вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" травня 2022 р. Справа№ 910/7152/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Шапрана В.В.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс"
на рішення Господарського м. Києва від 11.10.2021 р. (повний текст складено 23.10.2021 р.)
у справі № 910/7152/21 (суддя - Головіна К.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС Транс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс"
про стягнення 27111,40 грн
У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АРС Транс" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" про стягнення 27111,00 грн заборгованості за договором № ПМ-1212 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 03.12.2019 р. та 0,5% від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення, починаючи з 01.04.2021 р. по дату постановлення рішення судом.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного договору свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за надані послуги перевезення не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.10.2021 р. у справі № 910/7152/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС Транс" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС Транс" заборгованість у сумі 27111,00 грн, в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення позову та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" не підписував акт наданих послуг № 29 від 26.11.2020 р., акту № 10 від 11.12.2020 р. (на загальну суму 27111,00 грн) та гарантійний лист № 11/03-21-3 від 11.03.2021 р., також він не скріплював їх печатками підприємства.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 910/7152/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/7152/21 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України.
У грудні 2021 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРС Транс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2021 р. у справі № 910/7152/21 залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
03.12.2019 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АРС Транс" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" (далі - замовник) було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом і міжнародному сполученні № ПМ-1212 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується прийняти та доставити автомобільним транспортом в міжнародному сполученні довірений замовником вантаж до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій особі (вантажоодержувачу), зазначеній у товарно-транспортних документах (CMR), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Виконання кожного перевезення оформлюється окремим замовленням на конкретне перевезення у формі заявки, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 1.4 договору заявка на перевезення вантажу складається у письмовій формі та вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками обох сторін. Заявка оформлена електронним чи факсимільним зв'язком має силу оригіналу.
Як передбачено п. п. 3.1, 3.2 договору, розмір плати за перевезення вантажів зазначається в заявці. Замовник проводить оплату послуг виконавця за перевезення вантажу та інших, пов'язаних із перевезенням послуг, на протязі 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів (рахунку-фактури, акту виконаних робіт), зареєстрованих податкових накладних, оригіналів товарно-транспортних накладних, якщо інший порядок розрахунків не передбачений у заявці.
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020 р. включно, з подальшою його пролонгацією (п. 7.1 договору).
На підставі заявок Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" на перевезення вантажу № 1374-2 від 18.11.2020 р. та № 1485-2 від 27.11.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "АРС Транс" зобов'язалось надати транспортні послуги з перевезення вантажу за маршрутом: Полтава (Україна) - Голландія, дата розвантаження - 26.11.2020 р. та 09.12.2020 (відповідно), вартістю за кожне замовлення 1800 євро. При цьому сторони домовились, що замовлення на транспортний засіб, передане факсимільним або електронним зв'язком, є самостійним обов'язковим додатком до договору та обов'язковим для виконання.
На виконання умов укладеного договору позивач надав відповідачу передбачені вказаними заявками послуги з перевезення вантажу (експедиторські послуги) на суму 47592,00 грн та на суму 27111,00 грн, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) від 26.11.2020 р., від 11.12.2020 р., актами наданих послуг № 27 від 26.11.2020 р., № 29 від 26.11.2020 р., № 10 від 11.12.2020 р., підписаними представником відповідача без зауважень.
Також позивачем були виставлені рахунки на оплату транспортних послуг № 334 від 11.12.2020 р., № 323 від 26.11.2020 р., № 335 від 11.12.2020 р.
Однак відповідач сплатив послуги лише за актом № 27 від 26.11.2020 р. на суму 47592,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.
11.03.2021 р. відповідач направив на адресу позивача лист № 11/03-21-3, у якому гарантував оплату наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "АРС Транс" послуг на суму 27111,00 грн у строк до 31.03.2021 р. У цьому ж листі відповідач зазначив, що у разі несплати послуг до вказаного ним строку, замовником буде здійснена виплата відсотків з розрахунку 0,5% від суми прострочених зобов'язань.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, не виконав належним чином умов укладеного договору щодо повної оплати за надані послуги з перевезення, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 27111,00 грн.
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 р., яка набрала чинності для України 17.05.2007 р. (далі - Конвенція).
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).
Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
За ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Як було встановлено вище, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу (експедиторські послуги) на суму 47592,00 грн та на суму 27111,00 грн, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) від 26.11.2020 р., від 11.12.2020 р., актами наданих послуг № 27 від 26.11.2020 р., № 29 від 26.11.2020 р., № 10 від 11.12.2020 р., підписаними представником відповідача без зауважень та скріплені його печатками, в той час як відповідач сплатив надані послуги лише за актом № 27 від 26.11.2020 р. на суму 47592,00 грн.
Підсумовуючи викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем послуг з перевезення, строк оплати за які настав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 27111,00 грн заборгованості за договором № ПМ-1212 на транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 03.12.2019 р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Доводи скаржника про те, що директор відповідача не підписував актів наданих послуг на оспорювану суму, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Як передбачено п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. (далі - положення), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього положення.
За п. п. 2.1, 2.2 положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
У відповідності до п. 2.4 положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктом 2.5 положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
При цьому, вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже акт надання послуг є первинним бухгалтерським документом, який відображає господарську операцію та слугує правовою підставою для проведення розрахунків за укладеним між сторонами договором.
Так, в матеріалах справи містяться копії актів наданих послуг № 29 від 26.11.2020 р. на суму 13513,00 грн та № 10 від 11.12.2020 р. на суму 13598,00 грн, підписані обома сторонами та скріплені їх печатками.
Крім цього, відповідно до п. 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою до застосування для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.
Відповідно до п. 65 вказаної постанови особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.
Отже, особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.
Таким чином, відповідач як суб'єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні актів наданих послуг № 29 від 26.11.2020 р. і № 10 від 11.12.2020 р. на загальну суму 27111,00 грн.
При цьому, у матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про обставини втрати печатки Товариством з обмеженою відповідальністю "Нанотранс", її підробку чи інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі відповідача, тому відтиск печатки підприємства, наявний на первинних документах, є свідченням прийняття наданих транспортних послуг на загальну суму 27111,00 грн.
Також позивач просив стягнути з відповідача відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення, починаючи з 01.04.2021 р. по дату постановлення рішення судом, нараховані на підставі ст. 536 ЦК України.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Свою вимогу позивач обґрунтовує тим, що у гарантійному листі від 11.03.2021 р. відповідач зобов'язався сплатити відсотки у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов'язань, за кожен день прострочення, у разі несплати боргу у сумі 27111,00 грн.
Проте підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є факт користування чужими коштами та встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Встановлено, що в укладеному договорі перевезення сторони не визначили розмір процентів за користування грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України, а складений у односторонньому порядку гарантійний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" від 11.03.2021 р. не може бути такою домовленістю, оскільки є лише гарантією однієї із сторін (замовника) сплатити борг до певного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5% є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Щодо інших аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовуючи свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського м. Києва від 11.10.2021 р. у справі № 910/7152/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нанотранс" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського м. Києва від 11.10.2021 р. у справі № 910/7152/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Нанотранс".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Шапран
В.В.Андрієнко