поставленого товару в сумі 870683,20 грн в межах договору поставки від 22.11.2016 №44/16/РП.
Згідно з частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову щодо стягнення з відповідача 870683,20 грн вартості поставленого товару за договором, укладеним між сторонами спору, у зв'язку з чим, позовна заява є такою, що підлягає задоволенню.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 13060,25 грн, що сплачений за платіжним дорученням від 24.01.2022 №3485.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що позов задоволено повністю, судовий збір в сумі 13060,25 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» (42751, Сумська область, Охтирський район, с. Лутище, пров. Лісовий, буд. 18; код за ЄДРПОУ 37761522) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буринський молокозавод» (41700, Сумська область, м. Буринь, вул. Конотопське шосе, 1; код за ЄДРПОУ 39580318) 870683,20 грн (вісімсот сімдесят тисяч шістсот вісімдесят три грн 20 коп.) вартості поставленого товару за договором поставки від 22.11.2016 №44/16/РП, а також 13060,25 грн (тринадцять тисяч шістдесят грн 25 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 04.05.2022.
Суддя В.Л. Котельницька