Постанова
Іменем України
26 квітня2022 року
м. Київ
справа № 381/1943/19
провадження № 61-9502св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року у складі судді Ковалевської Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Позов обґрунтований тим, що 20 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державна ощадний банк України» (далі - ВАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 3772, згідно з яким AT «Ощадбанк» надало ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі у розмірі 235 000,00 грн строком на десять років з терміном остаточного погашення не пізніше 20 серпня 2018 року під 20,5 % річних.
31 березня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору, яким змінено термін остаточного погашення кредиту, не пізніше 20 серпня 2023 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1 20 серпня 2008 року укладений договір іпотеки № 12963, відповідно до якого предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 кв. м.
31 березня 2011 року між AT «Ощадбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 13615.
Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором та надав позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмірі 235 000,00 грн.
У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору, несплатою чергових платежів за кредитом та відсотками, АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 211 629,15 грн.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2014 року у справі №381/4232/14-ц позов задоволено. Рішення набрало законної сили 06 жовтня 2014 року. Ухвалою від 17 грудня 2014 року виконання рішення суду про стягнення заборгованості в сумі 211 629,15 грн розстрочене на три роки, а саме по 5 878,60 грн.
ОСОБА_1 порушував умови розстрочки виконання рішення суду. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі № 381/4232/14-ц фактично не виконане, заборгованість за кредитним договором, в тому числі в розмірі, визначеному судом, не погашено.
17 листопада 2014 року між банком та позичальником укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору, яким внесені зміни до умов кредитування, а саме пункт 5. 2 кредитного договору викладено в такій редакції: «За порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту з 17 листопада 2014 року позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,05616 % від суми несплаченого платежу, за кожний день прострочення».
Сума пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором станом на 26 лютого 2019 року за період з 26 лютого 2016 року до 12 грудня 2018 року становить 94 613,43 грн; три проценти річних та інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості - 73 893,27 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» три проценити річних та інфляційні втрати у розмірі 73 893,27 грн, а саме: 59 143,04 грн - сума інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за основним боргом з лютого 2016 року до лютого 2019 року; 14 750,23 грн - три проценти річних від прострочених сум за кредитом з лютого 2016 року до лютого 2019 року. Стягнено з ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором станом на 26 лютого 2019 року за період з 26 лютого 2016 року до 12 грудня 2018 року у розмірі 4 613,43 грн. Звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20 серпня 2008 року № 12963, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Чернишовою О. А. № 2977, укладеного між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» з початковою ціною реалізації предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а за рахунок коштів, отриманих від реалізації у встановленому порядку предмета іпотеки, здійснити погашення заборгованості перед АТ «Ощадбанк» у розмірі 226 689,96 грн, що складається з 152 796,69 грн - сума заборгованості за кредитом (за основним боргом); 59 143,04 грн - загальна сума інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за основним зобов'язанням з лютого 2016 року до лютого 2019 року; 14 750,23 грн - три проценти річних від прострочених сум за кредитом з лютого 2016 року до лютого 2019 року. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другої статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до статей 526, 599 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся до суду у цій справі не з вимогою про стягнення з відповідачів цієї ж суми заборгованості, а для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачем виконання основного зобов'язання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року залишене без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки, не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством відповідно до статті 593 ЦК України, статей 7, 33 Закону України «Про іпотеку».
Наявність зареєстрованих неповнолітніх осіб не перешкоджає зверненню стягнення на нерухоме іпотечне майно боржника, неповнолітній син ОСОБА_1 не має права власності на предмет іпотеки, а має лише право користування у зв'язку із реєстрацією місця проживання в цій квартирі, банк не вимагав виселити мешканців квартири, тому відсутні підстави стверджувати, що цей позов стосується прав неповнолітнього сина ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що до заявлення позовуОСОБА_1 не вручено іпотечну вимогу, наслідком чого є залишення позовної заяви без розгляду.
Суди розглянули справу за його відсутності, належним чином неповідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Суди порушили норми процесуального права та неповно встановили обставини у справі, які мають значення для вирішення справи.
Суд першої інстанції відхилив поданий ним відзив з додатками.
Не залучено орган опіки та піклування, оскільки в квартирі, що є предметом іпотеки, проживає неповнолітній син.
Суд не визначив конкретну ціну предмета іпотеки для реалізації.
Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016року, справа № 6-2491цс15, за змістом яких положення статті 625 ЦК України поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Крім того, є рішення Фастівського міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року з тих самих підстав, між тими ж сторонами і щодо таких же позовних вимог, у задоволенні яких суд відмовив.
Аргументи інших учасників справи
Відзив банку на касаційну скаргу обґрунтований тим, що дотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є обов'язковим при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, надсилання іпотечної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі звернення до суду з позовом, не потребується.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) дійшла висновку, що законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з примусового його виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті ЦК України сум.
Суд відмовив відповідачу у долученні відзиву у зв'язку з пропуском строку на його подання, а інші додатки долучено до матеріалів справи.
Немає необхідності залучати до участі у справі орган опіки та піклування, оскільки у цій справі не заявлено вимогу про виселення.
Щодо наявності рішення суду про відмову у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, то підставою такої відмови була передчасність звернення до суду, з огляду на розстрочку виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором. На момент звернення до суду із цим позовом термін наданої розстрочки закінчився, отже, підстави позову змінилися.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року зупинене виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №3772, згідно з яким позичальник отримавкредит на споживчі цілі у розмірі 235 000,00 грн строком на десять років з терміном остаточного погашення не пізніше 20серпня 2018 року зі сплатою 20,5 % річних (а.с.18-19).
На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1 20серпня 2008 рокуукладений іпотечний договір № 12963, відповідно до якого предметом іпотеки є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 44,1 м. кв.
Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується договором дарування частини квартири від 04 жовтня 2002 року № 7987 та свідоцтвом про право власності на житло від 17 квітня 2001 року № 3018 (а. с. 26-28).
31 березня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору від 20 серпня 2008 року № 3772, згідно з яким, зокрема, змінено термін остаточного погашення кредиту - не пізніше 20серпня 2023 року; та додатковий договір № 1 до іпотечного договору від 20серпня 2008 року № 12963, укладено договір поруки №13615 (а. с. 20-30).
Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитом кредитор звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2014 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 211 629,15 грн задоволено.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17грудня 2014 року у позові ПАТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено (а. с. 42-43).
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17грудня 2014 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення - задоволено (а.с. 41).Розстрочено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2014 року строком на три роки по 5 878,60 грн щомісячно (а. с. 41).
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2015 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову (а. с. 44-46).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 31 березня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 46-47).
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2015 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2014 року залишено без змін (а. с. 48-50).
Станом на 26 лютого 2019 року три проценти річних та інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості становлять 73 893,27 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року, справа № 6-2491цс15.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
На обґрунтування незаконності постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального права щодо розгляду справи за його відсутності.
Основними засадами судочинства, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).
Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої, пункту 2 частини сьомої, частини одинадцятої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи проводиться судом відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.
Згідно з частиною другою статті 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Матеріали справи на час розгляду справи апеляційним судом не містять відомостей про належне повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи згідно зі статтями 128, 130 ЦПК України.
16 січня 2020 року Київський апеляційний суд постановив ухвалу про закінчення підготовки апеляційного розгляду справи та призначення її до розгляду на 12 лютого 2020 року з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду справи. Суд апеляційної інстанції направив судову повістку-повідомлення від 16 січня 2020 року про розгляд справи 12 лютого 2020 року на адресу ОСОБА_1 , проте поштова кореспонденція повернута відділенням поштового зв'язку із зазначенням причини повернення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення» ( а. с. 194 - 195).
Отже, у матеріалах справи немає відомостей про вручення судової повістки ОСОБА_1 .
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 викладено правовий висновок про те, що повернення ухвали суду про призначення розгляду скарги з вказівкою причини повернення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення із вказаної причини не свідчить ні про відмову сторони від одержання відправлення, ні про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Згідно з частиною першою статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Згідно з матеріалами справи відсутні доказивручення ОСОБА_1 ухвали про призначення розгляду скарги та судової повістки, 12 лютого 2020 року суд апеляційної інстанції розглянув справу по суті, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції -без змін.
Отже, визначені Конституцією України та цивільним процесуальним законом процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи в суді апеляційної інстанції щодо відповідача ОСОБА_1 порушені через неналежне його повідомлення про дату і час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанціїнорм процесуального права, Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається в суді із травня 2019 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судами (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко