Постанова
Іменем України
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 221/9049/19
провадження № 61-9928св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Новоселівської сільської ради Волноваського району Донецької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 серпня 2020 року у складі судді Писанець Н. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Лопатіної М. Ю., Биліни Т. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Новоселівської сільської ради Волноваського району Донецької області, про позбавлення батьківських прав
та стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його син ОСОБА_3 з 22 грудня 2007 року до 02 вересня 2019 року перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , у шлюбі мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 02 вересня
2019 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 розірвано. У 2015 році позивач із дружиною, син, невістка та діти поїхали тимчасово проживати до Російської Федерації у зв'язку із військовими діями у Донецькій області.
У березні 2017 року усі, окрім ОСОБА_2 , яка не виявила бажання повертатись, повернулись додому, у с. Кам'янка Волноваського району Донецької області. Діти у 2017 році пішли до школи, де навчаються до цього часу. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько дітей, син позивача - ОСОБА_3 . Двоє малолітніх дітей залишились без батьківського піклування, і здійснення турботи про них взяли на себе дідусь та бабуся дітей - позивач та його дружина.
З березня 2017 року ОСОБА_2 не цікавилась життям дітей, їх здоров'ям
та успіхами, не перераховувала кошти для придбання дітям продуктів харчування та одягу.
Враховуючи наведене, позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначивши ОСОБА_1
їх опікуном, а також стягнути з відповідача на його користь аліменти
на їх утримання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду
від 23 грудня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку,
що немає доказів того, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
У справі немає доказів застосування до відповідача будь-яких заходів впливу
з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, проведення бесіди, попередження з боку органів опіки
та піклування, органів місцевого самоврядування. Крім того, заява ОСОБА_2 від 13 січня 2020 року, її характеристика та довідка з місця роботи підтверджують її бажання здійснювати піклування про дітей.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою те,
що починаючи із березня 2017 року діти проживають разом із бабусею і дідусем та повністю знаходяться на їх утриманні. ОСОБА_2 є громадянкою Російської Федерації та мешкає там з 2014 року, з березня 2017 року не спілкується
з дітьми і не бере участі у їх вихованні.
Також зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Волноваського районного суду Донецької області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 22 грудня 2007 року до дня набрання чинності рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 02 вересня 2019 року про його розірвання. У період шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 протягом 2015 - 2019 років працює та проживає за кордоном,
у відомому позивачеві місці, спілкується телефоном з дітьми та має бажання налагодити родинні відносини з дітьми.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Новоселівської сільської ради Волноваського району Донецької області від 18 грудня 2019 року № 66, визнано недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітніх дітей.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними
чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист
і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню,
за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків
по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист
її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують,
та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються
на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони
не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або
їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення
до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Згідно з частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також
на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Новоселівської сільської ради Волноваського району Донецької області від 18 грудня 2019 року № 66, визнано недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітніх дітей.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція прав людини) (пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд)
у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в цьому випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції прав людини і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке, у свою чергу,
не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд,
з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача
на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції прав людини. З іншої сторони, обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення права неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками
і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).
Статтею 8 Конвенції прав людини гарантовано кожному право на повагу
до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції прав людини, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того
ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського суду у справі «Хант проти України»).
Європейський суд у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися
на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим у рішенні Європейського суду у справі «М. С. проти України»
від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження
її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною
або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення
її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі,
що не є неблагонадійним (параграф 76).
Таким чином, при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин,
(г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту.
Встановлені судом фактичні обставини справи не містять відомостей про те,
що стосовно ОСОБА_2 застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, або що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на ОСОБА_2 ,
на чому правильно наголосили суди першої та апеляційної інстанцій, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька чи матері накраще неможливо, і лише за наявності вини в їх діях.
Неможливість активної участі матері в житті дітей спричинена об'єктивними причинами: проживання та робота за межами України.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини
на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження
№ 61-12144св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20) тощо.
Повно встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх дітей, оскільки немає підстав вважати, що відповідач свідомо ухиляється від виховання дітей та їх утримання.
Доводи ОСОБА_1 стосовно не встановлення судами фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд відхиляє, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач не довів підстав, визначених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав, які є вичерпними, ухвалили законне й обґрунтоване рішення.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Щодо доводів касаційної скарги про стягнення аліментів на утримання дитини колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини першої статті 15 СК України, статті 180 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу, у тому числі і щодо обов'язку утримувати дитину. Такий обов'язок матері, батька відповідно до частини першої статті 121 СК України ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини першої статті 179 СК України аліменти, одержані
на дитину, є власністю дитини.
Оскільки у справі встановлено, що мати дітей з ними не проживає, а батько дитини помер, то відповідно до частини третьої статті 181 СК України
за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У справі встановлено, що діти тривалий час проживають разом з дідом і бабою.
Слід зазначити, що частина третя статті 242 ЦК України прямо допускає існування інших законних представників, крім батьків (усиновлювачів)
та опікунів. Так, законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.
Відповідно до частини другої статті 258 СК України, частини третьої статті 242 ЦК України, частини першої статті 56 ЦПК України, частини першої статті 59 ЦПК України баба і дід, за умови, що дитина проживає з ними тривалий час,
є її законними представниками і мають право звернутися за захистом прав
та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних онуків
до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
Відповідно до частини статті 191 СК України аліменти підлягають стягненню
з дня подачі заяви.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди не врахували, що сплата аліментів
за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Встановивши, що діти фактично проживають з бабою та дідом, суди помилково відмовили у задоволенні позову
у цій частині, тому аліменти на утримання дітей підлягають стягненню
з відповідача.
За таких обставин колегія суддів вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 щодо стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 03 грудня 2019 року і до досягнення дітьми повноліття, є обґрунтованою та підлягає задоволенню відповідно до статті 183 СК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення аліментів скасувати, позов у цій частині задовольнити, в іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно
до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується
за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги, скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів та ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору, при поданні позовної заяви
у розмірі 768,40 грн, апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн та касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн, а всього 3 457,80 грн.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 серпня
2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року
в частині позову про стягнення аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Новоселівської сільської ради Волноваського району Донецької області, про стягнення аліментів задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 03 грудня 2019 року і до досягнення дітьми повноліття.
Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 серпня
2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року
в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Новоселівської сільської ради Волноваського району Донецької області, про позбавлення батьківських прав залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
на відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, 3 457,80 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун