номер провадження справи 4/34/22
04.05.2022 Справа № 908/484/22
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя господарського суду Запорізької області Зінченко Н.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін, справу
за позовом Концерну “Міські теплові мережі”, (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; фактична адреса: 69005, м. Запоріжжя, вул.Адмірала Нахімова, буд.4)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Карпенко Андрія Анатолійовича, ( АДРЕСА_1 ; адреса об'єкту надання послуги: АДРЕСА_2 (підвального поверху)
про стягнення 21 442,23 грн.
21.02.2022 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява б/н від 10.02.2022 (вх. №536/08-07/22 від 21.02.2022) Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Карпенко Андрія Анатолійовича, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року в сумі 19691,58грн., 3 % річних в сумі 571,59 грн. і інфляційних втрат в сумі 1179,06грн., а всього 21442,23 грн. заборгованості.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2022 справу № 908/484/22 розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.03.2022 у справі № 908/484/22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/484/22, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового позовного провадження без виклику представників сторін.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст.,ст. 11, 15, 16, 509, 525, 530, 625, 629 ЦК України, ст., ст. 2, 3, 193, 232, 275- 277 ГК України, норми Законів України «Про теплопостачання», положення Правил користування тепловою енергією. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що всупереч приписам Закону України “Про теплопостачання” та Правил користування тепловою енергією відповідачем не укладено з Концерном “МТМ” договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. Проте позивач здійснював та продовжує здійснювати постачання теплової енергії до нежитлового приміщення ХІ підвального поверху літ А-5 по ву.Лермонтова буд.2 в м. Запоріжжі , яке на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 06.12.2019 №446/13 та акту прийому передачі приміщення використовується відповідачем для здійснення побутового обслуговування населення. Об'єкт теплопостачання - нежитлове приміщення підвалу літ А-5 по вул.Лермонтова буд.2 в м. Запоріжжі, має єдину з будинком систему опалення. Таким чином, у період з листопада 2020 по квітень 2021 року включно відповідачу постачалась теплова енергія на загальну суму 19691,58 грн., яка повинна бути оплачена відповідачем в силу приписів ч. 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”. Через порушення відповідачем обов'язків щодо оплати фактично спожитих послуг з теплопостачання відповідно до вимог чинного законодавства позивачем відповідачу нараховані 3 % річних в сумі 571,59грн. і інфляційних втрат в сумі 1179,06грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на його користь заборгованість за спожиту теплову енергію в загальній сумі 21442,23 грн. . Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 2481,00 грн. судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою-підприємцем) фізичної особи-підприємця.
В листі Міністерства юстиції України від 23.01.2018 № 1028/8.4.3/Ін-18 надано роз'яснення, що згідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідно до ст. 6 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Відповідно до Витягу (Безкоштовного) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичною адресою Фізичної особи-підприємця Карпенко Андрія Анатолійовича (код ІНН НОМЕР_1 ) є: АДРЕСА_1 , що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.
Ухвала суду від 09.03.2022 про відкриття провадження у справі № 908/484/22, яка направлялася на зазначену адресу відповідача, вручена відділення поштового зв'язку 17.03.2022 відповідачу особисто згідно з рекомендованим повідомленням.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що судом вжито необхідних заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Ухвалою господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 09.03.2022 у справі №908/484/22 відповідачу запропоновано подати відзив у строк не пізніше 24.03.2022.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, свою позицію у спорі не повідомив, обґрунтованих заперечень проти позову не висловив.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки судом належним чином виконано обов'язок та вжито заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 11.04.2022 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 04.05.2022.
Розглянувши матеріали справи, суд
Матеріали справи свідчать, що Концерн “Міські теплові мережі” є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.
Предметом діяльності Концерну “Міські теплові мережі” є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту)
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про теплопостачання” від 02.06.2005 № 2633-ІV, “Правилами користування тепловою енергією”, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за №1198 та іншими нормативно-правовими актами України.
Стаття 1 Закону України “Про теплопостачання” дає визначення, зокрема, терміну споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Досліджені судом матеріали справи свідчать, що відповідач є орендарем нежитлового приміщення ХІ підвального поверху літ.А-5 загальною площею 72,2кв.м, розташованого за адресою: м.Запоріжжя вул.Леромонтова буд.2 , на підставі договору оренди нежитлового приміщення №446/13 від 06.12.2019 укладеного з Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради. Строк дії договору оренди визначений п.11.1 Договору оренди та становить 2 роки 11 місяців, до 06.11.2022р.
06.12.2019 відповідач прийняв в користування орендоване приміщення, про що свідчить акт прийому-передачі.
Відповідач звертався до позивача з листом пропозицією щодо укладення договору про надання послуг з централізованого опалення 27.07.2020.
З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2021 листом за вих. №114/09 позивач направляв відповідачу для укладення договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №204317 від 24.03.2021, з додатком проектом відповідного договору.
Проте, в супереч приписам Закону України “Про теплопостачання” та Правил користування тепловою енергією відповідачем не укладено з Концерном “Міські теплові мережі” договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.
Не зважаючи на фактичну відсутність договірних відносин з відповідачем щодо постачання теплової енергії позивач здійснював та продовжує здійснювати постачання теплової енергії до нежитлового приміщення ХІ підвалу літ А-5 по ву.Лермонтова , буд. 2 в м. Запоріжжі загальною площею 72,2кв.м. Об'єкт теплопостачання - спірне нежитлове приміщення має єдину з будинком систему опалення. Облік відпущеної теплової енергії здійснюється по особовому рахунку №204317 від 01.08.2020.
Згідно з відомостями з офіційного сайту Запорізької міської ради, рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.10.2020 і № 134 від 01.04.2021 опалювальний період 2020 - 2021 років у м. Запоріжжі розпочався з 02 листопада 2020 року та завершився 07 квітня 2021 року.
Як зазначає позивач, у період з листопада 2020 по квітень 2021року включно відповідачу була поставлена теплова енергія на загальну суму 19691,58 грн.
Враховуючи відсутність у відповідача власного приладу обліку теплової енергії, нарахування здійснювалися розрахунковим способом пропорційно до теплового навантаження споживача.
На підтвердження факту надання цих послуг позивачем надано суду акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період. Зазначені акти приймання-передачі теплової енергії складні та підписані позивачем, проте відповідачем підписані не були.
Також позивачем відповідачу виставлялися рахунки на оплату наданих послуг з листопада 2020 по квітень 2021 року.
Зазначені акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки направлялися на адресу відповідача поштовою кореспонденцією, у підтвердження чого позивачем надано суду згруповані реєстри на відправлення кореспонденції за спірний період, які містяться в матеріалах справи.
Заперечень щодо нарахувань, зазначених у актах приймання-передачі теплової енергії за спірний період, відповідачем суду не надано.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять ч., ч. 1, 7 ст. 193 ГК України.
Статями 6, 627 ЦК України визначені загальні принципи цивільного законодавства, зокрема принцип свободи договору, який полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України законодавець визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Закон України “Про житлово-комунальні послуги” визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
За змістом ст., ст. 1, 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” послуги з надання теплової енергії в гарячій воді є одним з видів комунальних послуг.
Частиною 1 ст. 12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статті 7, 8 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, і з урахуванням вказаних положень Закону позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач є їх споживачем.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 2 ч. 2 ст. 8 цього Закону готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії врегульовано Законом України “Про теплопостачання”.
Відповідно до ст., ст. 1, 19 Закону України “Про теплопостачання” теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Вироблена теплова енергія постачається споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено і статтями 24 і 25 Закону України “Про теплопостачання” та є обов'язковим для сторін на підставі закону.
Так, приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії.
Згідно з пунктами 4 та 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
За приписами ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Аналогічне визначення міститься у ст.1 Закону України “Про теплопостачання”.
Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді між позивачем та відповідачем укладено не було, хоча сторонами вчинялися дії спрямовані на укладення такого договору. Отже, у даному випадку має місце бездоговірне користування тепловою енергією.
Статтею 9 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Крім того, у частині 5 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” зазначено, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з виконавцем послуг не позбавляє споживача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача вартості поставленої у період з листопада 2020 по квітень 2021 року теплової енергії на суму 19691,58грн. При цьому, відсутність у даному випадку укладеного між сторонами у вказаний період договору на постачання теплової енергії не нівелює обов'язку споживача оплатити спожиті комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними і не доведе протилежного.
Позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції в розмірі 1179,06 грн. та 3 % річних в розмірі 571,59 грн., стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Факт порушення відповідачем грошових зобов'язань у спірних правовідносинах доведений, проте дослідивши надані позивачем до матеріалів справи розрахунки 3 % річних і інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість періодів, за які ним здійснені відповідні нарахування, оскільки договір про надання послуг постачання теплової енергії (в якому був би визначений строк оплати за спожиту теплову енергію) сторонами не укладено, також позивачем не надано належних і допустимих доказів надання/вручення відповідачу щомісячно протягом спірного періоду актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків на оплату за спожиту теплову енергію.
На підставі зазначеного, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення втрати від інфляції в розмірі 1179,06грн. та 3 % річних в розмірі 571,59 грн.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19691,58грн. заборгованості за спожиту теплову енергію. В іншій частині позовних вимог в задоволені позову відмовляється.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Карпенко Андрія Анатолійовича задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Карпенко Андрія Анатолійовича , ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Концерну “Міські теплові мережі”, (юридична адреса: 69091,м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458, на р/р № НОМЕР_2 , установа банку: Філія - АТ «Укрексімбанк», МФО 322313) 19691(дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто одну) грн. 58 коп. заборгованості за спожиту теплову енергію. Видати наказ.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Карпенко Андрія Анатолійовича , ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Концерну “Міські теплові мережі”, (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; ідентифікаційний код юридичної особи 32121458, на п/р № НОМЕР_3 , установа банку: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», МФО 320478) 2 278 (дві тисячі двісті сімдесят вісім ) грн. 44 коп. судового збору. Видати наказ.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено і підписано “ 04” травня 2022 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.