Постанова
Іменем України
29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 178/1105/16-ц
провадження № 61-11877св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства «УкрСиббанк»
на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня
2021 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі -
ПАТ «УкрСиббанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2008 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), назву якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 17 685 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13 % річних зі строком повернення до 14 серпня 2029 року включно.
Умовами кредитного договору передбачено сплату пені у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми гривневого еквіваленту суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, починаючи з 32 календарного дня.
Кредитні зобов'язання були забезпечені договором поруки, укладеним
14 серпня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , відповідно до умов якого вона поручилася відповідати солідарно з позичальником за виконання умов кредитного договору.
Позичальник не виконав належним чином свої кредитні зобов'язання, тому станом на 15 липня 2016 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 891,61 дол. США, що складається з: 15 697,76 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 193,85 дол. США - заборгованість зі сплати процентів; та заборгованість за пенею - 11 514,97 грн, що складається з: 2 490,95 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 17 липня 2015 року до 15 липня 2016 року; 9 024,02 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 15 серпня 2015 року до 15 липня 2016 року.
На підставі викладеного ПАТ «УкрСиббанк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 891,61 дол. США та пеню - 11 514,97 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області
від 16 липня 2019 року (в складі судді Цаберябого Б. М.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами підтверджено відмінність підписів обох відповідачів, наявних
у копіях договорів кредитування та поруки, від підписів, наявних у копіях паспортів відповідачів.
Неявка ж представника позивача в судові засідання позбавляє суд можливості дослідити підписання вказаних договорів та добровільність волевиявлення сторін при їх укладенні, достовірність підписів відповідачів у договорах кредиту та поруки.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2008 року станом на 15 липня 2016 року в розмірі 17 891,61 дол. США, що складається з: 15 697,76 дол. США - заборгованість за кредитом; 2 193,85 дол. США - заборгованість за процентами; та заборгованість за пенею - 11 514,97 грн, що складається з: 2 490,95 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 17 липня 2015 року до 15 липня 2016 року; 9 024,02 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 15 серпня 2015 року до 15 липня 2016 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позичальник порушив умови укладеного між ним та банком кредитного договору, тому виникла заборгованість, яка і підлягає стягненню на користь кредитора.
Разом з тим, з урахуванням висновку судової почеркознавчої експертизи, встановлено відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладання договору поруки. Так, висновком судового експерта встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 у графах «Поручитель» на першій та другій сторінках договору поруки (на яких міститься повний текст договору із зазначенням предмету договору, обсягу прав та обов'язків сторін договору) виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису. Отже, договір поруки укладений не самою ОСОБА_2 , а іншою особою від її імені.
Позивачем не подано до суду доказів, що укладення вказаного правочину відбулося з відома ОСОБА_2 , за її згодою на це або за її дорученням.
ОСОБА_2 не може вважатися поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_1 за укладеним ним кредитним договором, тому відсутні підстави для стягнення з неї у солідарному порядку як з поручителя заборгованості за вказаним кредитним договором.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня
2021 року стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи у розмірі 7 845,12 грн.
Додаткова постанова мотивована тим, що, приймаючи постанову по суті заявлених у справі вимог, апеляційний суд не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
Зазначені витрати необхідно стягнути з АТ «УкрСиббанк» на користь
ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі АТ «УкрСиббанк» просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в частині відмови
у задоволенні позовних вимог до поручителя про стягнення заборгованості, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Постанова Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2021 року
в частині задоволених позовних вимог до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором не оскаржена до суду касаційної інстанції, тому відповідно до частини першої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є предметом касаційного перегляду.
У касаційній скарзі на постанову апеляційного суду як на підставу оскарження судового рішення позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня
2020 року у справі № 638/18231/15-ц; Верховного Суду від 21 березня
2018 року у справі № 0907/2-293/2011, від 28 березня 2018 року у справі
№ 520/8073/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 593/815/16-ц,
від 14 серпня 2019 року у справі № 601/2042/15-ц, від 25 березня 2020 року
у справі № 537/466/17.
Також у касаційній скарзі на постанову апеляційного суду банк посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу) як на підставу оскарження судових рішень,
а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої
статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга на постанову апеляційного суду мотивована тим, що мотиви апеляційного суду про відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору поруки ґрунтуються лише на висновку експерта, проте спростовуються іншими матеріалами справи.
Так, ОСОБА_2 надала свої письмові згоди на укладення її чоловіком ОСОБА_1 кредитного договору та передачу в іпотеку нерухомого майна. Разом з тим, умови кредитування та згода ОСОБА_2 співпадає з умовами договору поруки, що свідчить про наявність у неї волевиявлення на укладення зазначеного правочину. Крім того, ОСОБА_1 надав згоду на укладення його дружиною ( ОСОБА_2 ) договору поруки. Дати підписання вказаних договорів та згод співпадають. Вказані обставини свідчать, що у ОСОБА_2 було наявне волевиявлення на укладення договору поруки.
Висновок експертизи не свідчить про наявність чи відсутність волі
ОСОБА_2 на укладення договору поруки. ОСОБА_2 не заперечувала факту підписання інших документів (заяв), крім договору поруки, а також не заявляла про злочин (шахрайські дії) щодо неї. ОСОБА_1 не підтримав позицію ОСОБА_2 щодо непідписання нею договору поруки. Висновок експертизи не може вважатися належним та допустимим доказом під час розгляду цієї справи, оскільки при її призначенні та проведені були порушені норми матеріального та процесуального права.
Разом з тим, ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_1 , тому вона несе відповідальність за зобов'язаннями свого чоловіка, оскільки укладені сторонами правочини вчинені в інтересах сім'ї. Відповідачі не спростували обставин отримання позичальником кредиту та використання його
в інтересах сім'ї.
Крім того, у касаційній скарзі АТ «УкрСиббанк» просить скасувати додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду як на підставу оскарження судового рішення позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі
№ 453/1549/14-ц, від 22 вересня 2021 року у справі 159/4007/20-ц.
Касаційна скарга на додаткову постанову апеляційного суду мотивована тим, що у разі скасування постанови апеляційного суду в частині відмови
у задоволенні позовних вимог до поручителя, підлягає скасуванню й додаткова постанова про розподіл судових витрат.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шевкова К.І. подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувала, що безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду в інших справах, оскільки правовідносини в указаних справах є відмінними від правовідносин цієї справи. Незгода позивача
з висновком судової почеркознавчої експертизи не може бути підставою для скасування оскаржуваних постанов. Банк фактично самостійно надає оцінку обставинам справи, яка не ґрунтується на матеріалах справи. Доводи позивача, що кредит було використано в інтересах сім'ї, є безпідставними, не підтверджені належними та допустимими доказами, а також не було предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій. Банк взагалі не посилався на норми сімейного законодавства в позовній заяві та апеляційній скарзі.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга на постанову апеляційного суду до Верховного Суду подана АТ «УкрСиббанк» 14 липня 2021 року.
Касаційна скарга на додаткову постанову апеляційного суду до Верховного Суду подана АТ «УкрСиббанк» 06 жовтня 2021 року.
Ухвалами Верховного Суду від 03 серпня 2021 року та від 28 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 14 серпня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк», назву якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 17 685 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13 % річних зі строком повернення
до 14 серпня 2029 року включно.
Відповідно до наданого позивачем договору поруки від 14 серпня 2008 року ОСОБА_2 поручилася відповідати солідарно з позичальником за виконання умов кредитного договору.
Позичальник не виконав належним чином свої кредитні зобов'язання, тому станом на 15 липня 2016 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 891,61 дол. США, що складається з: 15 697,76 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 193,85 дол. США - заборгованість зі сплати процентів; та заборгованість за пенею - 11 514,97 грн, що складається з: 2 490,95 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 17 липня 2015 року до 15 липня 2016 року; 9 024,02 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 15 серпня 2015 року до 15 липня 2016 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_2 та призначено по справі
судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.
На вирішення експертизи поставлено наступне питання: чи виконано підпис у графі: «Поручитель» на кожній сторінці у договорі поруки ОСОБА_2 , чи іншою особою?
На дослідження експерту було надано експериментальні зразки підпису
і почерку ОСОБА_2 , вільні зразки - оригінали документів, в яких містяться зразки підпису та почерку ОСОБА_2 .
Висновком судового експерта від 08 лютого 2021 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 у графах «Поручитель» на першій та другій сторінках договору поруки від 14 серпня 2008 року, укладеного між
АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою
з наслідуванням її справжнього підпису.
Підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Поручитель» на останній сторінці договору поруки від 14 серпня 2008 року виконаний ОСОБА_2 .
Апеляційний суд також встановив, що саме перша та друга сторінки договору поруки від 14 серпня 2008 року містять повний текст цього правочину із зазначенням предмету договору, обсягу прав та обов'язків сторін, проте ці умови підписані не ОСОБА_2 як поручителем, а іншою особою
з наслідуванням її справжнього підпису.
Останній аркуш спірного договору, який підписаний саме ОСОБА_2 , не містить вказівки щодо будь-яких обов'язків чи прав останньої як сторони договору, а містить лише реквізити сторін. Тобто, на зазначеній сторінці відсутні належні підтвердження щодо надання ОСОБА_2 своєї згоди
з будь-якими умовами, правами, обов'язками чи наслідками їх невиконання за договором поруки.
Апеляційний суд встановив відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладання спірного договору поруки (погодження з його умовами).
ОСОБА_2 пояснила, що могла підписати сторінку з реквізитами сторін, яку надано банком до суду як останню сторінку договору поруки від 14 серпня 2008 року, оскільки під час перебування у нотаріуса їй на підпис було надано певну кількість документів як дружині позичальника з метою надання згоди на укладання кредитного договору.
Згідно з актом здачі-приймання висновку експерта від 08 лютого 2021 року за проведення судової почеркознавчої експертизи ОСОБА_2 сплатила 7 845,12 грн.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не є поручителем у спірних зобов'язаннях, тому відсутні підстави для стягнення з неї у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором, оскільки підписи у графах «Поручитель» на першій та другій сторінках договору поруки (на яких містять повний текст договору із зазначенням предмету договору, обсягу прав та обов'язків сторін договору) виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою
з наслідуванням її справжнього підпису. Вказані обставини підтверджені судовою почеркознавчою експертизою.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.
Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до наявного у матеріалах справи висновку експерта, складеного за наслідками проведення судово-почеркознавчої експертизи, підписи
від імені ОСОБА_2 у графах «Поручитель» на першій та другій сторінках договору поруки (на яких міститься повний текст договору з зазначенням предмету договору, обсягу прав та обов'язків сторін договору) виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису.
Апеляційним судом установлено, що підпис ОСОБА_2 на сторінці, на якій містяться лише реквізити сторін та яка додана до договору поруки, не може свідчити про укладення зазначеного правочину за умови, що підписи останньої на інших сторінках вказаного договору, де фактично викладно всі його умови, є підробленими.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Разом з тим, позивач не подав до суду належних та допустимих доказів щодо відповідальності ОСОБА_2 як солідарного боржника за кредитним договором, не спростував висновків експертизи іншими належними та допустимими доказами.
Апеляційний суд встановив відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення спірного договору поруки (погодження з його умовами).
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову
в задоволенні позовних вимог до поручителя, оскільки висновком судової почеркознавчої експертизи встановлено факт підробки підпису ОСОБА_2
у договорі поруки, тому такий договір не породжує для неї жодних правових наслідків, а у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що остання поручилася перед кредитором за виконання позичальником кредитних зобов'язань, тому відсутні правові підстави для стягнення з неї солідарно заборгованості за кредитним договором у межах заявлених у цій справі вимог.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 204/7816/14-ц, від 07 лютого 2022 року у справі
№ 201/6339/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, особа не позбавлена можливості заявити вмотивоване клопотання про призначення повторної експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.
Разом із тим, позивач не звертався до суду із заявою про проведення повторної експертизи, а лише висловлював свою незгоду з указаним висновком експерта.
Доводи касаційної скарги щодо неналежноcті висновку експерта законодавчим вимогам фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди щодо їх оцінки, проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, тому такі доводи є необґрунтованими.
Отже, аргументи касаційної скарги про помилковість та незаконність висновку експертизи є безпідставними.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом постанова у справі була прийнята без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц; Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 0907/2-293/2011,
від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, від 10 квітня 2019 року
у справі № 593/815/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 601/2042/15-ц,
від 25 березня 2020 року у справі № 537/466/17, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати недоведеність належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості з поручителя.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не
будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Право кредитора на стягнення заборгованості з поручителя як солідарного боржника вирішується судом за наявності (відсутності) відповідних правовідносин. Зазначене право (наявність або відсутність) у кожному випадку з'ясовується окремо, виходячи з конкретних обставин справи, тому відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не
є суперечливими, а суди виходили з встановлених у кожній конкретній справі обставин та надавали оцінку доказів у їх сукупності.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не дослідив інші документи, які були підписані ОСОБА_2 під час укладення кредитного договору та які свідчать про її волевиявлення на укладення договору поруки, оскільки останньою були підписані заяви (згоди) на укладення її чоловіком ОСОБА_1 кредитного договору та передачу в іпотеку нерухомого майна.
Разом з тим, зазначені заяви не можуть свідчити про волевиявлення
ОСОБА_2 на укладення договору поруки, письмова форма якого дотримана не була, що встановлено судом апеляційної інстанції. Надання ОСОБА_1 згоди на укладення його дружиною ( ОСОБА_2 ) договору поруки також не може свідчити про наявність правовідносин за спірним правочином.
Доводи позивача, що ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_1 , а кредитний договір укладено в інтересах сім'ї, тому вона несе відповідальність за зобов'язаннями свого чоловіка, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, а вимоги до ОСОБА_2 як солідарного боржника свого чоловіка з підстав, викладених
у касаційній скарзі, не були заявлені в суді першої інстанції та такі обставини не досліджувались.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено нормами процесуального права. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена судом апеляційної інстанції правильно, тому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками апеляційного суду в частині розподілу судових витрат за проведення експертизи, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Встановлено, що ОСОБА_2 з метою спростування обставин щодо її відповідальності як солідарного боржника (поручителя) за кредитними зобов'язаннями звернулася до суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке було задоволено. ОСОБА_2 сплатила 7 845,12 грн за проведення вказаної експертизи, на підставі висновків якої встановлено відсутність її відповідальності за спірними зобов'язаннями, тому апеляційним судом правильно покладено зазначені витрати на позивача.
Безпідставними є доводи касаційної скарги в частині неправильного вирішення питання розподілу судових витрат, зокрема, щодо неврахування апеляційним судом під час прийняття додаткової постанови висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 453/1549/14-ц, від 22 вересня 2021 року у справі 159/4007/20-ц, оскільки висновки в указаних справах не є суперечливими, а суди виходили
з встановлених у кожній конкретній справі обставин і надавали оцінку доказам щодо судових витрат у їх сукупності та пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови та додаткової постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови та додаткової постанови без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня
2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк