вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" лютого 2022 р. Справа№ 910/15915/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Станіка С.Р.
Куксова В.В.
при секретарі Токаревій А.Г.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 08.02.2022.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Державної акціонерної холдингової компанії "АРТЕМ" та Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» (попередня назва АТ «СБЕРБАНК»)
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 (суддя Карабань Я.А., повний текст судового рішення складено 05.07.2021)
за позовом Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» (попередня назва АТ «СБЕРБАНК»)
до Державної акціонерної холдингової компанії "АРТЕМ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державний концерн "УКРОБОРОНПРОМ"
про стягнення 34 488 355, 00 грн
Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 34 488 355, 00 грн, з яких: 10 483 410, 71 грн прострочена заборгованість за кредитом, 9 809 487, 89 грн проценти за користування кредитом, 8 990 167, 78 грн пеня за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 5 205 288, 62 грн пеня за прострочення сплати за користування кредитом.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 549, 599, 610, 611, 627, 629, 1048-1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу Україна, ст.193, 232 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №48-Н/13/62/КЛ-КБ від 19.08.2013, в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» на користь Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» 10 483 410 грн 71 коп. заборгованості за кредитом, 3 366 357 грн 36 коп. процентів за користування кредитом, 8 117 185 грн 87 коп. пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту, 2 601 587 грн 49 коп. пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом та 368 528 грн 12 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вказане рішення мотивоване наступним:
- матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання в частині повернення кредитних коштів у розмірі 10 483 410, 71 грн, що не заперечується відповідачем, а тому відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання щодо оплати вказаної заборгованості за кредитним договором;
- враховуючи фактичні обставини справи щодо погодженого сторонами строку дії кредитної лінії до 01.11.2017 та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині нарахування процентів за користування кредитом після 01.11.2017, у зв'язку з чим судом було здійснено перерахунок процентів за користування кредитом за період з 01.01.2016 по 01.11.2017, з урахуванням оплат, та за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягають проценти за користування кредитом у сумі 3 366 357, 36 грн;
- оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування та враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів за користування кредитною лінією з 02.11.2017, а також враховуючи законодавчу заборону нарахування пені під час дії карантину, судом було здійснено перерахунок пені за період з 02.11.2017 по 11.03.2020, з урахуванням існуючої заборгованості за процентами і строком їх оплати, отже за розрахунком суду розмір пені який підлягає стягненню за прострочення сплати процентів за користування кредитом складає 2 601 587, 49 грн;
- судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 02.11.2017 по 11.03.2020 підлягає стягненню з відповідача пеня за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 117 185, 87 грн, оскільки пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо повернення тіла кредиту за кредитним договором за період з 12.03.2020 по 06.10.2020 вона розрахована в період дії заборони нарахування пені під час дії карантину;
- суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, процентів та пені;
- крім того, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, оскільки відповідачем відповідне клопотання не заявлялось, про наявність підстав для зменшення пені зазначено третьою особою у поясненнях, однак доказів на підтвердження існування обставин щодо зменшення пені матеріали справи також не містять та відповідачем суду у встановленому законом порядку надано не було.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державна акціонерна холдингова компанія «АРТЕМ» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» до Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» про стягнення 34 488 355, 00 грн.
Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- у мотивувальній частині рішення на переконання апелянта відсутні належні аргументи стосовно відхилення доводів відповідача про обов'язковість застосування санкційного законодавства у конкретних правовідносинах, а задовольняючи позовні вимоги, суд нівелював вжиті до АТ «Сбербанк» обмежувальні заходи (санкції);
- судом проігноровано доводи відповідача про неспіврозмірність нарахованих позивачем процентів та пені з реальними наслідками по їх стягненню для відповідача як підприємства оборонно - промислового комплексу держави.
30.07.2021 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Пашкіна С.А., Хрипун О.О.
На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/15915/20 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв'язку з чим ухвалою від 02.08.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/15915/20 на адресу Північного апеляційного господарського суду.
03.08.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 поновлено Державній акціонерній холдинговій компанії «АРТЕМ» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.
Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та строки на їх подання.
Розгляд справи призначено на 14.09.2021.
Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.
Крім того, не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «СБЕРБАНК» (найменування змінено на Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк») звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 в частині відмови в задоволенні частини позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства «СБЕРБАНК».
Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині відмови в задоволенні позову та вважає, що рішення в цій частині є таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- судом неправильно застосовано положення параграфа 1 «Позика» глави 71 ЦК України, положення параграфа 2 «Кредит» глави 71 ЦК України, ст. 3, 202, 204, 625, 627, 628 ЦК України, проігноровано положення Кредитного договору та зроблено безпідставний висновок про необґрунтованість позовних вимог в частині нарахування процентів за користування кредитом після 01.11.2017, що у свою чергу на переконання апелянта призвело до неправильного нарахування судом розміру пені, право на нарахування якої передбачено умовами кредитного договору;
- судом не застосовано положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми;
- судом в частині відмови в позові було порушено право позивача на судовий захист порушених прав кредитора.
03.08.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20, розгляд якої призначено на 14.09.2021.
Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» та Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20.
30.08.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» надійшов відзив на апеляційну скаргу АТ «Сбербанк», у якому відповідач заперечує проти доводів позивача в оскаржуваній частині рішення, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а відповідну вимогу позивача неправомірною та такою, що не підлягає задоволенню. Водночас, вимогу по стягненню заборгованості за кредитом у сумі 10 483 140,71 грн відповідач вважає такою, що не підлягає до стягнення протягом строку дії персональних спеціальних економічних санкцій та інших обмежувальних заходів, що застосовані до АТ «Сбербанк».
03.09.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Державного концерну «УКРОБОРОНПРОМ» надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СБЕРБАНК», у якому третя особа заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача, натомість вбачає наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначаючи наступне:
- третя особа підтримує доводи відповідача щодо незастосування судом санкційного законодавства при вирішенні даного спору;
- частина заявленого позивачем періоду, за який нараховується заборгованість по процентах за користування кредитом, підпадає під застосування позовної давності;
- річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України банком не заявлялись, а тому суд правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.
У зв'язку з вказаним, третя особа просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, апеляційну скаргу відповідача - задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4379/21 від 14.09.2021, у зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Хрипун О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 апеляційні скарги Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» та Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 03.11.2021.
03.11.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» надійшли додаткові пояснення, у яких позивач заперечує проти доводів відповідача та третьої особи стосовно того, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з огляду на необхідність застосування до позивача персональних спеціальних економічних санкцій.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/5628/21 від 03.11.2021, у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному та судді Хрипуна О.О, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В.В., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 апеляційні скарги Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» та Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 07.12.2021.
У судовому засіданні 07.12.2021 оголошено перерву до 08.02.2022.
У судове засідання 08.02.2022 з'явилися представники учасників справи та надали свої пояснення.
Представник позивача підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив її задовольнити, а проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечив. Також, представником позивача заявлено клопотання про зміну найменування позивача.
Представник відповідача підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив її задовольнити, а проти доводів апеляційної скарги позивача заперечив.
Представник третьої особи просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, апеляційну скаргу відповідача - задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Як було зазначено вище, представником позивача у судовому засіданні 08.02.2022 заявлено клопотання, у якому позивач повідомив про зміну найменування, а саме - з Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК», на підтвердження чого до клопотання долучено відповідні докази.
Судовою колегією прийнято та враховано вказане клопотання про зміну найменування позивача, а саме - з Акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК».
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.08.2013 між Публічним акціонерним товариством «Дочірній Банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сбербанк», наразі найменування змінено на Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (надалі - банк, кредитор) та відповідачем (надалі - позичальник, боржник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії №48-Н/13/62/КЛ-КБ (надалі -договір), відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в національній валюті України, що надалі іменується «кредитна лінія» та надає позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та виконати інші умови цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору ліміт кредитної лінії складає 12 800 000, 00 грн.
Згідно із п.п. 1.3.1., 1.4. договору розмір процентної ставки за користування кредитом складає 15, 5% річних. Останній день повернення кредитної лінії - 15.02.2014.
Належне виконання позивальником зобов'язань по цьому договору забезпечується: а) заставою майнових прав на отримання виручки за контрактом №2012-04-10 від 27.04.2012, який укладений між ДАХК «АРТЕМ» (позичальником) та компанією «Bel Trading&Consulting Ltd» (п.2.1. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту.
Згідно із п.п. 6.1-6.5 договору, позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі передбаченому договором. Проценти нараховуються на суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.
Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1. - 6.2. цього договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під «періодом» сторони в цій ст. 6 договору розуміють кожний з періодів, перший з яких починається з першого дня календарного місяця і закінчуються в останній календарний день місяця (в т.ч. проценти за кредитом за такий день не нараховуються). Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту (п.6.3., 6.4. договору).
Відповідно до п.8.1. договору позичальник зобов'язується повернути банку кредит, наданий в межах встановленого ліміту кредитної лінії, в повному обсязі не пізніше останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п.1.4. цього договору.
Згідно із. п.п. 10.1.-10.3. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:
а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту;
б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору;
в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору.
Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.
Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється в момент виконання позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в пункті 10.1. цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування. Сплата пені, передбаченої пунктом 10.1. цього договору, не звільняє позичальника від виконання зобов'язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов'язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по цьому договору.
Згідно п. 11.3. договору він набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору.
14.02.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін №1, яким, зокрема, викладено підпункт 1.3.1. та пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.3.1. Розмір процентної ставки за користування кредитом складає 19,00% річних.
1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 30.06.2014».
27.06.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін №2, яким, зокрема, викладено підпункт 1.3.1. та пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.3.1. Розмір процентної ставки за користування кредитом складає 21,00% річних.
1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 31.01.2015».
30.10.2014 сторонами укладено договір про внесення змін №3, яким виклали пункти 7.10., 7.11., 9.12. в новій редакції та доповнили договір пунктами:
« 7.12. Позичальник зобов'язаний, в разі надання в заставу банку майнових прав на виручку, до повного погашення заборгованості за кредитом за цим договором, у відповідності до умов п.7.11. цього направляти не менше 100% виручки за контрактом/ми/договором/ми, майнові права на виручку за яким/ми будуть оформлені в заставу банку згідно п.7.11. цього договору, на погашення заборгованості за кредитом за цим договором не пізніше наступного робочого дня після отримання ним такої виручки».
« 9.13.Позичальник доручає банку списувати, в порядку договірного списання з будь-яких рахунків позичальника банку в національній та/або іноземній валюті, у тому числі, але не виключно, зазначених у цьому пункті даного договору нижче, а також інших рахунків, які відкриті та/або будуть відкриті позичальником в банку в майбутньому протягом дії цього договору, грошові кошти, в розмірі 100% від суми, яка буде зарахована в якості оплати по контракту/ам/договору/ам, майнові права на виручку за яким/ми будуть оформлені в заставу банку згідно п.7.11. цього договору, починаючи з дня зарахування таких грошових коштів (у повному розмірі або частково) на поточні рахунки позичальника, в рахунок погашення заборгованості за цим договором, в тому числі і такої, строк оплати якої не настав.
Рахунки позичальника, відкриті в банку на момент цього договору, та з яких (в тому числі, але не виключно) згідно з даним пунктом договору банк може здійснити договірне списання: 26000013011269 (980), 26000013011269 (840), 26000013011269 (643)».
Також 30.12.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін №4, яким, зокрема, викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 15.03.2015».
31.03.2015 між сторонами укладено договір про внесення змін №5, яким, зокрема, викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 30.06.2015».
Окрім цього, 26.06.2015 між сторонами укладено договір про внесення змін №6, яким, зокрема, викладено пункти 1.4., 10.1 в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 15.12.2015;
10.1. За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:
а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту;
б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору;
в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором.
Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.»
30.12.2015 між сторонами укладено договір про внесення змін №7, яким викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 01.04.2016».
Також у пунктах 4 та 5 договору про внесення змін сторони домовились, що:
а) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 30.12.2015;
б) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.12.2015 по 29.02.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- 20,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих ат несплачених процентів за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.04.2016.
Банк не стягуватиме пеню з позичальника:
- за прострочення сплати заборгованості за кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 16.12.2015 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
- за прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 04.12.2015 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
12.04.2016 між сторонами укладено договір про внесення змін №8 відповідно до якого внесено зміни до пункту пункт 1.4. та викладено його в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 01.10.2016».
У пунктах 9, 10 вказаного договору про внесення змін сторони домовились, що:
а) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 30.12.2015;
б) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.12.2015 по 29.02.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- 20,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.10.2016.
в) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.03.2016 по 31.08.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- 30,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих ат несплачених процентів за період з 01.03.2016 по 31.08.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.10.2016.
Банк не стягуватиме пеню з позичальника:
- за прострочення сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 02.04.2016 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
28.10.2016 між сторонами укладено договір про внесення змін №9, яким викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 01.04.2017».
Окрім цього, в пунктах 2, 3 вказаного договору про внесення змін сторони домовились, що:
а) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 30.12.2015;
б) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.12.2015 по 29.02.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- не менше, ніж 20,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.04.2017.
в) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.03.2016 по 31.03.2017, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- не менше, ніж 30,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.03.2016 по 31.03.2017 сплачується позичальником не пізніше 01.03.2017.
Банк не стягуватиме пеню з позичальника:
- за прострочення сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 02.10.2016 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
30.06.2017 сторонами укладено договір про внесення змін №10, яким викладено пункт 1.4. в новій редакції наступного змісту:
« 1.4. Останній день повернення кредитної лінії - 01.11.2017».
Окрім цього, в пунктах 2, 3, 4 вказаного договору про внесення змін сторони домовились, що:
а) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 30.12.2015;
б) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.12.2015 по 29.02.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- не менше, ніж 20,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.11.2017.
в) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.03.2016 по 31.12.2016, позичальник зобов'язаний сплатити в наступному порядку:
- не менше, ніж 30,0% від суми нарахованих процентів сплачується щомісяця не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, наступного за розрахунковим періодом;
- залишок нарахованих та несплачених процентів за період з 01.03.2016 по 31.12.2016 сплачується позичальником не пізніше 01.11.2017.
г) проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, за період з 01.01.2017 по 01.11.2017, позичальник зобов'язаний сплатити не пізніше 01.11.2017.
Банк не нараховуватиме/ не стягуватиме пеню з позичальника:
- за прострочення сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору за період з 02.04.2017 по дату укладання цього договору про внесення змін (включно).
Сторони домовились, що проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до пунктів 6.1.-6.2. кредитного договору, у розмірі не менше ніж 200 000, 00 грн, позичальник повинен сплатити 30.06.2017.
На виконання умов договору 19.08.2013 позивачем було надано відповідачеві кредитні кошти в межах кредитної лінії в сумі 12 800 000, 00 грн, що підтверджується випискою банку, а також визнається відповідачем.
При цьому, відповідачем лише частково погашено заборгованість за кредитом, а саме: 16.12.2013 - 1 645 000, 00 грн, 18.06.2014 - 133 000, 00 грн та 22.07.2014 - 538 589, 29 грн, а всього сплачено 2 316 589, 29 грн, що підтверджується копіями меморіальних ордерів, що завірені належним чином та містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.86-88).
16.01.2019 за вих.№31106-2, 15.06.2020 за вих. №7211/5/06-2 та 11.09.2020 за вих.№11327/5/06-2 позивачем було направлено відповідачу повідомлення-вимоги про повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, що підтверджується описами вкладення, фіскальними чеками АТ «УКРПОШТА» та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (т.1, а.с. 89-104), однак відповідей на вказані повідомлення-вимоги матеріали справи не містять.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за кредитним договором у частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування такими коштами, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 10 483 410, 71 грн простроченої заборгованості за кредитом, 9 809 487, 89 грн процентів за користування кредитом, 8 990 167, 78 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 5 205 288, 62 грн пені за прострочення сплати за користування кредитом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У частині 1 ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як було зазначено вище, між позивачем та відповідачем було укладено договір про відкриття кредитної лінії №48-Н/13/62/КЛ-КБ від 19.08.2013, проаналізувавши умови якого суд дійшов висновку про укладення між сторонами кредитного договору в порядку ст. 1054 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором про внесення змін №10 від 20.06.2017 до кредитного договору сторонами погоджено, що останнім днем дії кредитної лінії є 01.11.2017, при цьому зазначено, що терміном «останній день дії кредитної лінії» позначається термін з настанням якого зобов'язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняється.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання в частині повернення кредитних коштів у розмірі 10 483 410, 71 грн кредитних коштів (12 800 000, 00 грн - 2 316 589, 29 грн), враховуючи також, що вказане не заперечується відповідачем.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач обґрунтовано визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 483 410, 71 грн.
Щодо доводів скаржника про те, що кошти за кредитним договором не підлягають сплаті позивачу, оскільки підпадають під дію санкцій та стосовно тверджень про наявність законодавчої заборони на стягнення з відповідача таких коштів суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статей 1, 4 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави передбачено застосування по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність, ряду санкцій, зокрема: запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про санкції» рішення про застосування зазначених санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Так, рішенням Ради національної безпеки і оборони України (надалі - РНБО України) від 15.03.2017 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», відповідно до ст. 5 Закону України «Про санкції», з внесеними Національним банком України пропозиціями щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), яке введене в дію Указом Президента України від 15.03.2017 за №63/2017 до АТ «Сбербанк» було застосовано такий вид обмежувального заходу як «запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб» строком на 1 рік.
Рішенням РНБО України від 19.03.2019, що введено в дію Указом Президента України від 19.03.2019 за №82/2019 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» до АТ «Сбербанк» було застосовано такий вид обмежувального заходу як «запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб» строком на 2 роки.
11.03.2021 рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введеним в дію Указом Президента України від 19.01.2019 за №107/2021 до АТ «Сбербанк» було застосовано такий вид обмежувального заходу як «інші санкції, що відповідають принципам застосування, встановленим цим законом (запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб)» строком на 3 роки.
Також вказаним рішеннями РНБО України доручено Кабінету Міністрів України разом зі Службою безпеки України та Національним банком України забезпечити реалізацію і моніторинг ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених пунктом 2 цього рішення.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.
Частиною 2 ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Відповідно з ч. 2 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.
Так, постановою Правління Національного банку України від 01.20.2015 за N 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» зі змінами, врегульовано реалізацію введених санкцій та для визначення змісту дій, які обмежено вчиняти в межах зазначено виду санкцій.
З системного аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що жоден із них не містить заборони стягнення заборгованості за кредитними договорами на користь позивача, а ухвалення рішення про стягнення боргу за кредитом не свідчить про те, що такі кошти будуть виведені за межі України, оскільки позивач є юридичною особою створеною відповідно до законодавства України, сплачує податки до державного бюджету України, працівниками останнього також є громадяни України та надає послуги на території України, в тому числі по оформленню депозитів громадянам України.
Разом з цим, контроль за виконанням рішень Ради національної безпеки України щодо запобігання виведенню капіталів за межі України на користь пов'язаних з банком осіб покладено саме на відповідні органи державної влади.
Водночас, суд обґрунтовано наголосив, що застосовані тимчасові санкції не є підставою для припинення зобов'язань за кредитним договором та не є підставою, що звільняє від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання в розумінні положень Цивільного кодексу України.
Також відсутність заборони АТ «СБЕРБАНК» щодо пред'явлення вимог до боржників про повернення кредитних коштів та стягнення таких коштів підтверджується сформованою судовою практикою щодо стягнення грошових коштів у вигляді заборгованості з повернення кредитних коштів, як з юридичних так і фізичних осіб (з березня 2017 року), а відповідні судові рішення набрали законної сили та наявні у вільному доступі в ЄДРСР, зокрема: справи №№922/699/17, 922/2571/17, 910/24880/15, 916/4693/15, 910/2535/18, 920/1015/19, 905/2252/18, 916/4225/15, 911/4293/16, 922/4105/16, 911/3830/17, 911/4293/16, 910/22858/17, 922/4109/16, 905/2253/18, 922/2250/18, 905/21/17, 927/852/18, 920/937/18, 295/13467/17, 761/43614/18, 752/5413/17.
Відповідно до статей 8, 13 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Разом з тим, положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Також відповідач посилався на те, що відповідно до ч.1 ст.2-1 Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислово комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром», що відносно зобов'язань щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості не допускається.
Суд наголошує, що введення тимчасової заборони відносно примусового виконання рішень щодо стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача не є підставою для відмови у позові про стягнення заборгованості, оскільки Закон України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислово комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, та не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень стосовно окремої категорії боржників, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності, тобто є лише підставами для зупинення виконавчого провадження або відстрочення виконання зобов'язань, що встановлюються на певний термін.
Таким чином, наведеним спростовуються доводи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, щодо обов'язковості застосування санкційного законодавства у конкретних правовідносинах та нівелювання судом вжитих до АТ «Сбербанк» обмежувальних заходів (санкції).
Водночас, твердження апелянта щодо відсутності належних аргументів в мотивувальній частині рішення стосовно відхилення вказаних доводів відповідача колегія суддів визнає безпідставними з огляду на те, що вони не відповідність дійсності та спростовуються змістом оскаржуваного рішення, оскільки судом першої інстанції було надано належну оцінку вказаним доводам відповідача та їх обґрунтовано відхилено.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості відповідачем за кредитним договором, то вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 10 483 410, 71 грн є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача за період з 01.01.2016 по 05.10.2020 заборгованості за процентами в загальному розмірі 9 809 487, 89 грн.
Договором про внесення змін №2 від 27.06.2014 сторони погодили розмір процентної ставки за користування кредитом в розмірі 21, 00% річних.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Суд наголошує, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі ст. 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.
Також судом першої інстанції було відхилено посилання позивача на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, оскільки правовідносини, які склалися в даній справі, не є подібними, так як у справі №5017/1987/2012 договором була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, а не відповідно до частини 1статті 1048 цього Кодексу.
Відтак, з огляду на викладене, враховуючи фактичні обставини справи щодо погодженого сторонами строку дії кредитної лінії до 01.11.2017, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині нарахування процентів за користування кредитом після 01.11.2017.
У зв'язку з вказаним, судом першої інстанції було здійснено перерахунок процентів за користування кредитом за період з 01.01.2016 по 01.11.2017 з урахуванням оплат, з чим погоджується судова колегія та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають проценти за користування кредитом у сумі 3 366 357, 36 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Водночас, доводи позивача про неправильне застосування положення параграфа 1 «Позика» глави 71 ЦК України, положення параграфа 2 «Кредит» глави 71 ЦК України, ст. 3, 202, 204, 625, 627, 628 ЦК України, ігнорування положень Кредитного договору колегією суддів визнаються необґрунтованими та такими, що не спростовують вищенаведені висновки суду, оскільки відповідні висновки суду ґрунтуються на системному аналізі наведених норм законодавства з урахуванням умов укладеного між сторонами кредитного договору.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 8 990 167, 78 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту за період з 02.11.2017 по 06.10.2020 та 5 205 288, 62 грн пені за прострочення сплати за користування кредитом за період з 02.11.2017 по 06.10.2020.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У частині 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Сторонами у пунктах 10.1-10.3 договору, з урахуванням змін внесених договором №6 від 26.06.2015, погоджено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення:
а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту;
б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору;
в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором.
Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.
Нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання, зазначеного в п. 10.1. цього договору і припиняється в момент виконання позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання я кого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня.
Пеня, зазначена в пункті 10.1. цього договору, з урахуванням змін, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування.
Сплата пені, передбаченої пунктом 10.1. цього договору, з урахуванням змін, не звільняє позичальника від виконання зобов'язань, за порушення яких вона передбачена, і так само не звільняє його від обов'язку понад суму пені відшкодувати банку збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по цьому договору.
Пунктом 11.6. договору сторонами погоджено, що за будь-якими вимогами сторін, які випливають за даним договором, встановлюється позовна давність тривалістю у три роки.
З викладеного вбачається, що сторонами в договорі збільшено строк нарахування пені та збільшено строк позовної давності.
Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань зі сплати отриманого кредиту, що відповідно надає право позивачу на нарахування пені за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань в порядку, визначеному умовами кредитного договору та з урахуванням вказаних вище положень закону.
Разом з тим, відповідно до п. 15 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Згідно з п. 8 «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Згідно постанов Кабінету Міністром України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України короновірусу «COVID-19» (зі змінами) та від 20 травня 2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 по 31.10.2020.
Відтак, з урахуванням вказаного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо повернення тіла кредиту за кредитним договором за період з 12.03.2020 по 06.10.2020, оскільки вона розрахована в період дії заборони нарахування пені під час дії карантину.
У зв'язку з цим, судом першої інстанції здійснено перерахунок пені та встановлено, що за загальний період прострочення з 02.11.2017 по 11.03.2020 підлягає стягненню з відповідача пеня за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 117 185, 87 грн.
Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування та враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів за користування кредитною лінією з 02.11.2017, а також враховуючи законодавчу заборону нарахування пені під час дії карантину, судом першої інстанції було здійснено перерахунок пені за період з 02.11.2017 по 11.03.2020 (наведений в тексті оскаржуваного рішення) з урахуванням існуючої заборгованості за процентами і строком їх оплати, розмір якої становить 2 601 587, 49 грн.
З урахуванням вказаного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягненні пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 2 601 587, 49 грн, а тому позов в цій частин підлягає частковому задоволенню.
Щодо заяв про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд першої інстанції зауважив наступне.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).
Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як установлено судом вище, позивачем у позові обґрунтовано заявлено вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, строк кредитування якого закінчився 01.11.2017, відсотків за користування кредитом з 01.01.2016 по 01.11.2017 та пені за загальний період з 02.11.2017 по 11.03.2020.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 19.10.2020, що підтверджується відтиском печатки реєстрації вхідної документації суду.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
У пункті 11.6. договору сторонами також погоджено, що за будь-якими вимогами сторін, які випливають за даним договором, встановлюється позовна давність тривалістю у три роки.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, а саме договору про внесення змін №10 від 30.06.2017 до кредитного договору (т.1 а.с.47-49), сторони, зокрема, погодили сплату процентів за користування кредитом з 01.01.2016 по 01.01.2017 сплатити не пізніше 01.01.2017.
Вказані обставини свідчать про перевивання строків позовної давності щодо стягнення процентів за користування кредитом нарахованих з 01.01.2016, а останньою датою такого переривання є 01.01.2017, тобто, виходячи з приписів ст.264 Цивільного кодексу України з вказаної дати перебіг строку позовної давності розпочався заново.
При цьому, суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на нікчемність договору про внесення змін №10 від 30.06.2017 до кредитного договору, та перебігу позовної давності з 01.04.2017, оскільки відповідачем не наведено жодних обставин та не надано доказів в порядку, передбаченому ГПК України, які б свідчили про нікчемність договору про внесення змін №10 від 30.06.2017.
Водночас, слід наголосити, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строку позовної давності зі стягнення штрафних санкцій, були продовжені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» з 02.04.2020 на строк дії карантину.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, процентів та пені, а вказані висновки апелянтами на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не оспорюються.
Стосовно підстав для зменшення пені суд першої інстанції зазначив, що позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
При цьому, відповідачем відповідне клопотання не заявлялось, про наявність підстав для зменшення пені зазначено третьою особою у поясненнях (т.2, а.с. 123-132), однак доказів на підтвердження існування обставин щодо зменшення пені матеріали справи також не містять та відповідачем суду у встановленому законом порядку надано не було.
З огляду на викладене, суд не знайшов підстав для зменшення розміру пені, що апелянтами наразі також не заперечується.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом проігноровано його доводи про неспіврозмірність нарахованих позивачем процентів та пені з реальними наслідками по їх стягненню для відповідача як підприємства оборонно - промислового комплексу держави, що не відповідає дійсності та спростовується змістом оскаржуваного рішення.
Щодо доводів позивача про те, що судом в частині відмови в позові було порушено право позивача на судовий захист порушених прав кредитора суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.
Частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
З урахуванням наведеного, колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції було розглянуто поданий позов, за результатами чого прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Водночас часткове задоволення позовних вимог не може розцінюватись як порушення права позивача на судовий захист, відтак відповідні доводи апелянта судом апеляційної інстанції відхиляються.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 10 483 410, 71 грн заборгованості за кредитом, 3 366 357, 36 грн процентів за користування кредитом, 8 117 185, 87 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 2 601 587, 49 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом з огляду на доведення позивачем своїх позовних вимог та ненадання відповідачем більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржниками в апеляційних скаргах вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» та Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів.
Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду 09.08.2021 дія оскаржуваного рішення була зупинена з огляду на приписи ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України та у зв'язку з прийняттям постанови за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20, дія вказаного рішення підлягає поновленню.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційні скарги Державної акціонерної холдингової компанії "АРТЕМ" та Акціонерного товариства «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/15915/20 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянтів.
4. Матеріали справи № 910/15915/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 17.02.2022.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді С.Р. Станік
В.В. Куксов