Постанова
Іменем України
28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 408/489/20
провадження № 61-18740св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальний заклад «Станично-Луганський районний будинок культури»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Гаврилюка В. К., Карташова О. Ю., Коновалової В. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Станично-Луганський районний будинок культури», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Станично-Луганський районний будинок культури» (далі - КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що з 05 березня 2002 року вона працювала прибиральником службових приміщень у КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури», свої трудові обов'язки виконувала сумлінно.
18 жовтня 2019 року вона разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконувала свої службові обов'язки, чистили клумби та прибирали територію КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури».
23 жовтня 2019 року вона дізналася, що завідувачем господарства КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_7 було складено доповідну записку стосовно неї, згідно з якою вона 18 жовтня 2019 року була відсутня на роботі більше трьох годин без поважних причин. Того самого дня відбулися збори трудового колективу КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури», на яких було прийнято рішення про її звільнення з посади прибиральника службових приміщень.
Наказом КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 23 жовтня 2019 року № 87 її було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за прогул без поважних причин 18 жовтня 2019 року (була відсутня на роботі більше трьох годин протягом робочого дня: з 10:00 год. до 13:30 год.).
ОСОБА_1 вважала, що вона не порушувала правила внутрішнього трудового розпорядку КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури», її діями не завдано будь-якої шкоди інтересам закладу, а тому її звільнено з роботи незаконно.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд поновити строк звернення до суду з цим позовом; визнати наказ КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 23 жовтня 2019 року № 87 про звільнення незаконним та скасувати його; поновити її на посаді прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» та стягнути з КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 29 травня 2020 року у складі судді Булгакова Г. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що факт наявності прогулу позивача, тобто факт її відсутності на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без жодних поважних причин, є доведеним, тому її звільнення із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом здійснено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Біловодського районного суду Луганської області від 29 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов'язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2 від 23 жовтня 2019 року № 87 про звільнення ОСОБА_1 з посади прибиральника службових приміщень за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури».
Стягнуто з КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2019 року до 11 листопада 2020 року в розмірі 52 459,44 грн без утримання податку й інших обов'язкових платежів.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанцій виходив з того, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що з урахуванням вимог трудового законодавства України у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення вимог чинного трудового законодавства України. Відповідачем не було надано суду належні та допустимі докази відсутності позивача на робочому місці протягом трьох годин 18 жовтня 2019 року, у зв'язку з чим не було дотримано вимоги чинного трудового законодавства України при звільненні позивача відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Отже, наявні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права положень статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вимоги статті 149 КЗпП України, зокрема без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.
Також апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 12, 81 ЦПК України до спірних правовідносин.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.
У січні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року і витребувано з Біловодського районного суду Луганської області цивільну справу № 408/489/20.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Відповідно до наказу Станично-Луганського районного будинку культури від 04 березня 2002 року № 17 ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду техробітника в Станично-Луганський районний будинок культури з 05 березня 2002 року.
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що згідно з рішенням Станично-Луганської районної державної адміністрації від 17 грудня 2010 року Станично-Луганський районний будинок культури перейменовано в КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» та відповідно до наказу КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 28 вересня 2018 року № 21 назва посади «техробітник» змінена на «прибиральник службових приміщень», що також підтверджується довідкою КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 22 листопада 2019 року № 157.
Наказом виконуючого обов'язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2 від 19 червня 2019 року № 46-1 прибиральнику службових приміщень ОСОБА_1 було оголошено догану за здійснення порушення трудової дисципліни та попереджено під підпис про подальше звільнення в разі повторного порушення трудової дисципліни.
Відповідно до розділу 5 пункту 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури», погоджених 03 січня 2017 року виконуючим обов'язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2, з якими під підпис були ознайомлені працівники закладу, зокрема і ОСОБА_1 , «час початку та закінчення щоденної роботи, перерви для відпочинку та приймання їжі встановлюється таким: для співробітників районного будинку культури початок роботи - 08 год. 00 хв.; перерва на відпочинок та харчування - 30 хв. (з 12 год. 00 хв. до 12 год. 30 хв.); закінчення роботи - 16 год. 30 хв.
18 жовтня 2019 року було складено акт про відсутність на робочому місці прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_1 з 10 год. до 13 год. 30 хв. (протягом робочого часу).
Цей акт складений та підписаний завідувачем господарства КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_7, завідувачем костюмерної ОСОБА_8, методистом з народної творчості ОСОБА_5 , методистом по роботі з дітьми ОСОБА_6 , виконуючим обов'язки директора ОСОБА_2
З акта про відмову дачі пояснень про причини відсутності на робочому місці від 23 жовтня 2019 року вбачається, що прибиральник службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_1 відмовилася давати пояснення про причини її відсутності на робочому місці 18 жовтня 2019 року з 10 год. до 13 год. 30 хв.
Доповідною запискою від 18 жовтня 2019 року завідувача господарством КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_7 було повідомлено виконуючого обов'язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2 про факт відсутності прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин 18 жовтня 2019 року та запропоновано в табелі використання робочого часу зазначити про вказаний факт, як прогул без поважних причин, та порушити питання про її звільнення.
Відповідно до протоколу зборів трудового колективу КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» від 23 жовтня 2019 року № 1 було вирішено звільнити з роботи прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_1 за прогул без поважних причин 18 жовтня 2019 року.
Наказом виконуючого обов'язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2 від 23 жовтня 2019 року № 87 ОСОБА_1 звільнено з посади прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» за прогул без поважних причин 18 жовтня 2019 року (була відсутня на роботі більше трьох годин протягом робочого дня: з 10 год. до 13 год. 30 хв.), на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Для звільнення працівника на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та усіх наданих сторонами доказів.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.
Відповідно до статті 12 та частини першої статті 81 КЗпП України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється законність звільнення, обов'язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця (постанова Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 681/695/19 (провадження № 61-6143св21)).
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 18 жовтня 2019 року вона знаходилася на своєму робочому місці та виконувала свої функціональні обов'язки.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано відповідачем і матеріалами справи те, що відповідно до пояснень свідка ОСОБА_3 , допитаної в суді першої інстанції під час розгляду справи, 18 жовтня 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 10 год. до 12 год. прибирали територію КЗ «Станочно-Луганський районний будинок культури».
Доповідна записка від 18 жовтня 2019 року завідувача господарством КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_7, на підставі якої прийнято наказ про звільнення ОСОБА_1 , та якою було повідомлено виконуючого обов'язки директора КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_2 про факт відсутності прибиральника службових приміщень КЗ «Станично-Луганський районний будинок культури» ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин 18 жовтня 2019 року, датована 18 жовтня 2019 року, однак у додатку до неї зазначено посилання на акт від 23 жовтня 2019 року про відмову ОСОБА_1 надати пояснення (а. с. 8).
Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ця доповідна записка не могла бути складена 18 жовтня 2019 року, що свідчить про те, що вона не відповідає дійсності, тому не може бути достовірним доказом відповідно до вимог частини першої статті 79 ЦПК України.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що зазначені обставини свідчать про недотримання порядку застосування відповідачем стягнення за порушення трудової дисципліни та одночасно унеможливлюють доведення вчинення позивачем дисциплінарного проступку у вигляді прогулу.
Висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 відповідають обставинам справи, які встановлено відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які застосовано судом правильно.
Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновок за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Луганського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець