14 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 759/15052/19
провадження № 61-19160св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Пац Євгенія Олегівна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Фролової І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Олійника В. І., Кулікової С. В., Желепи О. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тащі Сергій Михайлович, на постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача та стягнення пені.
В обґрунтування позову вказував, що протягом 2017-2018 років було відкрито ним банківські рахунки фізичної особи у столичному відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк».
1 вересня 2017 року у АТ КБ «ПриватБанк» йому відкрито рахунки для поповнення в іноземних валютах в доларах США: НОМЕР_1 та в EURO: НОМЕР_5.
Згідно з угодою № SAMDNWFC00035432316 від 12 червня 2017 року позивачу відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховувалися кошти з депозитних рахунків та здійснювалися розрахункові операції.
На підставі угоди від 19 листопада 2018 року № SAMDNWFD0072133091800 йому було відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_3 де зберігались його грошові кошти.
Зазначав, що в АТ «КБ «ПриватБанк» у нього обліковувались грошові кошти на депозитному рахунку № НОМЕР_4 , які надійшли з рахунку у Публічному акціонерному товариства «МТБ Банк» 16 жовтня 2018 року
у розмірі 459 791,09 доларів США.
26 грудня 2018 року у позивача виникла потреба у перерахуванні коштів з АТ
КБ «ПриватБанк» на його рахунок в іноземному банку для розрахунку із третіми особами згідно наявних зобов'язань перед ними, однак дане розпорядження не було виконано.
За таких обставин просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» пеню в розмірі 3% в день за прострочення виконання зобов'язання з перерахування грошових коштів з рахунку № НОМЕР_2 , відкритого на його ім'я, а саме пеню за 36 днів прострочення виконання зобов'язання за період з 27 грудня 2018 року до 31 січня 2019 року у розмірі 5 905 440 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнено з АТ
КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню за 36 днів прострочення виконання зобов'язання за період від 27 грудня 2018 року до 31 січня 2019 року (включно), що становить 5 905 440 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, тому останній несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушив статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд першої інстанції вважав доведеними вимоги позову належними і допустимими доказаними, що є підставою для його задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року змінено, зменшено розмір стягненої пені за прострочення виконання зобов'язання до суми 200 000 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду про наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
В цей же час апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов'язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи, тому дійшов висновку про зменшення розміру стягненої пені за прострочення виконання зобов'язання до 200 000 грн.
У грудні 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Пац Є. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 лютого 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 31 липня 2018 року про виправлення описки, у справі № 759/13827/15-ц (провадження № 61-5543св18), згідно з яким зміст частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та частини першої статті 1061 ЦК України, якою передбачено виплату банком вкладнику процентів на суму вкладу в розмірі, встановленому договором, вартість послуги за договором банківського вкладу - це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника.
Крім того, суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 243/3823/17 (провадження № 61-49135св18) щодо застосування статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини сьомої статті 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», пункту 12
розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постанова Правління Національного банку України № 705 від 5 листопада 2014 року (далі - Положення № 705 від 5 листопада 2014 року) та пункту 1.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492
від 12 листопада 2003 року (далі - Інструкція № 492 від 12 листопада 2003 року).
АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки позивач є громадянином Ізраїлю та не має постійного місця проживання в Україні. Тимчасове перебування позивача (три дні) в готелі не можна вважати зареєстрованим місцем проживання чи перебуванням позивача, тому відсутні підстави вважати дану справу підсудною Шевченківському районному суду міста Києву відповідно до частини п'ятої статті 28 ЦПК України.
Також вказує про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не повідомлений належним чином про дату і час судового засідання, призначеного судом першої інстанції
на 31 серпня 2020 року.
На думку позивача, суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті, незважаючи на неотримання АТ КБ «ПриватБанк» прийнятих судом у підготовчому засіданні відповіді на відзив та заяви про збільшення позовних вимог. Вказане порушення позбавило заявника подати відзив на збільшені позовні вимоги.
Крім того, заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що на виконання Положення про порядок здійснення банками аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників, затвердженого постановою Національного банку України № 369 від 15 серпня 2016 року (далі - Положення № 369 від 15 серпня 2016 року) банк запросив у позивача підтвердження джерела походження коштів, розміщених на депозитному рахунку, оскільки ініційована ним фінансова операція (переказ коштів у розмірі 200 000 доларів США за межі України) містить ознаки ризикової. У зв'язку з ненаданням ОСОБА_1 необхідних документів, що підтверджують первинне джерело походження коштів, банк правомірно відмовив йому у здійсненні вказаної фінансової операції.
У подальшому, позивач здійснив переказ коштів у розмірі понад 200 000 доларів США за межі України зі свого рахунку НОМЕР_2 на рахунок в іноземному банку (CREDITWEST BANK FINAL Beneficiary1/Boris Samoilov/ISTANBUL) п'ятьма платежами, які виконані банком (27 грудня
2018 року - 50 000 доларів США, 27 грудня 2018 року - 50 000 доларів США,
3 січня 2019 року - 50 000 доларів США, 4 січня 2019 року - 51 000 доларів США, 8 січня 2019 року - 51 000 доларів США). Позивач визнав обставини щодо здійснення вказаних платежів визнав позивач у відповіді на відзив, проте суд першої інстанції зазначив про ненадання банком доказів на підтвердження вказаних обставин. Зауважив, що порушення судом першої інстнації норм процесуального права унеможливили надання доказів проведення банком вказаних платежів.
У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тащі С. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 9 грудня 2020 року в частині зменшення розміру стягненої пені за прострочення виконання зобов'язання та залишити в цій частині в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року.
Касаційна скарга адвоката Тащі С. М. мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про зменшення розміру пені та про те, що розмір пені більш ніж у двічі перевищує розмір зобов'язання. Зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою банку у поверненні позивачу вкладу
в розмірі 200 000 доларів США, тому стягнена судом першої інстанції сума пені у гривневому еквіваленті майже дорівнює розміру невиконаних зобов'язань.
Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив майже у тридцять разів розмір штрафних санкцій, що вказує про недотримання судом принципів справедливості, добросовісності та розумності і неправильне застосування
статті 551 ЦК України.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» і ухвалою цього ж суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 522/18010/18 (провадження № 61-13667св21) за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 9 листопада
2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року.
У вказаній ухвалі колегія суддів зазначила, що передбачені пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України наслідки (скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення) для апеляційного суду є обов'язковими, якщо встановлено факт розгляду місцевим судом справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим) та за умов, що такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. У разі невиконання судом апеляційної інстанції приписів пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України будь-яке його судове рішення, зокрема й про залишення рішення суду першої інстанції без змін, є апріорі незаконним та, за умов його оскарження, підлягає скасуванню судом касаційної інстанції з поверненням справи до апеляційного суду для нового розгляду з додержанням вимог цивільних процесуальних норм, зазначених вище.
Передаючи справу № 522/18010/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду колегія суддів зазначила про застосування колегіями суддів з різних палат принципово різного підходу щодо застосування норми процесуального права - пункту 3 частини третьої
статті 376 ЦПК України, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.
У справі, що переглядається, представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат
Пац Є. О., оскаржує рішення суду першої інстанції, серед іншого, з підстав неповідомлення судом першої інстанції відповідача про дату і час судового засідання, в якому цим судом ухвалено рішення, та вказує про залишення поза увагою судом апеляційної інстанції такого порушення процесуального права.
Ухвалою об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 522/18010/18 прийнято до розгляду.
Судові рішення у справі, яка переглядається, та судові рішення у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах, а саме щодо правильного застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України встановлено, що
у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Оскільки справа у подібних правовідносинах передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі, що переглядається, до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі № 759/15052/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення пені до закінчення перегляду у касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук