Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 522/10445/18
провадження № 61-12011св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Форвард»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форвард» (далі - ПАТ «Банк Форвард» або Банк) про визнання недійсним договору, скасування суми боргу, припинення правовідносин.
Позов обґрунтовано тим, що 08 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Руский стандарт» (далі - ПАТ «Банк Руский стандарт»), правонаступник якого є - ПАТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 98281689 на суму у розмірі 3 200,64 грн.
Згідно з довідкою від 14 липня 2017 року вихідний № 21/69-5-75 заборгованість за вищезазначеним договором погашена ОСОБА_1 в повному обсязі.
15 жовтня 2012 року ПАТ «Банк Руский стандарт» відкрито на її ім'я рахунок № НОМЕР_1 , випущено на її ім'я платіжну картку та встановлено за рішенням Банку кредитний ліміт у розмірі 13 000,00 грн під 55% річних.
Про умови кредитування та сукупну вартість кредиту її ніхто не ознайомлював. Договір від 15 жовтня № 100712193 безпосередньо між ОСОБА_1 та ПАТ ««Банк Руский стандарт» не укладався.
Наприкінці 2014 року вказану картку заблоковано, а з 20 жовтня 2016 року на картці ОСОБА_1 збільшено кредитний ліміт з 13 000,00 грн до 21 700,00 грн без її згоди.
Позивач вказувала на те, що картка заблокована, вона не може нею користуватися, строк дії картки сплив у жовтні 2017 року.
Позивач зазначала, що продовжує сплачувати грошові кошти через погрози від представників ПАТ «Банк Форвард». З початку 15 жовтня 2012 року до травня 2018 року ОСОБА_1 сплатила на користь відповідача 48 515,00 грн, що підтверджується розрахунком та випискою по рахунку, квитанціями, що були додані до позовної заяви.
Враховуючи відсутність укладеного договору та ненадання відповідачем умов користування вказаною картою ОСОБА_1 переконувала, що Банком безпідставно нараховано комісії (за видачу готівки, за надання смс-послуг тощо), оплати страхового захисту, пропуск платежів, розрахункове обслуговування, направлення кореспонденції та відсотки за кредитом.
На підставі викладеного, позивач просила суд визнати: недійсним договір № 100712193 про надання та використання платіжної картки між нею та ПАТ «Банк Форвард»; незаконною нараховану ПАТ «Банк Форвард» суму боргу в розмірі 21483,70 грн за зазначеним договором; припиненими правовідносини на підставі заяви від 09 липня 2012 року № 98281689.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір № 100712193 про надання та використання платіжної картки між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Форвард». Визнано незаконно нараховану ПАТ «Банк Форвард» позивачу ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 21 483,70 грн за договором № 100712193 про надання та використання платіжної картки. Визнано правовідносини між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Форвард» на підставі заяви від 09 липня 2012 року № 98281689 припиненими.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії картки закінчився, кредитні правовідносини між сторонами припинені, а тому відповідач незаконно нараховує позивачу відсотки за користування кредитом.
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Форвард» задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форвард» про визнання недійсним договору, скасування суми боргу, припинення правовідносин залишено без задоволення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки позивачка підписала заяву, отримала кредитну картку, користувалась кредитними коштами та не зверталась до Банку з заявою про відмову від кредитного договору, то її посилання на те, що кредитний договір є не укладеним помилкові. Кредитний договір укладено з дотриманням норм чинного законодавства України, підстав для визнання його недійсним немає.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору, то відсутні підстави й для визнання недійсною і суми боргових зобов'язань позивачки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:
- не звернув увагу на той факт, що під час укладення договору про на дання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 Банком не було дотримано вимог, необхідних для чинності правочину;
- не надав належної оцінки тому, що у тексті заяви № 98281689 йдеться про те, що Умови надання та обслуговування платіжних карток (Умови по картках) та Тарифи по карткам Банку (Тарифи по картках) є складовою частиною цього договору, у той же час ОСОБА_1 з ними не була ознайомлена, і не зрозуміло, які саме Умови надання та обслуговування платіжних карток (Умови по картках) та Тарифи по карткам Банку (Тарифи по картках) мав на увазі Банк та які діяли на момент підписання Заяви № 98281689, тобто станом на 08 липня 2012 року;
- проігнорував той факт, що під час укладення договору про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 Банком не було дотримано вимог статей 11, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції станом на 22 вересня 2011 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин);
- не врахував, що позивачка не була сповіщена про форми та види кредитування, переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; позивача не було ознайомлено про супутні послуги за кредитом, штрафні санкції (пеню), проте такі Банком обраховувалися;
- не звернув увагу на те, що Банк в односторонньому порядку збільшив кредитний ліміт по кратці позивача;
- застосовав норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 161/5267/20, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12, постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15.
На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 липня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України); витребувано матеріали справи № 522/10445/18 із Приморського районного суду м. Одеси; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2021 року матеріали справи № 522/10445/18 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 липня 2012 року ОСОБА_1 подано до ПАТ «Банк Руский стандарт», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форвард», заяву № 98281689 про укладення договору про використання платіжної картки, а банком відкрито рахунок № НОМЕР_1 .
У заяві від 08 липня 2012 року № 98281689 містяться три пропозиції, а саме:
- укладення кредитного договору (оферта № 1);
- укладення договору застави (оферта № 2);
- укладання договору про надання та використання платіжної картки (оферта № 3).
08 липня 2012 року шляхом акцепту оферти № 1 ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 3 200,00 грн та укладено кредитний договір № 98281689.
15 жовтня 2012 року ПАТ «Банк Руский стандарт», прийняв пропозицію, викладену в заяві № 98281689 (оферта № 3), уклав з позивачкою, договір про надання та використання платіжної картки № 100712193 та направив її позивачці.
Початковий розмір кредитного ліміту, при активації картки було встановлено в розмірі 13 000,00 грн під 55% річних.
У довідці про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 08 липня 2012 року зазначені всі умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість за користування кредитною картою.
Як свідчить заява № 98281689 позивачка була ознайомлена з Умовами по картам, Умовами кредитування, вартість кредиту та іншими умовами, що підтверджується особистим підписом позивача в кредитному договорі.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач користувалася платіжною карткою, відповідно до договору про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 , що нею не заперечувалося. Також позивач не зверталась до Банку з заявою про відмову від кредитного договору.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зазначеною нормою визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина друга статті 638 ЦК України).
За положеннями частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (частина перша статті 641 ЦК України).
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Згідно зі статтею 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини другої статті 615 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки позивачка підписала та подала до Банку заяву № 98281689, отримала кредитну картку, користувалась кредитними коштами та не зверталась до Банку з заявою про відмову від кредитного договору, то її посилання на те, що кредитний договір є не укладеним помилкові.
Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний кредитний договір укладено з дотриманням норм чинного законодавства та принципу свободи договору, встановлених законом вимог щодо письмової форми та змісту договору, тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору, то відсутні підстави й для визнання недійсною і суми боргових зобов'язань позивачки.
Доводи касаційної скарги про те, що у тексті заяви № 98281689 йдеться про те, що Умови надання та обслуговування платіжних карток (Умови по картках) та Тарифи по карткам Банку (Тарифи по картках) є складовою частиною цього договору, у той же час ОСОБА_1 з ними не була ознайомлена, і не зрозуміло, які саме Умови надання та обслуговування платіжних карток (Умови по картках) та Тарифи по карткам Банку (Тарифи по картках) мав на увазі Банк та які діяли на момент підписання Заяви № 98281689, тобто станом на 08 липня 2012 року, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3 підписаної позивачем заяви № 98281689 (т. 1 а.с. 146-149) передбачено, що договір укладено на умовах викладених в цій заяві, Тарифах по карткам Банку та Умовах надання та обслуговування платіжних карток Банку.
Пунктами 8, 15 заяви визначено, що позичальник підписуючи заяву розуміє і погоджується з тим, що складовою та невід'ємною частиною договору є Умови по карткам та Тарифи (діючі Тарифи та Умови по карткам, розміщені на офіційному сайті Банку в мережі Інтернет, з якими клієнт може у будь-який час ознайомитись (підпункт 2.17 Умов по карткам).
Отже підписуючи заяву № 98281689 позивачка сама запропонувала вважати наведені вище документи невід'ємними частинами договору та підтвердила, що ознайомилась з їх змістом станом на момент підписання договору.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 161/5267/20, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12, постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ та різний предмет спору, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.
Аргументи касаційної скарги про те, що під час укладення договору про на дання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 Банком не було дотримано вимог, необхідних для чинності правочину є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими у справі обставинами. Також, як зазначалось у цій постанові, договір укладено з дотримання норм чинного законодавства України, підстав для визнання його недійсним відсутні.
Посилання заявника на те, що Банк в односторонньому порядку збільшив кредитний ліміт по кратці позивача, є безпідставними, оскільки відповідно до підпунктів 8.12.1 та 8.12.2 Умов надання та використання платіжних карток (т.1 а. с. 167), які узгоджені сторонами, Банк мав право зменшити або збільшити раніше встановлений кредитний ліміт по картці позивачки в односторонньому порядку.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачка не була сповіщена про форми та види кредитування, переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживач, Верховний Суд відхиляє, оскільки у процесі розгляду справи позивачка зазначеного належними та допустимими доказами не довела, хоча це є її процесуальним обов'язком.
Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою апеляційним судом, а також пов'язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
О. В. Ступак